Коли наш «Боїнг» приземлився в Тайбеї, я привітав попутника-тайванця з успішним приземленням в аеропорту імені Чан Кайші. Як виявилося, поспішив – тепер це просто Таюаньський (за назвою тутешнього повіту) міжнародний аеропорт. «Генералісимус Чан Кайші більше ні до чого. У нас теж розвінчують культи особистості», – розповів колега Ху, який працює в одній з місцевих газет. «Ну а як ви, як китайці…» Однак співрозмовник, не дослухавши, заявив, що «ми зовсім не китайці, а тайванці». Знайомство з Китайською Республікою на Тайвані (офіційна назва цієї невизнаної держави), таким чином, розпочалося з несподіваних геополітичних відкриттів.
Справді, навряд чи у світі знайдеться ще одна країна, майже половина жителів якої заперечують свою належність до власного етносу. Згідно з останніми опитуваннями, 49% острів'ян вважають себе представниками окремої тайванської нації, решта досі самоідентифікуються як китайці. Правляча Демократична прогресивна партія давно вже виступає за проголошення незалежності Тайваню, тоді як прихильники «чанкайшизму», тобто адепти нині опозиційного Гоміньдану, досі визначають свій острів як «некомуністичну частину Китаю».
Мене особливо вразили міркування високого урядового чиновника, голови ради з відносин з континентальним Китаєм Джозефа Ву. Він прямо заявив, що «скинутий у Пекіні Чан Кайші уявляв себе правителем всього Китаю, хоча розпоряджався лише Тайванем. Але ми – реалісти, і його амбіції нам чужі».
Можна як завгодно ставитися до покійного генералісимуса, але коли відвідуєш меморіальний комплекс його пам'яті, охоплюють до болю знайомі почуття. Ось зображення батька-засновника, ось почесна варта, а ось художня спадщина місцевого культу особистості: юний Чан Кайші з учителем, він же з матір'ю, з бійцями-соратниками. Виставлено і особистий лімузин вождя - «ЗІС», подарунок Сталіна, з яким лідер докомуністичного Китаю то дружив, то сварився.
Тайванці люблять нагадувати, що їхній другий президент, син Чан Кайші Цзян Цзінго, був Колею Єлізаровим, під цим іменем він жив і вчився в Росії, одружився на росіянці. І, як правило, додають: «У нас є свій комсомол». Комсомолом місцеві жителі називають структури Міністерства у справах молоді, яке приділяє чимало уваги «військово-патріотичному вихованню» молоді. Як розповіла міністр Чжен Лі-цзюнь, служба в армії, а на острові загальний військовий обов'язок, дуже почесна, але «нам просто не потрібно стільки солдатів. Тепер призовників намагаються направляти до суміжних структур – наприклад, у поліцію».
Покинувши привітний молодіжний офіс, на найближчій вулиці зовсім несподівано зустрів «земляка», як несподівано назвав себе молодий тайванець. Він одразу визначив, що я звідкись із СНД. Виявляється, молодий чоловік навчався, а потім закінчив аспірантуру в Алма-Аті. При тайбейському Інституті індустріально-технологічних досліджень є цілий Центр вивчення Центральної Азії, він-то і направляє студентів на простори СНД. Розговорилися. «Ну і як тобі Тайбей після Алма-Ати?» Відповідь спантеличила: «Там дівчата кращі, комунікабельніші. А тут ніхто не хоче заміж!». Невже? Як невдовзі з'ясувалося, проблема справді існує, і не лише у розпаленому «гендерною несправедливістю» свідомості мого співрозмовника.
Сам факт, що сьогодні з 23-мільйонного населення країни близько 400 тис. становлять «імпортні» наречені, говорить про багато що. Жительки Тайваню, особливо міські, справді не прагнуть заміж, перш за все вони хочуть отримати освіту та завести власний бізнес. Не випадково виникла дискусія про необхідність перейменування однієї зі столичних вулиць – У Фей (переклад з китайської – «П'ять співмешканок»). Переказ свідчить, що в другій половині ХVII століття п'ять благородних співмешканок принца Нін Чіна послідували з ним на Тайвань із континентальної частини Китаю. Принц заплутався в інтригах боротьби за владу, намагаючись врятувати свою колись славну династію, що, врешті-решт, привело його до загибелі. І тоді всі п'ять його коханок одночасно покінчили життя самогубством.
Нинішніх тайванських феміністок такі історії зовсім не радують, чому й виникла ідея позбутися подібної історичної пам'яті. І, звісно, на виборах більша частина тайванських бізнесвумен голосують за всілякі зміни, за позбавлення від «спадщини авторитаризму» у всьому – від політики до сім'ї.