Це місто з завзятою впертістю чинить опір проникненню сучасної американської культури. Міссісіпі, на якій розташувався Новий Орлеан, дослідили й привласнили собі спочатку французи, вони й заснували місто. Пізніше, внаслідок воєн у середині XVIII століття, Новий Орлеан перейшов до іспанців. Потім на короткий час знову до французів. Усі ці рокірування в сумі дали чудову суміш. Французький квартал - головна пам'ятка Нового Орлеана, який забудований на іспанський манер.
Після Нью-Йорка та Лас-Вегаса це третє за напливом туристів місто в Штатах. Це, знаєте, дещо означає, враховуючи його скромні габарити. Місцем притягання любителів розслабитися, запалити і пожити розкішно Новий Орлеан став чи не з самого моменту свого заснування. Ще за французів сюди з'їжджалися з усієї Міссісіпі. За іспанців, звісно, все було суворіше, як це в них водиться. І після того, як американці викупили Луїзіану у французів, місто цілком підтримало своє реноме. А було це так. Спритні в ділових питаннях американці в 1803 році викупили Новий Орлеан і величезну прилеглу територію у повного профана у фінансових питаннях Наполеона. Пообіцявши Бонапарту $15 млн. за територію, на якій сьогодні розміщуються 15 штатів США, американці так спритно склали купчі документи, що в підсумку Франція не тільки задарма позбулася своєї заморської вотчини, а ще й залишилася винною Америці $900 тис. Досі покупку Луїзіани вважають найвигіднішою угодою у сфері нерухомості в історії людства.
Ех, джаз, ще джаз, ще багато-багато джазу
Що унікальним було саме для Нового Орлеана - це відкрита й вільна соціальна атмосфера. Люди різних рас і націй спілкувалися одне з одним, створюючи сплав французьких, німецьких, іспанських, ірландських, африканських традицій, зокрема й музичних. Не дивно, що це космополітичне місто стало родючим ґрунтом для зростаючого джазу.
Крім того, Новий Орлеан - ще й портове місто, де завжди збиралися моряки, спраглі розваг. Цей надзвичайно сильний попит на дозвілля був необхідним фінансовим ресурсом не лише легалізованої проституції, а й розважальної музики. Джаз грали просто на вулицях. Оскільки оркестрів у місті було багато, дуже важливою якістю вважалася здатність грати голосно, «перекрикуючи» конкурентів. Найкращі (тобто найгучніші) оркестри мали можливість отримувати й інший дохід, окрім епізодичних милостинь перехожих.
У Новому Орлеані завжди була велика кількість приватних клубів, більшість із яких спонсорували або наймали оркестри на різні події - вечірки, танці та Pole Dance - як у приміщенні, так і на відкритому повітрі, пікніки, відкриття й річниці, дні народження. І сьогодні в багатьох ресторанах, кафе, барах і просто на вулиці Нового Орлеана можна послухати справжній, місцевого розливу джаз. Недаремно Луї Армстронг був почесним громадянином Нового Орлеана. І, звісно ж, найбільш відомі похоронні процесії тих часів - ця традиція на півдні США дожила до сьогодення. Як правило, оркестр вишиковувався перед церквою і вів повільну процесію до кладовища, граючи урочисті марші та скорботні гімни. А щойно труну опускали в яму, темп несподівано змінювався, і скорботні марші перетворювалися на нестримно
веселу музику - регтайми, польки, легковажні марші. Обґрунтовувалося це приблизно тим, що душі померлого й так нелегко, навіщо ж ще їй отруювати останній шлях сумними звуками? Такі паради завжди приваблювали величезну масу людей, що, звісно ж, було дуже важливо для популяризації зростаючого джазу. Саме тут трубачі й кларнетисти демонстрували публіці свою винахідливість, а ударники виробляли те, що потім стало революцією ритму - свінгом.
Чиста, нелюдська енергія Нового Орлеана замішана на пахучих спеціях, співучих вигуках - і музиці. Місто, ритм якому на кшталт ударної секції задає річка Міссісіпі. Саме тут проходять відомі на весь світ фестивалі джазу та блюзу. Вранці, вдень і ввечері - музика. Музика нон-стоп. Чого тільки не грають на Бурбон-стріт!
Жирний вівторок, або Show your tits!
Загалом Бурбон-стріт одна з найдорожчих і найпафосніших вулиць французького кварталу. Саме тут вирує нічне життя. На ній розташована безліч стрип-барів, пабів і різних закладів на будь-який смак. Місяць, як у пісні Стінга, над Бурбон-стріт побачити можна, але рідко. Бо сама вулиця - досить вузька. Та й не одразу розгледиш якийсь там місяць у небі, коли навколо все залито світлом.
Народ рухається в броунівському русі - і не просто, а з дринком у пластиковому стаканчику. Не зупиняючись. Це не якесь там осереддя нічного життя і навіть не людський мурашник, це конвеєр нічного життя - за американськими стандартами. Перший поверх зазвичай займають магазин, кафе, ресторан, бар або паб. У невеликих симпатичних крамничках можна купити все: починаючи від японського віяла та італійської маски, боа і закінчуючи футболками та чашками із зізнанням у коханні до Нового Орлеана або до всієї Америки.
А ще по Бурбон-стріт проходить хода карнавалу «Марді Гра». Він з'явився в місті, як і багато іншого, завдяки французам. Кажуть, уперше був організований у 1827 році групою студентів. Молоді люди повернулися з Парижа, де проходили навчання, і організували перед Великим постом костюмований маскарад, такий самий, який вони бачили там. І назвали його так само, як він називався в Парижі, - Mardi Gras, що по-французьки означає «жирний вівторок». Офіційно «Марді Гра» починається 6 січня в день католицького Богоявлення. Там і тут проходять маленькі святечка, бали й ходи, і потихеньку, нарощуючи оберти, ці розрізнені карнавальчики зливаються в єдиний бум. Тут масниця перетворюється на справжній рай для вуайеристів.
Щоб отримати найцінніший трофей «Марді Грас» - кокосовий горіх, кинутий з кортежу, - потрібно будь-що привернути до себе погляди тих, хто кидає. На Бурбон-стріт прийнято для цього розстібати кофтинки і задирати майки. І дівчата до 57 років дійсно роздягаються, якщо кинути в них бусами. І закричати: «Show your tits!» З проїжджаючих кортежів у натовп летять бісер і медальйони із зображенням Бахуса, що незмінно приводить глядачів у захват. Балкони французького кварталу розпродані на ці дні вже на п'ять років вперед. А номери в готелях бронюються на час «Марді Грас» ще в серпні.
Місцевий скелет в шафі
Забобонний турист - ідеальний турист. Чий ще допитливий розум так зворушливо слухає промови гіда, коли справа стосується стародавніх пророцтв? Хто самозабутньо виконує безглузді ритуали, купається в крижаних ваннах, цілує рильце бронзового порося і дбайливо тре вуха священного осла, або зад жука скарабея, або тремтячими руками обіймає лінгам Шиви? В Новому Орлеані є своя страшилка. Це Вуду. Тут велика громада гаїтянців, є собор, де вудисти проводять свої релігійні служби... Чорношкірі таємно практикували чаклунство в Новому Орлеані ще з тих часів, коли туди прибули перші кораблі з рабами. Існують розповіді про таємні обряди, що відбувалися глибоко в дельті річки, в яких обожнювалася змія на ім'я Зомбі; там були танці, оргії, пияцтво.
Визнаною королевою Вуду була Марі Лаво. Вона була настільки відомою, що перше, що робили приїжджі в Новому Орлеані, - це навідувалися до Марі, щоб вона прочитала для них заклинання. Мабуть, ця жінка була дійсно великою, бо досі до її гробниці постійно приходять люди. Туристичні агентства та просто приватні особи активно продають тури Вуду. За $20 вас проведуть по всіх місцях, пов'язаних з Вуду, по будинках з привидами, і закінчиться все це на кладовищі, де похована Марі Лаво. І обов'язково, коли будете в Новому Орлеані, прокатайтеся по Міссісіпі на справжньому пароплаві з гребним колесом. Тут у ресторанчику можна скуштувати найдавнішу американську кухню. Наприклад, ризикнути і замовити завжди популярні пралінські цукерки, гамбо з морепродуктів або джамбалайю, і все це, звичайно, під акомпанемент гурту.