Новий рік тут зустрічають при температурі 25 градусів і вологості 80%. Місцева метеослужба щодня повідомляє дві температури: реальну і «сенсасьєн терміка» – температуру, яку людина відчуває. Через підвищену вологість друга цифра влітку завжди вища, а взимку нижча реальної температури, так що взимку при десяти градусах тепла вже не знаєш де сховатися від холоду.
Але на цьому відмінності аж ніяк не закінчуються. У нас по дахах гуляють коти, а у них – собаки. У всіх приватних будинках дахи плоскі і мають огорожу. До речі, дуже зручно як для собак, так і для їхніх господарів. А от господарям вечірніх вулиць – малолітнім шибеникам – не позаздриш. У них немає ні своїх закутків, ні горищ, ні підвалів. Аргентинська столиця – це безліч суцільно забудованих кварталів, де вхід у будь-який закуток – тільки через кодовий замок, а все інше, як правило, – голий асфальт і голий бетон.
Дивні ці аргентинці. Вино в чистому вигляді п'ють тільки по святах, а в звичайні дні розводять газованою водою. У громадському транспорті, коли випадково зачіпають один одного, замість «куди ти прешся» кажуть «вибачте». І одягаються вони – «навпаки». У Буенос-Айресі повно магазинів стильного одягу, чи не щотижня проводяться покази високої моди, але на більшості аргентинців це ніяк не позначається. Культ «смачної та здорової їжі» у них повністю витіснив культ одягу: навіть молодь рідко заради зовнішнього вигляду економить на власному шлунку.
Але, крім відмінностей, є й деякі схожості. У величезному Буенос-Айресі можна не боятися заблукати: вам обов'язково докладно пояснять, як куди дістатися. У цьому сенсі жителі аргентинської столиці дуже схожі на киян. Щоправда, іноді, самі того не підозрюючи, вони можуть відправити вас зовсім в інший бік...
Аргентинці, так само як і ми, люблять посперечатися про політику. У них, до речі, теж після слова «політики» часто слідує слово «злодії», а кожна передвиборча кампанія підносить виборцям щось свіжоскандальне. Під час останніх виборів аргентинського президента в місцевих ЗМІ знову почала з'являтися інформація про причетність деяких політиків до торгівлі зброєю та наркотиками. І хоча їхня країна теж знає своїх «героїв», до суду справа, так само як і в нас, доходить рідко.
Ще одна схожість, яку важко не помітити: якщо уряду не вдається забезпечити всіх громадян хлібом, воно дає народу хоча б більше видовищ або, принаймні, не заважає тим, хто ці видовища виробляє. У цьому ряду явищ у них, втім, як і в нас, – величезний інтерес до футболу, сексуальна революція в ЗМІ та нескінченні серіали на телебаченні.
ВАВИЛОНСЬКА САМОТНІСТЬ
Опинившись у Буенос-Айресі, я замість південної екзотики зіткнувся з величезним містом – брудним і галасливим. Мої перші враження від цього мегаполісу можна було вишикувати в наступний асоціативний ряд: бетонний лабіринт... газова камера... місто-пилосос... вавилонське стовпотворіння... Вузькі тротуари, спекотне застійне повітря, жахлива загазованість від незліченної кількості старих автобусів та автомобілів. Якби когось із наших «крутих» посадили в один із таких деренчливих і чадних авто та змусили зробити «коло пошани» рідними вулицями, він би просто не пережив подібної ганьби. Аргентинцям же – хоч би що! Їздять собі й на перший погляд цілком задоволені життям. Однак варто лише попросити в них роботу, одразу ж починається розповідь про місцеві проблеми: «Ну, де ж ви були раніше!? У нас зараз криза. Чи не половина фабрик закрита, країна завалена дешевими товарами з Бразилії та Китаю. До місцевих безробітних додалися вихідці з усієї Латинської Америки. Та ще ваші з колишнього Союзу їдуть...».
На жаль, все це так. Щоправда, треба зробити невелику знижку на те, що для аргентинців скаржитися на життя – таке ж звичне діло, як і для нас, українців. Ось вони і скаржаться. Не уявляючи, звісно, що таке криза по-українськи. І при всьому цьому аргентинців важко дорікнути у відсутності патріотизму. Мені доводилося зустрічати дорослих, які майже плакали, коли дізналися про поразку збірної Аргентини з футболу на Світовому чемпіонаті. Треба бачити які серйозні обличчя бувають у тутешніх дітей, коли на початку навчального року на шкільному подвір'ї під звуки гімну відбувається урочисте підняття національного прапора! А іноземцям, які бажають захистити диплом, отриманий за межами Аргентини, крім основної спеціальності часто доводиться складати екзамени з історії та літератури Аргентини. Не знаю як вам, а мені особисто, подібні вимоги здаються цілком логічними.
Що стосується тамтешнього життя наших, то перший час я ніяк не міг звести все, що бачив і чув, до якогось спільного знаменника. Одні готові захоплюватися цією країною, від інших нічого, крім негативних епітетів і триповерхового мату, не почуєш. Хоча, це й не дивно. Все залежить від того, як хто влаштувався. Один з емігрантів розповідав мені, як одного разу друзі влаштували його на невелику фабрику з виробництва фарб. Не вважаючи себе білоручкою, він був упевнений, що впорається. Але побачене на фабриці здалося йому жахом: брудні приміщення, замість витяжної вентиляції – звичайні протяги, задуха та постійний сморід від різноманітних розчинників. Та ще – наприкінці зміни доводилося залазити у величезні цистерни, очищати їх від залишків фарби. Закордонний варіант «хімії» та й годі! Загалом, протримався мій знайомий на цій роботі не більше тижня. Здоров'я, як кажуть, дорожче.
Перше іспанське слово, яке наші заучують, як «Отче наш», – це «маньяна» (тобто завтра). Приходите ви до потенційного роботодавця і чуєте «маньяна». Приходите наступного дня, потім через тиждень і врешті-решт дізнаєтеся, що роботи для вас немає. Ви запитаєте: «Навіщо ж ганяти людину?» Національна традиція, знаєте, не можна відмовляти одразу – позбавляти людину надії...
Іноді, відвідуючи у своїх журналістських справах консульський відділ українського посольства в Аргентині, я бачив наших людей, які приходили сюди зі своїми проблемами. Обличчя деяких з них виражали відчай. Бачачи такі обличчя, розумієш – це ті, хто не прижився в заморських краях, ті, кого остаточно зламало нелегке емігрантське життя. Їхнє звичайне прохання: «Допоможіть повернутися додому!» Працівники нашого посольства, на жаль, далеко не завжди можуть чимось допомогти. У минулому році посольство відправило назад в Україну кілька осіб, які «заробили» в Аргентині різноманітні хвороби – аж до розладу психіки. Але відправляли їх за рахунок родичів: у посольства подібна благодійність бюджетом не передбачена.
А наші люди продовжують їхати до Аргентини. Іноді цілими сім'ями. Продають квартири, мало не «за шапку сухарів», сподіваючись, що зароблять більше...
ЯКЩО ВИ ВСЕ Ж ТАКИ ВИРІШИЛИ РИЗИКНУТИ
Аргентинці – народ ввічливий і привітний. Але є кілька речей, які нашому брату емігранту треба пам'ятати, щоб не нариватися на неприємності. Наприклад, ніколи не кажіть аргентинцю, що його улюблений футбольний клуб нікуди не годиться – наживете собі смертельного ворога.
Не думайте гуляти вночі в бідних районах Буенос-Айреса: ризикуєте залишитися без грошей і, можливо, навіть без одягу. В багатих районах прогулюйтеся хоч до ранку.
Продукти найкраще купувати у великих супермаркетах або, як тут кажуть, «супермеркадо». Там продукти завжди свіжі і часто коштують дешевше, ніж у невеликих магазинчиках. Ну, а вибір – просто вражаючий.
Кілька рекомендацій спеціально для чоловіків: не намагайтеся після випивки знайомитися з місцевими дівчатами. Вони й тверезим-то не дуже довіряють. Знайомство на вулиці тут взагалі малоймовірне – для цього існують дискотеки. Там, принаймні, ніхто не буде від вас шарахатися. Ну, а якщо в перший же вечір ви ні з ким не познайомитеся, теж не біда – спробуєте місцеві коктейлі. Тільки не захоплюйтеся. Якщо у вас вже є робота, то вранці з перегаром краще на ній не з'являтися...
А тепер про речі більш серйозні. Процедуру легалізації всіх необхідних документів найкраще проводити в Україні ще до від'їзду. Переклад на іспанську мову лише одного документа та засвідчення у нотаріуса іспаномовної копії в Аргентині може обійтися в $100!
В Аргентині не існує державної програми допомоги емігрантам. Пошуки житла, роботи, вивчення мови – все це суто особисті проблеми шукачів кращого життя. Для того, щоб оформити всі необхідні документи, купити авіаквитки, нашим людям іноді доводиться продавати квартиру, і це практично «відрізає» їм шлях до повернення.
Ідеальний варіант: голова сім'ї вирушає за океан поодинці і лише потім, якщо йому пощастить знайти постійну роботу і досить дешеве житло, викликає сім'ю. У жодному разі не варто приїжджати до Аргентини на заробітки за туристичною візою, яка не дає права на працевлаштування. Замінити туристичну візу на робочу в самій Аргентині практично неможливо.
Для підтвердження диплома тим, хто хоче працювати за фахом, доводиться знову «гризти граніт науки». Для захисту диплома треба скласти всі іспити екстерном за програмою одного з аргентинських університетів (звісно, іспанською мовою). Потрібно також мати при собі програму навчання у вищому навчальному закладі України із зазначенням усіх вивчених дисциплін. Програма має бути перекладена та легалізована в посольстві Аргентини в Україні.
Про Аргентину ходять найрізноманітніші, часто суперечливі, чутки. Але якщо вам скажуть, що в цій країні можна заробляти по 2-3 тисячі доларів, не вірте! Серед безлічі моїх знайомих-емігрантів лише троє заробляють 1000-1500 доларів на місяць. Звичайні ж заробітки коливаються від 200 до 700 доларів на місяць. Це вже кому як пощастить...