«Цього року українських меломанів чекає зустріч із незвичним та заворожливим світом японської національної музики – до України приїжджає ансамбль японської Придворної музики «Ґаґаку». У Києві концерт відбудеться 13 березня в залі Національної Опери України, а в Одесі – 15 березня. «Ґаґаку» – це традиційна музика, яка виконується на церемоніях та святкових заходах імператорського двору. Саме слово «ґаґаку» прийшло з китайської мови, в якій воно позначало давню ритуальну музику у виконанні великого оркестру, що складався з численних інструментів, серед яких були кам'яні дзвони, бронзові дзвіночки, різні духові та ударні інструменти. Дух «ґаґаку» бережно зберігають і сучасні виконавці, багато з яких є прямими нащадками музикантів, які виконували ґаґаку ще у VIII столітті.
Стали вже традиційними щорічні фестивалі японського кіно в Україні. Цього року такий фестиваль відбудеться в березні-квітні: 23-27 березня японські кінофільми демонструватимуться в Києві, а 5-9 квітня фестиваль пройде в Дніпропетровську.
Посольство Японії в Україні веде постійну культурно-інформаційну роботу, мета якої – познайомити наших співгромадян з історією Японії, самобутньою культурою та звичаями. До числа таких заходів належать постійно діючі школи ікебани та оріґамі. Заняття проходять регулярно один раз на два місяці. Школу ікебани веде Анжела Лобастова – учениця відомого спеціаліста в цій галузі пані Ямади Мідорі. Усі заняття – безкоштовні, необхідний лише попередній запис.
Усі, кого цікавить Японія, можуть скористатися послугами бібліотеки Посольства Японії. Тут ви знайдете періодику та художню літературу, аудіо- та відеокасети, підручники та енциклопедії. Є матеріали японською, англійською та російською мовами. Завдяки супутниковому телебаченню є можливість перегляду японського ТБ.
Ми завжди раді відвідувачам, усім нашим співвітчизникам цікавий загадковий світ культури Японії. Співробітники культурно-інформаційного відділу із задоволенням відповідають на будь-яке запитання, радять, де знайти цікаву для відвідувача інформацію, організовують тематичні виставки, присвячені національним японським святам. Знайомство з національними звичаями та традиціями – це можливість хоч трохи доторкнутися до загадки японського національного характеру».
Кажуть, що в сучасній Японії – близько 800 національних свят на рік. Ні військова поразка, ні шестирічна американська окупація не змогли порушити спосіб життя японців. Стрімкі зміни в економіці теж ніяк не похитнули вірності давнім традиціям, сутність яких якнайкраще проявляється в бережливому ставленні до національних свят.
Є свята державні – день народження імператора, день заснування держави, день конституції. Офіційно святкуються дні спорту, культури, праці, дітей, шанування старості, повноліття, весняного та осіннього рівнодення тощо. П'ятнадцять державних свят доповнюють загальнонаціональні релігійні – буддійські та синтоїстські. Крім того, у кожній префектурі, місті чи селі є свої традиційні свята «мацурі» – милування квітучою сливою та вишнею, ірисами та хризантемами, фестивалі колісниць та повітряних зміїв, ходи «левів» та «злих духів», костюмовані постановки-річниці знаменитих битв. У ці дні люди одягають національний одяг, їдять тільки традиційні страви, танцюють під народну музику.
Любов до старовинних традицій прищеплюють японцям з дитинства. Не випадково так популярні в Японії свята, присвячені дітям. Про одне з них – Хіно мацурі (Свято дівчаток) – наша сьогоднішня розповідь.
Щороку 3-го березня вся Японія відзначає Свято дівчаток, або Фестиваль ляльок. Напередодні цього дня в домах, де є доньки, в гостьовій кімнаті встановлюється східчастий стенд з ляльковими фігурками та мініатюрними іграшками. Ляльки можуть бути різними – дорогими і зовсім простими, але всі вони зображують персонажів імператорського двору епохи Хейан. На самий верх ставляться на фоні ширми найкрасивіші ляльки, що зображують імператора та імператрицю в розкішних парчевих костюмах. На другій та третій сходинках – місце палацової челяді. Тут розташовуються придворні дами, міністри, музиканти, слуги. Внизу – паланкіни, вози, меблі, лакований посуд та інше необхідне в палацовому побуті начиння. Все це пишнота поєднується з ліхтариками та мініатюрними деревцями з паперовими фестонами. Іноді віяння моди проявляються досить незвично – в імператорське оточення вводять ляльок-актрис або бейсболістів...
Походження цього свята відноситься до дуже давнього часу. Ляльки в Японії – не просто дитяча забава, а насамперед предмети для розглядання, для милування. Вони часто мають релігійне і навіть містичне значення. Серед ляльок, які прикрашають і сьогодні багато японських домів, можна зустріти персонажів театрів Но і Кабукі, придворних дам витонченої епохи Хейан, одягнених у церемоніальні костюми «дзюні хітое» (сукня в 12 шарів!), вельмож, знаменитих воїнів, поетів, філософів...
У давній Японії ляльки були не іграшками, а символічними зображеннями богів або людей. Японці вірили в ляльок, у їхню здатність приносити людям добро, відвертати злі сили, хвороби та стихійні лиха, оберігати мир і спокій у домі. Існував навіть обряд очищення від хвороб і злих сил за допомогою солом'яних або паперових ляльок. Під час обряду людина дула на ляльку і потім терла нею своє тіло для того, щоб вся забрудненість душі і тіла перейшла на фігурку. Потім ляльку кидали в найближчу річку або струмок: вважалося, що з нею спливали всі хвороби та негаразди. Особливо часто цей обряд використовували для збереження здоров'я дитини.
Спочатку ляльки були паперовими, потім їх почали робити з глини, з дерева і вже не викидали, а зберігали вдома, розміщуючи на полицях. Такі ляльки для Хіна мацурі – найкращий подарунок родині, де народжується дівчинка. Часто це справжні витвори мистецтва, що передаються з покоління в покоління, дуже дорогі, оскільки робляться вручну, з дорогих матеріалів, а секрети виготовлення багато майстрів та їхні сім'ї тримають у таємниці. Багато унікальних традицій лялькарства в Японії плекають і зберігають досі. Один майстер робить з дерева голову та тулуб, інший вдягає ляльку у святкове кімоно, третій виконує зачіску...
Процес виготовлення довгий і складний, зате в результаті виходить справжній витвір мистецтва. Виставки ляльок стали своєрідною формою змагання майстрів, найкращі з яких удостоєні найвищого в Японії титулу «Живе національне скарбо». Іноді набір ляльок та приладдя є значною частиною посагу нареченої і стає однією з найдорожчих сімейних реліквій.
Спочатку свято відзначалося лише при дворі та серед військового стану, але невдовзі швидко поширилося і в народі. А національним Хіна мацурі стало у XVIII столітті. Своєю популярністю багато в чому завдячує сьогуну з династії Токугава – Йосімуне, у якого було багато дочок. Тоді ж додався звичай влаштовувати цього дня в домах, де є дівчатка, виставки багато вбраних ляльок, що зображували життя імператорського двору.
Хіна мацурі – це свято «вічної жіночності», яке дуже люблять усі дівчатка від семи до п'ятнадцяти років. Цього дня дівчатка з мамами змінюють жіночий домашній костюм на святкові кімоно, урочисті та церемонні, як справжні пані, ходять одна до одної в гості, дарують і отримують подарунки, пригощаються спеціальними солодощами та милуються виставкою ляльок. Цими ляльками ніколи не грають – їх бережуть, вони передаються у спадок від мами до доньки. Ляльки красуються до 3-го березня, а потім дбайливо пакуються і прибираються до наступного року. Ну а для того, щоб маленькі вередульки не протестували проти того, що свято закінчилося, існує повір'я: якщо вчасно не прибрати ляльок, дівчинка довго не вийде заміж.
Окрім задоволень свято має ще й виховне значення. В ігровій, невимушеній формі дівчаткам прищеплюються правила хорошого тону, поняття про риси характеру, якими повинна володіти жінка, вміння дбайливо ставитися до цінних речей, стримуючи свої бажання та капризи.
У Святі дівчаток ідеально поєднуються чудова гра, поетичне сприйняття світу та традиційне виховання. А казково-вишукані японські ляльки подорожують світом. Ці дивовижні творіння японських майстрів можуть дуже багато розповісти зарубіжним глядачам про свій народ, його історію та характер.
У дитинстві в мене був друг – сірий котик-коток. І не біда, що був він плюшевий і набитий тирсою. Він сидів зі мною за столом, коли мені не хотілося їсти вівсянку. Його я вкладала на ніч під подушку. Я брала його з собою, коли на Великдень ми йшли в гості до бабусі. Милі, нехитрі іграшки, теплі традиційні свята... Зараз моя племінниця мріє про пишногруду Барбі і з захопленням чекає шкільного Хелловіну. Багато фахівців вважають, що коріння японського «економічного дива» – у збереженні Країною вранішнього сонця національного способу життя. Саме час і нам замислитися, чи не надто ми поспішаємо розчинитися у віртуальному світі «загальносвітових цінностей»?
Редакція дякує співробітникам Японського посольства за допомогу в підготовці матеріалу.