Перед вильотом на південь Франції постарався зробити повний облік усіх відомостей про Марсель, які мав на той час. На жаль, від стандартного набору піти не вдалося. До спогадів, що спливали в пам'яті, з кіношедевром Люка Бессона «Таксі», легендарним романом Александра Дюма «Граф Монте-Крісто», піснею революційного загону марсельців, що стала згодом гімном Франції, та однією з найкращих у Франції футбольних команд «Олімпік» додавалися надто вже банальні речі. Свого роду штампи: Марсель - одне з найбільших міст країни (насправді - друге за чисельністю населення), Марсель - місто моряків і рибалок, Марсель - притулок великої кількості вихідців із колишніх французьких колоній у Північній Африці (зараз, наприклад, між Марселем і Тунісом курсує величезний пором).
І хоча відчути всю гаму вражень від знайомства зі славним древнім містом не вдалося через дефіцит часу, розширити кругозір і скласти загальне враження про місцевість усе ж таки вийшло. Але щоб перейнятися духом Марселя, потрібно пожити в ньому хоча б тиждень і не давати собі розслабитися в процесі його вивчення. Благо - вивчати є що.
Минулих днів колишня слава
Марсель - місто дуже древнє. Ще в VI столітті до нашої ери греки з міста Фокея в Малій Азії виявили дуже зручне місце для порту. У ті часи всі основні події у світі відбувалися в басейні Середземного моря, а провідну роль відігравали міста-порти. І недивно, що Массалія, як назвали фокейці нове місто, швидко висунулася на провідні ролі. Деякий час йому навіть вдавалося складати конкуренцію Карфагену, який згодом стояв на одному щаблі з Древнім Римом, але поступився римлянам в упертій і кривавій боротьбі. До речі, Марсель трохи древніший за Рим, що вже само по собі говорить про багато що.
З часу свого заснування місто пережило чимало потрясінь. Його завойовували римляни, грабували вестготи, франки, остготи, а в IX столітті нашої ери Марсель увійшов до складу графства Прованс. Деякий час місто навіть існувало як незалежна комуна (марсельці, які зуміли розбагатіти на торгівлі та хрестових походах, на час вибороли собі право самоврядування), але в кінці XV століття місто потрапило під владу французьких королів. Уже тоді Марсель був найбільшим торговим центром Середземномор'я, а після переходу під королівську владу став портом світового значення.
На весь світ він прославився під час Великої французької буржуазної революції. Знаменитий «Марш марсельців», відомий під назвою «Марсельєза», був написаний для загону марсельських революційних військ. А в 1887 році «Марсельєза» стала гімном Франції. Неабиякий, варто зазначити, привід для гордості мешканців столиці Провансу.
Втім, XIX століття - не найвдаліший період історії Марселя. Континентальна блокада під час наполеонівських воєн значно підірвала сили й могутність міста. І лише після відкриття Суецького каналу в 1867 році (він з'єднав Середземне та Червоне моря, дозволивши скоротити час на морський шлях з Європи до Індії в десятки разів) Марсель знову почав відроджувати свою колишню велич.
Прославилося місто й однією сумною історичною подією, якій судилося статися в 1934 році. Вона небезпідставно належить до ряду найжахливіших злочинів, що вплинули на хід історії. У Марселі мала відбутися зустріч югославського короля Олександра I та міністра закордонних справ Франції Барту - вони небезпідставно вважалися особистостями, які спроможні протистояти розвитку фашизму в Європі та зупинити підготовку Гітлера до Другої світової війни. Але німецька розвідка спрацювала краще за службу охорони. Зустріч у палаці Фаро не відбулася: хорватські терористи обірвали життя обох політиків. Після чого до влади в Югославії та Франції прийшли прихильники фашизму.
Місто портів
Марсель - місто-побратим Одеси і навіть чимось нагадує Південну Пальміру. Життя тут крутиться навколо моря й порту. Недарма столицю Провансу, що за формою нагадує давньогрецький театр, сценою якого є Старий порт (на фото), називають містом портів. Окрім Старого порту, існують Новий порт і порти ряду міст-супутників. А діючий морський вокзал - найбільший у Франції та третій у Європі після Роттердама й Гамбурга. Мабуть, не варто нагадувати, що культова страва Марселя - рибна юшка, зварена з кількох сортів риби одночасно і звана bouillabaisse.
Історичний центр міста - це Старий порт і прилеглі до нього квартали. До недавнього часу вулички, на яких розташовувалися житлові будинки моряків, рибалок, працівників порту, втікачів із колоній та іммігрантів, мали погану славу. Навіть поліція, кажуть марсельці, не наважувалася переслідувати злочинців, коли ті добиралися до рятівних кварталів. Зараз ситуація суттєво змінилася на краще. Але стереотипи житимуть у свідомості туристів, напевно, ще довго. Адже практично кожному, хто збирається до Марселя, суворо забороняють ходити ввечері кварталами Старого міста, які являють собою лабіринт вузьких темних вуличок. Як аргументи використовуються переконливі історії про пограбованих з ніг до голови невдах-гостей міста (до речі, одного з членів нашої делегації вже в аеропорту якісь «добрі» люди позбавили верхнього одягу та частини речей у той час, як їхній господар прогулювався по дьюти-фрі).
Ля Канеб'єр спускається з пагорба вниз до Старого порту, а по обидва боки вулиці стоять старовинні будівлі (деякі датуються XII століттям), багато з яких раніше носили горду назву Гранд-отель. Збереглися деякі давньогрецькі та давньоримські пам'ятки.
Від Старого порту раз на годину вирушає катер (квиток коштує 9 євро) на острів Іф, де розташований той самий замок, який отримав світову славу завдяки роману Александра Дюма «Граф Монте-Крісто». Незважаючи на те, що персонажі роману більш ніж на дві третини вигадані, відвідувачам замку, в якому нібито утримувався Едмон Дантес, обов'язково показують видовбану в стіні однієї з камер величезну нішу. Кажуть, марсельці дуже вдячні великому письменнику за таку прекрасну рекламу своєму місту.
Замок Іф чудово видно практично з будь-якої точки, звідки відкривається вид на море та вхід у бухту Старого порту. Адже в'язницею, в якій утримувалися особливо небезпечні злочинці, замок став після того, як вичерпав свою первинну функцію - оберігати вхід у бухту Старого порту. А на суші головну цінність Марселя кілька століть тому охороняли два форти, які збереглися донині, - Святого Жана (він був споруджений у XII столітті) та Святого Миколая (у XVII).
Жити, насолоджуючись
Неподалік від форту Святого Миколая розташовані ще три видатні пам'ятки Марселя: собор Святого Віктора - одна з найстаріших церков-фортець на півдні Франції; палацовий комплекс Фаро, що є центром великого парку, розбитого за наказом Наполеона III, який зробив такий «скромний» подарунок власній дружині; і візитна картка міста - знаменита базиліка Нотр-Дам-де-ля-Гард. Вона присвячена покровительці Марселя Діві Марії та розташована на високому пагорбі, що підноситься над усім містом. Побудована в XIX столітті базиліка видна практично з будь-якої точки міста. Білосніжна будівля собору увінчана десятиметровою позолоченою статуєю Богоматері, а діюча церква є об'єктом паломництва тисяч туристів. Побувати в Марселі й не відвідати Нотр-Дам-де-ля-Гард - плювок у душу марсельців.
До речі, кількість туристів у столиці Провансу за останні роки значно зросла. Починаючи з 1993 року їхня кількість збільшилася в 10 разів. Не в останню чергу це пов'язано з тим, що в 2001 році було відкрито надшвидкісну залізничну магістраль Париж - Марсель. Тепер на подорож цим маршрутом можна витратити лише три години, а в народі гуляє жарт про те, що в Парижі тепер вважають, ніби Марсель - передмістя столиці, а в Марселі впевнені, що це Париж їхнє передмістя.
Марсель називають містом-поетом, містом-романтиком. Життя тут іде неквапливо, марсельці нікуди не поспішають і тому не запізнюються. У них усе розписано від і до. Робочий день у переважній більшості магазинів починається о 10 ранку, а ресторанчики та кафе (якщо вони не належать до категорії фаст-фудів) працюють у дві зміни. Перша - до 12-ї дня, друга - після шостої години вечора. Перерва відводиться на відпочинок.
Незважаючи на те, що місто - друге за величиною у Франції, більша частина вуличок не може похвалитися своєю шириною, пробки та затори - музейні експонати в Марселі. До речі, і музеїв у місті чимало. Причому незвичайних. Наприклад, Музей образотворчих мистецтв, що містить колекції живопису, скульптури та малюнка XVI-XIX століть, Музей історії міста, Музей археології Середземномор'я, Музей військового флоту та економіки, Музей римських доків, Музей вина та Музей фаянсу, в якому зібрано колекцію кераміки Провансу від епохи неоліту до наших днів.
• До речі, буде корисно відвідати такий музей тим, хто зайнявся будівництвом або ремонтом і бажає підібрати собі якісні будматеріали. Після повернення додому ви будете в курсі, як вибрати якісний керамічний виріб і зможете купити керамічну цеглу для свого будівництва без особливих проблем.
Одним із найбарвистіших музеїв можна вважати Палац Лонгшамп - найгарнішу споруду в центрі міста. Його побудували після того, як у Марселі благополучно вирішили проблему прісної води. Ще кілька століть тому система водопостачання тут була настільки недосконалою, що в не найвдаліші місяці на день на людину припадало не більше одного літра води. Епідемії лютих хвороб у таких випадках часто косили мешканців міста. Доти, поки один із мерів Марселя не запропонував за рахунок збільшення деяких податків зібрати потрібну суму і провести воду в місто. А Палац Лонгшамп, прикрашений фонтанами та водоспадами, - живе нагадування про те, що без води, як співається у старому радянському фільмі, «і не туди, і не сюди».
Але не варто думати, що весь Марсель - це суцільні вузькі вулички. У місті добре розвинена система громадського транспорту. Для автобусів на широких проспектах виділена навіть спеціальна смуга, що практично ідеально забезпечує чіткість дотримання графіка.
А, скажімо, вулиця Прадо, що починається в центрі, біля стадіону «Велодром» повертає в бік моря і закінчується біля пляжу Прадо, має вельми незвичне для нас, але при цьому дуже зручне планування. Широка магістраль з трьома смугами руху (одна - для автобусів) відділяється від ще однієї смуги пішохідним бульваром. Безліч кишень, в'їздів і виїздів між цією додатковою смугою та безпосередньо проспектом допомагають водіям діставатися потрібних адрес, паркуватися і при цьому не заважати руху. А таблички на пішохідній частині вулиці з промовистими зображеннями тварин, які справляють нужду на асфальт, і зазначенням штрафу за подібне задоволення (якщо господар не забажає прибрати продукт травлення свого улюбленця) у розмірі 100 євро напевно сприяють чистоті.
Марсель - дуже зелене місто навіть у лютому, коли багато дерев стоять в очікуванні весни та справжнього тепла. Безліч парків, бульварів, за якими невтомно стежать відповідні служби, не дозволяють мешканцям міста зів'янути, а його гостям залишитися незадоволеними поїздкою. А враховуючи наявність затишних піщаних пляжів, красу вілл та неповторний дух знаменитого Провансу і не менш відомого Лазурового берега, неважко зрозуміти, що основна причина неквапливості й неспішності марсельців полягає в тому, що жити в Марселі й насолоджуватися життям - це майже одне й те саме.