Зовнішньо представники різних сект у Країні амішів майже не відрізняються один від одного, як майже не відрізняється і їхня життєва філософія
З'явилися ці люди в Америці три століття тому і невипадково спочатку оселилися саме в Пенсильванії – тоді ще англійській заморській колонії. Одного разу англійський король Карл II програв у карти своєму адміралу Пенну купу грошей, а коли той помер, не маючи чим розплатитися з його сином Вільямом, він запропонував натуру – завойовані, але ще не освоєні заморські землі.
Вільям же був одержимий ідеєю знайти на Землі вільне місце і заснувати країну, в якій могли б жити на рівних правах люди будь-яких релігій і конфесій, і тому прийняв пропозицію короля.
Навіть сьогодні на Землі не так багато таких країн, але першою стала англійська заморська колонія в Америці, тепер штат Пенсильванія, що означає «лісова країна Пенна». Першими, кому Вільям Пенн запропонував переїхати до своєї країни, були переслідувані в той час у Європі протестанти. Спочатку приїхали його земляки англійські квакери і заснували найбільше місто колонії Філадельфію та багато інших містечок в окрузі. Слідом за ними з Пруссії та німецької частини Швейцарії стали приїжджати ті, кого називають амішами. З безлічі приїжджих у той час у Пенсильванію протестантських сект вони єдині зуміли повністю зберегти до наших днів свій стиль життя.
Вільям Пенн безкоштовно віддав амішам землі в районі нинішнього Ланкастера (це на захід від Філадельфії, вглиб континенту кілометрів на 100). Вже звідти вони стали поступово роз'їжджатися по всій Америці. Зараз у США живе приблизно 250 тисяч амішів. Селяться вони, як правило, компактно. Їхні великі громади є в штатах середнього заходу (Індіані, Канзасі), живуть вони і в Меріленді, і в інших штатах. Найбільшою (82 тисячі осіб) як і раніше залишається громада амішів у Пенсильванії. Майже така ж громада, як у Пенсильванії, є ще й у сусідньому штаті Огайо. Місця компактного поселення амішів у жодному штаті ніяк адміністративно не виділені: пліч-о-пліч і впереміш з ними живуть й інші американці зі своїми традиціями, віруваннями та бізнесами, так що назву «Країна амішів» я просто вигадав.
Одного прекрасного суботнього ранку ранньої осені ми з друзями вирішили вдарити по американському бездоріжжю в бік Країни амішів. З Філадельфії до Ланкастера веде 30-та дорога, півтора століття тому вперше з'єднала східне та західне узбережжя країни. Сьогодні це вельми сільське, подекуди навіть однорядне шосе.
Поруч із Ланкастером дорога починає плавно підійматися й опускатися, долаючи мальовничі пагорби (американці називають їх «rolling hills», тобто перекочувані пагорби). По обидва боки дороги відкриваються пасторальні види зелених полів із розкиданими по пагорбах фермами, пасущимися коровами та стирчать силосними вежами. Це перша ознака того, що ми в'їжджаємо в Країну амішів, яку самі вони називають Farmland – Країною ферм.
Раптом з бічної дороги виїхала й понеслася нам назустріч ніби з'їхала зі старої голландської картинки двоколка, запряжена бадьорим коником. У колясці сиділи дві дами, одягнені в довгі, під колір коня, чорні сукні (одна в білому, а інша в чорному чепці) і двоє хлопчаків (на голові одного з них був старомодний солом'яний капелюх, а інший тримав точно такий же в руках). Я ледве встиг загальмувати, щоб схопити заздалегідь покладену на торпеду камеру й натиснути на спуск.
Цокаючий по асфальту коник та його вершники, не звертаючи на нас ані найменшої уваги, ніби це ми, а не вони були привидами, промчали повз і зникли за поворотом. На шосе знову залишилися тільки мчащі вантажівки, джипи та інші монстри цивілізації. А не примарилося нам це?
Незабаром на великому перехресті біля нас пригальмувала дивна прямокутна карета сірого кольору, з відкритого заднього вікна якої виглядав хлопчак, теж у солом'яному капелюсі. Як тільки загорілося зелене світло, вона жваво взяла з місця і теж миттєво розчинилася. Вже з цих перших зустрічей з мешканцями країни амішів я виніс простий урок: щоб встигнути тут зробити хороший знімок, камеру потрібно тримати постійно увімкненою і головне – не ловити гав.
Чим далі ми просувалися вглиб країни, тим частіше стали траплятися ніколи раніше не бачені нами на американських дорогах коники, запряжені в допотопні та незвичні екіпажі. У них сиділи дивно одягнені люди: чоловіки, як правило, з великою бородою, у солом'яних або чорних фетрових капелюхах, жінки та дівчатка в довгих простих сукнях і білих чепчиках із високими відкритими чолами.
Стали траплятися й якісь сільськогосподарські екіпажі, запряжені парою коників, погоняємі чоловіками все в тих же солом'яних капелюхах і чорних штанях на підтяжках.
А коли в чистому полі показалася руда савраска, приречено тягнуча якийсь мудрий плуг, ми остаточно повірили й переконалися, що все це не театр під відкритим небом, а просто ми вже в'їхали в Країну амішів.
Ті, кого сьогодні називають амішами (за назвою найбільшої секти), насправді складаються з не сильно відмінних одна від одної протестантських сект, з яких найбільші – це власне аміші старого порядку (Old Order Amish, майже як «російські старовіри»), меноніти (Mennonites) і бретрени (Brethren). Першими з них з'явилися меноніти (від Menno Simons – засновника секти), ще в 1530 році. На відміну від інших протестантів вони, наприклад, хрестили тільки тих, хто досяг 18-річного віку. Аміші Старого Порядку (названі так на честь Якоба Аммана) відокремилися від менонітів у 1600 році й пішли ще далі: вони вже були проти будь-якого втручання навколишнього світу в їхнє життя і вважали, що нічого хорошого від нього чекати не варто.
Із простих біблійних цінностей, до яких намагалися повернутися всі протестанти, аміші головними вважають сім'ю, чесність і роботу на землі. Навіть у повсякденному житті вони досі примудряються буквально слідувати Біблії, проповідуючи в побуті три заповіді: скромність, простоту та покірність.
Більшість «дивностей» життєвого укладу амішів пов'язана з їхнім бажанням захистити своє життя та життя своїх дітей від згубного впливу зовнішнього світу. Власне, це стара філософська суперечка, чого більше приносить прогрес: добра чи зла. Відповіді на нього досі немає, тому він і філософський, але аміші, як і раніше, твердо вірять, що час можна зупинити, якщо не в окремо взятій країні, то, принаймні, в окремо взятій громаді. Ніхто їм у цьому тут не заважає, і Бог їм на допомогу!
Продовження: КРАЇНА АМІШІВ (частина 2)
Марк КРИМСЬКИЙ.
Фото автора.
