Що ж, здивування німецьких учителів можна зрозуміти: у країні, де всі й кожен користуються перевагами страхової медицини, раптом знайшлося таке несподіване виняток. Звичайно, і без страхового поліса в допомозі ніхто не відмовить і ліки необхідні випишуть. Але ось рахунок, який люб'язно доставлять потім поштою, може бути таким, що й здоровий схопиться за серце. Не кажу вже про складні випадки, коли доводиться довгий час провести на лікарняному ліжку або перенести серйозну операцію. Треба мати чималі заощадження, щоб зі своєї кишені оплатити такі витрати. Ось чому тисяча з лишком лікарняних кас - так у Німеччині називають установи, що займаються медичним страхуванням, - аж ніяк не страждають від нестачі клієнтів. До того ж для будь-якого працюючого за наймом, якщо його доходи не перевищують певної суми, страхування є обов'язковим.
За розкіш доведеться доплачувати
Сума щомісячного внеску може значно відрізнятися залежно від того, де ви застраховані, різним буде і рівень послуг, що надаються (далеко не кожна каса оплатить у Німеччині лікування в розкішній приватній клініці). Але незмінним буде одне: до того, що внесете ви, стільки ж має додати і роботодавець. Природно, як і в будь-якому іншому виді страхування, якщо травми та хвороби вас оминули, то й гроші, заплачені в касу, теж, як то кажуть, пропали, чому жодна розумна людина, яка обрала собі поліс за коштами, не засмучуватиметься.
Хоча один мій знайомий, який вирізнявся завидним здоров'ям, час від часу, в періоди матеріальних труднощів, нарікав: «Господи, і навіщо я стільки років віддаю по кілька тисяч на рік у лікарняну касу? Треба було б ці гроші зекономити». Але він замовкав, варто було сказати йому: «Стривай, ось прийде час ставити нові зубні мости та коронки...» Адже спілкування з дантистом не вдасться уникнути нікому, а витрати на зубних лікарів і протезистів такі, що без допомоги каси до них краще не сунутися.
Однак медичне страхування - аж ніяк не дійна корова, готова оплачувати всі примхи любителів полікуватися. До того ж населення ФРН дедалі більше старіє, і навіть найбагатшим касам уже важко зводити кінці з кінцями. Тому 10 років тому було проведено часткову реформу страхової охорони здоров'я. Відтоді пацієнтам довелося доплачувати за ліки, які раніше просто видавалися за рецептом лікаря. Щоправда, сума була необтяжливою, і стягувати її вирішили ще й для того, щоб люди не запасалися медикаментами про запас: адже прострочені ліки досить активно поповнюють запаси спеціалізованого сміття, від якого важко позбутися.
Доплати були передбачені і за перебування в лікарні, і за реабілітаційні курси, і за зубне протезування, і за придбання дорогих окулярів, і за виготовлення контактних лінз (якщо лікарем не зазначено, що це єдино можливий спосіб корекції зору). Тобто за рахунок страхування робилося тільки те, що необхідно за медичними показаннями, а все інше - «треті зуби», як тут ввічливо називають протези, які виглядають куди краще за деякі справжні, або щеплення, необхідні для поїздки у відпустку в Азію чи Африку, - будьте ласкаві оплатити самим.
Ще одна важлива деталь: поліс, який мав хоча б один із працюючих батьків, поширювався на другого з подружжя і на дітей до досягнення ними 18 років. Причому якщо вони не зуміють до цього часу знайти роботу, то термін міг бути значно подовжений - до 23 років. А багатодітним робилися й інші послаблення. Було враховано також потреби студентів: для них передбачили дуже невеликі внески.
Демографічна ситуація змушує
Але реформи, проведені десять років тому, виявилися недостатніми. І починаючи з цього року системі німецької страхової охорони здоров'я доведеться зазнати нових перетворень. У чому причина?
Вона не тільки, точніше - не стільки, у складній кон'юнктурній ситуації, в якій нині опинилася економіка ФРН, скільки в невблаганних демографічних лещатах. За минулі 40 років тривалість життя в країні зросла на вісім років, а кількість народжень зменшилася вдвічі - до скромних 9,3 дитини на тисячу осіб. У 2001 році в республіці налічувалося 51,1 млн. громадян працездатного віку та 14 млн. людей старше 65 років.
Здається, це не так уже й страшно. Але річ у тім, що за такої народжуваності до 2050 року кількість літніх людей зросте до 22,2 млн., а працездатних зменшиться до 40,7 млн. Іншими словами, на кожну літню, а тому особливо потребуючу медичних послуг людину, припадатиме лише 1,8 працюючого. Висновок очевидний: за такого розкладу платежі до лікарняних кас стануть для них просто непосильно високими.
Однак від обов'язкового медичного страхування відмовлятися ніхто не хоче. Навпаки, ставиться завдання - підвищити його якість. Для пацієнтів це обернеться додатковими витратами. Якими?
Скажімо, при відвідуванні лікарів (усіх спеціальностей, крім дантиста, у яких свої розрахунки) доведеться доплачувати зі своєї кишені максимум 10 євро на квартал. Частота відвідувань при цьому не обмежується. За виписаний препарат доведеться доплачувати 10% його вартості, але не більше ніж 10 євро за одну упаковку. Це ж правило поширюється на слухові апарати, милиці, інвалідні візки та інші допоміжні засоби. Варто зауважити, що й раніше, якщо вам спадало на думку купити ліки на власний розсуд, без рецепта, то оплачувати доводилося 2/3 його вартості.
Якщо ви потрапите до лікарні, то й доплата буде більш вагомою - по 10 євро на день. Щоправда, термін виплат обмежений 28 днями на рік.
Є в нових правилах два важливі обмеження. Згідно з першим, усі можливі доплати не можуть перевищувати 2% вашого річного доходу. Для хронічно хворих цей поріг удвічі нижчий - 1%. Взагалі, межа, яку по-німецьки називають «верхньою межею навантаження», розраховується таким чином, щоб ті, хто має утриманців, опинялися у вигіднішому становищі.
Уявімо, що певний службовець гер Мюллер, який утримує дружину-домогосподарку і трьох синів, заробляє 26.400 євро на рік. Із цієї суми вирахують по 3.648 євро за кожну дитину і 4.347 євро за дружину. Від решти 11.109 євро віднімемо 2% і вийде 222 євро на рік. Такою є «верхня межа навантаження» для родини Мюллер, з урахуванням медичного обслуговування всіх чотирьох осіб. А якби гер Мюллер жив холостяком, тоді йому довелося б погодитися з тим, що загальна сума щорічних доплат за медичне обслуговування становить 528 євро. Ось така соціальна справедливість.
Які ж зобов'язання віднині взагалі відмовляються брати на себе лікарняні каси?
По-перше, оплату не призначених лікарем ліків і таких медикаментів, використання яких не є життєвою необхідністю, скажімо, віагри. По-друге, вони зовсім не стануть оплачувати рахунки за деякі види оперативного втручання, наприклад стерилізацію, не без підстав вважаючи, що заходи з планування сім'ї - суто особиста справа.
А от що стосується штучного запліднення, то тут страховики візьмуть на себе 50% витрат. При цьому, як у деяких видах спорту, передбачаються лише три спроби: всі інші - за свій рахунок.
По-третє, перестануть оплачуватися рахунки за виготовлення окулярних лінз і не будуть відшкодовуватися транспортні витрати, як це раніше робилося в тих випадках, коли доводилося лікуватися амбулаторно. Звичайно, ніхто не зазіхає на святе святих: виплати за тимчасовою втратою працездатності, простіше кажучи, через хворобу, залишаться неодмінним обов'язком страхових кас.
Розробка системи бонусів, що надаються тим, хто стежить за своїм здоров'ям, регулярно проходить обстеження і не нехтує ранньою діагностикою захворювань, залишена на розсуд кожної конкретної каси. Це питання здорової конкуренції.
Ще раз зазначимо: все, про що ми вели мову, стосується обов'язкового медичного страхування. Зрозуміло, кожен вільний добровільно доплачувати будь-яку прийнятну для нього суму, щоб лікарняна каса запропонувала в разі необхідності ширший спектр послуг. У цьому плані страхування здоров'я нічим не відрізняється, скажімо, від страхування автомобіля.
Взагалі, з розмов зі своїми німецькими друзями я зробив висновок: хоча поліс, природно, коштує грошей, але його доцільність ніким під сумнів не ставиться. Звичайно, по-справжньому рівномірного розподілу тягарів не вийде, як не старайся, і здорові завжди платитимуть за хворих, молоді - за старих, працюючі - за безробітних, а ті, хто багатший, - за тих, хто бідніший.
Але зате, якщо виключити рідкісні випадки, ніхто не залишається без допомоги, а витрати намагаються зробити посильними для всіх категорій населення. Відсутність жорсткої прив'язки «за місцем проживання» дає можливість пацієнтам самим обирати лікуючого лікаря і за необхідності - консультуватися з кількома медиками. Тож якщо хочеш бути здоровим - застрахуйся.