Провінція Васіт, наприклад, яка з волі долі стала зоною відповідальності українського миротворчого контингенту, налічує близько 900 тис. мешканців. Тут проживає населення переважно шиїтського походження (близько 97%), серед якого можна виділити основні етнічні групи зубеїді та убейд-раджа (район ірано-іракського кордону), а також хавашим, лам, джанабі та орагор. Так сталося, що під час правління Саддама Хусейна, який за походженням був суннітом, провінція автоматично потрапила в немилість. Тому її економічний розвиток був не лише призупинений, але й мав негативний показник.
Рівень життя тут на невизначеному рівні. Ви запросто можете побачити збиті в купки глиняні хатинки невигадливої квадратної архітектури заввишки лише в людський зріст і розташованими на них... супутниковими антенами. Ще за часів Саддама мешканцям заборонялося мати таку сучасну техніку - в країні процвітав режим ізоляції від усього світу, за дотриманням якого палко стежили державні ставленики диктатора. Народ мав можливість бачити лише місцеві та загальноіракські телепрограми. Навіть іранське телебачення, яке можна було дивитися за допомогою банальної антени-дроту, глушилося спеціальними пристроями. Диктатору потрібен був неграмотний, наляканий, слухняний і роботящий народ.
Сьогодні ситуація в провінції Васіт докорінно змінюється. Народ може собі дозволити подивитися американські шоу, мексиканські серіали, іранські новини та західні еротичні програми. Щоправда, за умови, що не буде відключено електроенергію. А це тут поки що практикується - не всі лінії електропередач відновлено після війни і не на повну потужність працюють місцеві електростанції.
Поки не налагодилася економіка і не запущено в дію малі та середні підприємства, у провінції процвітають безробіття й злидні. Люди готові виконувати будь-яку роботу - аби за неї платили. І навіть якщо це буде лише обіцянкою, вони з радістю зроблять усе, повіривши пану.
Знаючи, що на всіх не вистачить робочих місць, люди намагаються виживати будь-якими методами. Минула війна щедро «нагородила» землю Іраку всілякими вибухонебезпечними предметами. До приходу українських миротворців тут у багатьох місцях буквально росипом валялися артилерійські снаряди, протитанкові, протипіхотні, мінометні міни, великокаліберні набої для зенітних гармат і боєприпаси для стрілецької зброї, які навіть не були вилучені зі спеціальних пакувальних ящиків - «цинків». Місцеві умільці на свій страх і ризик добували з великих артилерійських снарядів тротил, а потім, приготувавши нехитрі вибухові пристрої, глушили ними рибу в Тигрі або руйнували покинуті цегляні споруди. В останньому випадку розкиданий, трохи покарбований будівельний матеріал збирався на віз, запряжений віслючком, і відвозився додому. Цегла тут дуже дорого цінується.
Однак часто люди підривалися, розбираючи боєприпаси. Це стало загрозливо прогресуючим явищем. Тому влада провінції звернулася до українських саперів із проханням прибрати та ліквідувати всю «бойову спадщину» Васіта. До речі, із цим завданням наші хлопці впоралися за досить короткий термін. Щоправда, працювати доводилося цілими днями практично без перерв і під палючим 45-градусним сонцем.
Втративши можливість використовувати хоч і смертоносні, але все ж «засоби виробництва», народ почав шукати інші способи, наприклад, лову риби. І тут знову прийшла на допомогу така цікава винахідка людини, як автомобільний акумулятор. Його встановлюють у човен, проводки пускають уздовж довгої палиці, на кінці якої прикріплений сачок, і успішно використовують як електровудку. Паралізована невеликим струмом рибка спливає і тут же потрапляє в сачок рибалки. Пара годин такого промислу приносить майже двовідерний результат. І повірте, жодної рибінспекції на найвеличнішій річці Тигр не працює! Просто тут немає такої природоохоронної структури.
Ще одна стаття доходу деякої частини населення - це торгівля горючими матеріалами. Бензин, гас продаються тут буквально за копійки і бочками. Рідко - каністрами. 50 л високоякісного бензину можна купити, виклавши від $4 до $8. Як домовишся. І взагалі в Іраку торг доречний завжди. Потрібно пам'ятати, що при вигляді будь-якого іноземця ціна підскакує тут одразу ж у кілька разів. Тому торгуватися з місцевим продавцем - правило гарного (і потрібного) тону.
До приходу українських миротворців у провінцію Васіт тут несли службу американські морські піхотинці. У них усе було просто: яку суму араби запитають - таку американці й заплатять. Але невдовзі й небідні янкі стали помічати нахабно підвищувані буквально на очах ціни. Це змусило і їх вступати в суперечки щодо ціновизначення товару. До приходу українців на $1 можна було купити три банки коли чи подібних напоїв. Причому обов'язкова умова - вони мають бути охолоджені. Для цього місцева дітвора стала швидко купувати пінопластові ящики об'ємом до п'яти відер. Як виявилося, якщо в «термос» укласти шматки льоду, то в ньому чудово охолоджуються всі напої і довго залишаються прохолодними навіть при 50-градусній спеці. До речі, одна «шпала» замороженої води завдовжки в метр і завширшки в 30 см коштує $1. Торгують льодом просто на вулиці ті ж підлітки з самого ранку до вечора.
Найневтомнішими та найжвавішими вуличними продавцями є хлопчаки. У них, як правило, «ширвжиток». Якщо вони помітять машину, що пригальмувала, з іноземцями, одразу ж обліплюють її, пропонуючи свій товар. Не сходячи з місця, ви можете в одну мить стати щасливим володарем кишенькового годинника на ланцюжку із зображенням Саддама Хусейна на кришці, сонцезахисних окулярів, багнета до автомата Калашникова, сідіплеєра, грошових знаків часів поваленого режиму, батарейок, фотоапарата, сигарет і всього, чого вам тільки потрібно й не потрібно. Єдине, кого ви не побачите серед підлітків, - це дівчат.
Усі вони займаються домашнім господарством або граються в невеликих тісних двориках. Лише іноді, всупереч заборонам дорослих членів родини, дозволяють собі визирнути за високу хвіртку або ворота на вулицю і, поглянувши на оточуючих, швидко зникнути назад. Дівчата старшого віку більш ніж скромні на вулицях. Вони, немов тіні в легких чорних одежах, ковзають від дому до навчальних закладів, на місце роботи (якщо таке є), на ринок за покупками і швидко - назад. Якщо ж вона поскаржиться, що до неї хтось чіплявся, не обійдеться щонайменше без відкупу, а щонайбільше - без крові. Родичі обов'язково помстяться. За місцевими традиціями - образити або просто заговорити з дівчиною, яка не бажає тебе слухати, веде до стовідсоткового «крутого» розбирання. Іноді це сягає знищення роду, який може налічувати до 70-ти осіб. Кровна помста тут, як це не дивно для європейця, у непохитній пошані.
Андрей ЛЫСЕНКО,
Аль-Кут, Республіка Ірак.
Спеціально для «Заграницы».