Ректор Європейського університету, голова Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності Іван Тимошенко
- Отже, місяць травень, і багато випускників починають замислюватися, куди піти вчитися...
- Дуже погано, якщо ці думки приходять в голову одночасно з останнім шкільним дзвоником. Обрати майбутню спеціальність потрібно набагато раніше. Введення дванадцятирічної шкільної освіти - крок, безумовно, правильний. Але чомусь ніхто не замислюється над тим, щоб у старших класах зробити основний наголос на професійному самовизначенні школярів. Можливо, це прозвучить різко, але я абсолютно переконаний: комусь дев'яти класів буде цілком достатньо. Його подальший шлях - отримання прикладної спеціальності та реалізація себе як професіонала саме в обраній сфері. А комусь - пряма дорога до інституту чи університету.
- Що ж, виходить, розумні - праворуч, дурні - ліворуч?
- Нічого подібного! У нас довгий час побутувала думка, що лише вища освіта гарантує затребуваність людини як фахівця. Це не зовсім так. Чудовий професіонал може бути нарозхват на ринку праці та чудово заробляти, не маючи при цьому вищої освіти. Обираючи подальший шлях, потрібно виходити не з питань престижу чи моди, а відштовхуватися від власних знань і прагнень.
- А як допомогти школяреві визначитися з вибором?
- Це має бути завдання школи - допомогти визначитися, на що саме учневі краще орієнтуватися. Так, трапляються, звичайно, і генії, які однаково успішно пишуть вірші, перемагають на математичних олімпіадах, малюють, співають. Але більшість все ж має певні вподобання, особисті якості, які можуть стати в пригоді в обраній професії або, навпаки, виявитися абсолютно непотрібними. Погано, якщо мотивація батьків у виборі спеціальності набагато вища, ніж мотивація самого абітурієнта.
- Припустімо, спільними зусиллями з майбутньою спеціальністю визначилися. Тепер залишається обрати виш...
- Перед батьками абітурієнта стоїть нелегкий вибір: чи буде їхня дитина вступати на бюджетне чи на платне навчання? До речі, я принципово не вживаю вираз «безкоштовне навчання». Освіта - це взагалі дуже дорогий процес. На так звану «безкоштовну» освіту гроші виділяємо ми з вами - платники податків. Ні для кого не секрет - є прекрасні й державні, і приватні навчальні заклади. І водночас є виші, які з року в рік можуть «похвалитися» хронічним недобором абітурієнтів, - і теж як державні, так і приватні. А між тим з легкої руки деяких ЗМІ саме приватні виші звинувачують чи не у всіх гріхах нашої вищої освіти. Але розсудіть самі: загалом у нашій країні 2,5 млн. студентів, з них лише 280 тис. навчаються у приватних вишах. Тож 10% не можуть принципово вплинути на ситуацію. До речі, ще цікаве спостереження: минулого року Міністерство освіти закрило низку філіалів вищих навчальних закладів. То ось, більшість із них були філіалами саме державних вишів.
- Що ще можна сказати про плюси та мінуси бюджетної і приватної освіти?
- Я б у принципі змінив усю систему фінансування освіти. Доти, доки бюджетні гроші на освіту студента будуть виділяти ректору вишу, неможливо викорінити зловживання та корупцію. Ректору потрібно виділяти гроші на ремонт покрівлі та всіх будівель, на закупівлю обладнання, на бібліотеки та частково на зарплату викладачів. А на навчання гроші має отримувати сам студент! І ось, склавши єдиний по всій країні тест та отримавши «освітній ваучер», він сам обирає виш, у якому хотів би навчатися. У вигляді «освітнього ваучера» може видаватися державний цільовий кредит, який потім погашається протягом певного терміну. Така система успішно працює в усьому світі. У багатьох країнах освітні кредити дають на пільгових умовах або взагалі безповоротні. Наприклад, в Австралії їх виплачують протягом 30 років і то за умови, що зарплата фахівця досягає певного рівня.
Моя думка - бюджетне навчання нині певною мірою розбещує студента, знижує мотивацію завершення освіти. Наприклад, абітурієнт, вступивши на бюджетне відділення, навчається два-три роки, а потім переходить на іншу спеціальність. Або взагалі «завалює» сесію, «вилітає» з інституту, а потім відновлюється і знову навчається. Причому навчається він на наші з вами гроші, гроші платників податків! За часів Радянського Союзу це питання нікого не хвилювало. А зараз? У скільки таке «безкоштовне» навчання обходиться нашій країні?
- Ну а як бути, поки державного кредитування немає?
- Європейський університет був першим вишем України, де студентам почали давати кредити на навчання. І зараз багато приватних вишів прагнуть проводити таку ж політику. Крім того, у нас в університеті є можливість зробити перерву на рік: піти попрацювати, зібрати потрібну суму і продовжити навчання. Так навчаються студенти в Німеччині, Франції, Великобританії.
У нас же досі багато батьків вважають, що поки «дитя» навчається, з нього треба порошинки здувати. І борони боже піти йому працювати! Я ж переконаний: чим раніше студент спробує застосувати свої знання на практиці, тим легше йому буде потім навчатися - він уже буде бачити, на що необхідно звернути увагу, що потрібно сьогодні знати і вміти, щоб досягти успіху в бізнесі.
На жаль, наша школа навчає здебільшого теорії, а не практики. Ну не прийнято у нас давати дітям основи економічних знань, прищеплювати якісь життєві навички! В Америці школярі планують свій бюджет, вільно орієнтуються на ринку праці, підробляють практично весь час. А ви замислювалися над тим, чому у нас бакалавра іноді доводиться вчити чотири роки? Абітурієнти не знають іноземної мови, не вміють працювати з комп'ютером. У всьому світі цьому навчають у школі! Доки ми не введемо ці предмети в середню освіту, ми не зможемо привести рівні підготовки фахівців до єдиного світового знаменника.
А ще у нас з'явилося таке явище, як «розумна непотрібність»: начебто і освіта є, і сама людина недурна, але... Немає глибини знань, їх практичного осмислення, бажання застосувати на практиці. Іноді взагалі немає елементарного бажання працювати! Ось чому я вважаю: виробнича практика студентів - це основа їх плавного, безболісного входження у дорослий світ бізнесу. Ви не уявляєте, як наші студенти, «понюхавши бізнесу», рвуться працювати! І ось тут з'являється певна педагогічна трудність: утримати студентів у виші, щоб вони стали справжніми фахівцями. Вища школа - це система передачі знань, що формувалася століттями. Принципи базової підготовки в класичному університеті не змінилися ще з часів Ломоносова, коли в першому наборі було всього лише 15 студентів. А от розробити потужний блок практики - це те, про що сьогодні має думати кожен виш.
- А як взагалі сьогодні справи з вищою освітою в Україні? Наскільки вона доступна?
- Давайте спиратися на цифри. У світі існує такий показник, як освіченість нації. За радянських часів на 10 тис. осіб населення у вишах навчалося 160. На нинішній рік бюджетом передбачено, що цей показник становитиме 170 осіб. А якщо враховувати навчальні заклади всіх форм власності I-IV рівня акредитації, то студентами стануть 520 осіб. Очевидним є величезне зростання рівня освіченості. Хоча, наприклад, до Японії нам далеко: там на державному рівні взято курс на здобуття вищої освіти всім населенням. Така ж тенденція простежується в Австралії, Південній Кореї, на Тайвані.
- Ну а горезвісне «перевиробництво» бухгалтерів та юристів нам загрожує?
- Так зване «перевиробництво» бухгалтерів чи юристів - це нонсенс! Подивіться: в Іспанії на 10 тис. населення припадає 300 юристів. І всі затребувані! Хороший фахівець, який здобув якісну освіту, завжди потрібен. У нас ось, наприклад, ще жоден випускник не звертався на біржу праці! Нинішня молодь енергійна та наполеглива, багато хто починає працювати вже на п'ятому курсі. А отримавши перші практичні навички та набивши гулі, роблять правильні висновки: на що звернути більше уваги під час подальшого навчання, що вивчити додатково, які нові навички можуть знадобитися найближчим часом.
Більше того, зараз змінюються вимоги й до професій, які раніше традиційно вважалися «простими». На Тайвані, наприклад, двірником може працювати лише людина з вищою освітою. Цей фахівець повинен уміти за потреби полагодити водопровідний кран, визначити несправність в електроніці і навіть прийняти пологи! Його зарплата - близько $3.000 на місяць.
Щоб не помилитися щодо перспектив обраної спеціальності, можна придивитися уважніше до нових професій. Ось, наприклад, ми першими ввели в нашому університеті спеціальність, що народилася на стику двох галузей знань, - медичний менеджмент. Щоб стати таким фахівцем, доводиться бути і лікарем, і керівником.
Мене тішить той факт, що нове покоління вирізняється практичним підходом до життя та готовністю постійно вчитися. Старше покоління ставилося до навчання як до тимчасової трудності: вивчив - склав - забув. Малося на увазі, що з закінченням вишу «освітні муки» закінчуються. Можливо, ви ще пам'ятаєте ті благословенні часи, коли молодого фахівця практично неможливо було звільнити - навіть якщо він нічого не знав, нічого не вмів і взагалі не бажав працювати? Зараз ситуація кардинально змінилася: поганого фахівця просто не візьмуть на роботу. А того, хто відстав, зупинився у своєму розвитку, безжально виженуть. «Освіта впродовж усього життя» - це не модний лозунг освічених європейців, це постулат сьогоднішнього життя. Якщо ти не вчишся нового, ти не просто стоїш на місці - ти котишся вниз.
Тому буквально через пару років роботи потрібно серйозно замислитися про здобуття другої освіти. Розсудіть самі: що це за бухгалтер, який не знає права? Або менеджер, який не володіє правовими знаннями? Середньостатистичний американський менеджер може похвалитися 5-10 дипломами. Життя ставить перед нами все нові й нові завдання, у цій динаміці - і складнощі, і можливості. Сучасний світ вимагає не лише нових спеціальностей, а й фахівців із мисленням XXI століття.