Туреччина: з книжками тут не дружать
За словами Яни Теміз, яка виховує в Туреччині двох доньок, дітей у її країні просто обожнюють, тому вони виростають розкутими та комунікабельними. «Маленьких турків «залюблюють» до повної вседозволеності, – розповідає вона. – І навіть якщо дитина явно переходить усі межі, то їй просто скажуть солодким голосом: «Мамочко моя, не роби цього, будь ласка». Але, незважаючи на такий підхід у вихованні, турки виростають працьовитими та відповідальними. «Це тому, що більшість турецьких сімей – традиційні. Хлопчиків батьки часто водять до себе на роботу, привчаючи до праці. Також обов'язково виховують у дітях повагу до старших. При цьому навіть до старших братів і сестер молодші не звертаються на ім'я (це вважається фамільярністю), а використовують шанобливі звернення «абі» та «абла», що означає «брат» і «сестра»», – розповідає Яна.
Поважають турецькі діти й шкільних вчителів. «Якщо побачу свого вчителя на вулиці, то обов'язково застебнуся, якщо йшов нарозхрист, і випрямлюся», – говорить молодий турок Алі Узель. Що ж стосується ставлення до навчання, то турецькі батьки наполягають на тому, щоб діти були на перших місцях у шкільному рейтингу. А щоб вступили після 8-го класу до хорошого ліцею, віддають їх на підготовчі курси. «Але навчання зводиться лише до того, щоб добре склали іспити», – каже Яна. А ось розвитком дітей тут особливо не займаються. Наприклад, їм не прищеплюють любов до читання.
Японія: від маленького бога до слухняного гвинтика
«Японським дітям до школи дозволяється все, що не є небезпечним. Тому, зайшовши в кафе, можна побачити, як діти бігають по столах, залазять на підвіконня. І ніхто нікому не робить зауваження», – говорить Катерина Імаі, яка живе в Японії та виховує там 10-річну доньку. Багато хто пояснює таке ставлення тим, що в давні часи японці вірили, що діти – божественні створіння.
Втім, як тільки маленькі японці йдуть до школи, вони втрачають свій божественний статус. Адже там на них чекає сувора дисципліна. Так, за словами іншої японської мами Ольги Русланової, до школи заборонено приносити мобільні телефони, іграшки, журнали, а портфелі та змінне взуття у всіх мають бути однакові. Так дітей привчають дотримуватися правил. Ускладнює життя маленьким японцям і велике навантаження. «Навіть учням молодших класів тут нелегко, наприклад, завдання на літо може займати 100 сторінок. А місцеві мами й тата готові вкладати великі гроші в освіту своїх дітей. Вони – фанатики в цій справі, – розповідає Катерина. – Окрім домашніх завдань, занять у гуртках, в Японії є репетиторські школи, куди віддають з раннього віку. Там маленькі японці поглиблено вивчають шкільні предмети, щоб у майбутньому вступити до вишу».
До речі, тут вважається, що будь-яка праця, в тому числі й фізична, дана людині на благо. Тому навіть школу школярі прибирають самостійно: підмітають, миють підлогу і навіть чистять туалети. Так прищеплюють працьовитість. Ще одне завдання – виховати слухняного члена колективу. «Учителів не особливо цікавить, які висновки зробив учень із матеріалу. Багато завдань дається саме на групову роботу. Також для виховання командного духу регулярно проводять спортивні змагання. Все спрямоване на те, щоб показати, що тільки спільними зусиллями можна досягти успіху», – говорить Ольга Русланова.
США: ростуть впевнені авантюристи
«Коли я переїхала жити до США, то перше, що кинулося мені в очі, – американських дітей занадто багато і часто хвалять», – розповідає про особливості американського виховання Марина Полякова, яка живе в США понад 20 років і виростила в цій країні двох дітей. На думку американських батьків, саме так вони можуть виховати в дитині впевненість у собі.
Допомагають їм у цьому і в садочку. Наприклад, у деяких із них є традиція проводити т. зв. «тижні уваги». «У нашому саду в групи є талісман – м'яка іграшка, яку всім по черзі дають додому. Кожна дитина має з нею сфотографуватися, а батьки зобов'язані написати розповідь, як він провів із нею час, – розповідає американська мама Катерина Андерсен. – Потім все це вивішують на тиждень на видному місці. Так кожен малюк може відчути себе особливим».
Крім того, американських дітей з дитинства привчають до того, що вони мають право на свою думку. Наприклад, у школі для цього можуть влаштовуватися збори між учнями та директором школи, на яких вислуховують навіть найменших. Втім, незважаючи на таке трепетне ставлення до дітей, американські батьки вважають своїм обов'язком навчити їх якомога раніше обходитися без їхньої допомоги.
«Все починається з фінансової самостійності: практично всі американські підлітки підробляють з 13-14 років, – говорить Марина Полякова. – Коли ж вони закінчують школу і вступають до коледжу, то деякі батьки часом навіть не вважають своїм обов'язком платити за їхню освіту, і тому студенти змушені брати кредит у банку та самостійно його виплачувати».
Швеція: дитина завжди має рацію
Маленьким шведам, мабуть, пощастило найбільше з усіх дітей. «З думкою дітей тут рахуються в усьому, їм розповідають про їхні права, тому вони знають і відстоюють їх. І це дійсно дотримується на практиці. За цим стежить соцслужба. Наприклад, якщо сусіди побачать, що батьки відшльопали дитину, вони відразу ж повідомлять куди треба. За таку поведінку батьків можуть позбавити їх прав, – розповідає Марина Траттнер, яка виховує у Швеції двох дітей. – А в школі, припустимо, якщо хтось із учнів ударив педагога, той не має навіть права виставити його з класу».
Ще однією відмінною рисою шведського виховання є те, що у дітей є свобода вибору, тобто вони тут самі визначають, ким хочуть бути. І все в суспільстві влаштовано так, щоб допомогти їм у цьому. «Дітям намагаються якомога раніше дати можливість десь підробляти, а в школах для них влаштовують екскурсії на підприємства та розповідають, як займатися бізнесом. До речі, свою компанію у Швеції можна відкрити в 15 років, а для юних бізнесменів навіть проводяться безкоштовні фінансові консультації», – розповідає Марина.
Також діти можуть обирати, як себе поводити. Наприклад, у деяких дитсадках проводять такі експерименти: щоб не нав'язувати малюкам стереотипні моделі поведінки в суспільстві, їх не називають «він» або «вона». Також у таких садках немає іграшок, призначених для певної статі, наприклад, машинок чи ляльок, а якщо навіть і є, то в них грають усі разом.
Людмила КОЛБ.
За матеріалами газети «Сьогодні».