Ех, якби хоча б раз повірив нам «шнепхен-єгер» у тому, що ціна придбаного товару практично завжди аналогічна його якості... Якби хоча б раз повірив — і не ганявся б, мов легендарний піп, за дешевизною... Можливо, і не лежав би зараз у лікарні, і не чаклували б над ним чуйні травматологи, намагаючись вилікувати бідолаху від ран, завданих антипригарною сковородою, що опинилася в руках влучної та розлюченої супутниці життя!
Хочете пограти у «злодіїв і поліцейських»?
Тепер абсолютно серйозно. Тим більше що тема шахрайств, пов'язаних із горезвісними «шнепхен», заслуговує на найпильнішу увагу. Заслуговує, бо жертвами цих самих «шнепхен» стали за останні роки і десятки тисяч корінних мешканців країни, і тисячі приєднаних до них емігрантів та аусзидлерів. Що ж, розповімо сьогодні про шахрайські прийоми «продавців-собі-на-шкоду» досить докладно, аби до їхніх тенет не потрапили нові простаки.
Важко повірити, але на першому місці — за прибутковістю для шахраїв і за поширеністю у ФРН — стоять так звані «продажі килимів за безцінь». Аби читач уявив собі розмах подібного явища, повідомимо: нещодавно в Мюнхені було заарештовано цілу банду килимарів, які за кілька місяців «наварили» на цьому занятті близько чверті мільйона євро. Звісно, розповімо і про технологію цього обману.
Спосіб перший, який називається «Злодії і поліцейські». Спосіб, орієнтований на новоприбулих і ще погано пристосованих у країні громадян. Отже, у гуртожиток, населений «зеленими» емігрантами, заходить товариш, який пропонує чудовий килим за... 2, 3, 5 євро. Аргументація подібної ціни у виконанні продавця для нас у цьому випадку не така вже й важлива. Бо для того, у кого при вигляді «вигідної покупки» загоряються очі, не настільки принципово: «чи померла бабуся» у комівояжера чи йому «терміново потрібні гроші на шнапс». Розплатившись, ви, володар палаючого погляду, готуєтеся кинути «перський килим» до ніг дружини (попутно повідомивши, що придбали скарб, скажімо, за 15 євро, і тим самим вигадавши на шнапс уже собі). Однак приблизно за годину на вас, хитруна, чекає справжня розплата: до вас завітають «поліцейські», які радісно продемонструють портрет продавця, повідомлять, що цього «відомого злодія» щойно спіймано, і ненав'язливо пояснять, що ви придбали крадену річ. У результаті у вас не лише перехідний килимок вилучать, а ще й штраф випишуть, попутно забравши готівкою від 30 до 100 євро. Євро, які й підуть до спільної каси злагодженої команди «злодіїв і поліцейських».
Тут читач, який збагатився знаннями, може заартачитися: «А ось в око цим липовим поліцейським! Килим собі залишити, а на нахаб заявити до справжньої поліції!» Повірте, робити так не варто з багатьох причин, і розмова про них, про причини, окрема. А поки що — прийміть як даність: просто не пускайте на поріг цих професійних шахраїв, які паразитують на «шнепхен». Окрім іншого, вони чудові психологи, здатні «розвести» на покупку навіть підготовлену людину.
Звернімо увагу ще на дві примітні особливості описаного трюку. По-перше, подібні псевдокомівояжери та псевдополіцейські справді переконливі й не позбавлені артистичного дару. Наприклад, торговець килимами («злодій»), який скаржиться на «необхідність похмелитися», часто виглядає так, ніби пив дві ночі поспіль, а алкогольний вихлоп оного здатен нокаутувати навіть скунса. По-друге, заради цікавості, зіставте строки появи «килимоносців» зі строками... виплати соціальної допомоги. Не важко буде переконатися, що шахраї-торговці навідуються до нашого брата саме тоді, коли він ще має готівку.
Килими від Саддама і покрівля для селища
Спосіб другий, який називається «Килими від Саддама Хусейна». Спосіб, розрахований на заможнішу публіку. На місцевому тределі (варіант — у неділю, поруч зі справжнім магазином, що торгує килимовими виробами) зупиняється тачка, з салону якої вибираються кілька чорнявих хлопців. Відкривають хлопці багажник — а в ньому навалом лежать килими, тут же пропоновані всім охочим за ціною «шнепхен»: 100-300 євро. Килими ці, зі слів продавців, не просто справжні перські, а ні багато ні мало... «вивезені з палаців Саддама Хусейна». Вах, навіщо так дешево продаєте «унікуми», так? Е, дорогий, сім'ї біженців із країни, охопленої війною, просто їсти нічого! Забачивши в покупці «немісцевого», хлопці іноді сором'язливо вдаються й до відвертості: «Так, вкрали трохи-трохи! Що вже тут поробиш!»
Цікаво — це визнання у вчиненні крадіжки діє на деяких не гірше за сертифікат якості: «Значить, справді з палаців Саддамки!» У результаті ж після завершення угоди у «шнепхен-єгера» залишаються два варіанти. Перший: добросовісно помилятися, самому «літати» в білих шкарпетках по 20-євровій підробці та з апломбом переконувати гостей, що вони нахабно топчуть килим, який колись належав диктатору. Другий: віднести «унікум» оцінювачу і всього за 1% від реальної ціни переконатися, що його, тобто не оцінювача, а «шнепхен-єгера», вміло надурили.
У випадку з «демпінговими» килимами є, звісно, і одна сумнівна втіха: навіть аборигени, споконвічно недовірливі й звичні перевіряти гармонію будь-якої угоди алгеброю німецького розуму, аж ніяк не рідко потрапляють на вудочки продавців килимів. Причому потрапляють так, як і не снилося нашим. Ось лише один приклад: якісь багаті клієнти замовили фірмі покрівельні роботи всіх будинків одного селища. Попросили скласти кошторис і до цента його оплатили. Попросили кошторис переробити і — знову щедро розплатилися. Коли ж настав час переказу грошей, раптом заявили, що «мають тижневі труднощі з грошима». Що ж, фірма зробила з «надійними клієнтами» унікальну угоду: узявши під заставу в «бідолах»... так-так, ті самі «середньовічні перські килими»! Перевела їм — увага! — 290 тис. євро. З тим щоб отриманими грошима клієнт зміг розплатитися за своє замовлення, по суті, повернувши їх на рахунок фірми.
Результат покрівельного бізнесу очевидний: покрівельники залишилися з дешевими покриттями саморобного виробництва, а клієнти - так і розчинилися на безмежних просторах Європи.
Втім, залишимо на час Німеччину - країну, де на «шнепхен» наживаються часом не лише матері злочинці, а й цілком законослухняні власники ліцензованих магазинів (наприклад, оголошуючи «демпінг» від початкової, шалено завищеної ціни, що зветься тут Mondpreis - «підмісячною»). Залишимо і вирушимо в шопінг-тур із розбагатілим Іваном, Вальдемаром чи Рувімом по тих самих безмежних просторах Європи.
Напевно, ви чули, що в країні T. можна за безцінь придбати гарне золото. Без сумніву, знаєте, що в державі S. нерідко розпродають аудіо- та відеотехніку чи не за залишковою вартістю. Нарешті, ви в курсі, що земля I. просто населена роздрібними продавцями, які виходять з товаром на автотраси і торгують «в чорну», аби уникнути драконівського оподаткування. Чудово-с, отже, ви дозріли для популярного нині «євро-шнепхен-туру»! Тепер, не називаючи з міркувань політкоректності країн, у яких сталися наведені нижче випадки, надамо слово самим постраждалим - російськомовним «мисливцям за євро-шнепхен».
Як стати справжнім сарацином
Розповідає Олександр Д. (42 роки) з Дортмунда: «Важко повірити, але з поїздки в... я повернувся зі справжнім середньовічним ятаганом, купленим за безцінь в одному невеликому магазинчику. Ціна справді була настільки безцінною, що я навіть засумнівався в автентичності шаблі та звернувся до експерта. Той підтвердив: річ справжня, унікальна. Нічого дивного, що коли мені зателефонували родичі власника магазину, нібито проїздом у Німеччині з товаром, я погодився на зустріч. Ну хай з документів хлопців не було видно, що вони родичі власника - імена у них важкі! - так адже охолони показали оригінал купчої, яку я підписав, купуючи ятаган! Загалом, переконали. Переконали і на довірі втюхали мені нібито унікальні кинджали, обладунки і все таке. Цього разу я розорився десь на 5.000 євро, зате став «справжнім сарацином». З цікавості знову пішов до експерта, а той мене приголомшив: «Це все - дешеві підробки, які можна купити в будь-якій тамтешній сувенірній крамниці для іноземців!» Я знову в ті краї навідався: «Батьку, що за непонятки?!» А він мені: «Знати тих хлопців не знаю, а купчу твою в мене взагалі викрали!»
Трупні плями за безцінь
Розповідає Ада Л. (31 рік) з Менхенгладбаха: «У кафе одного прикордонного містечка до мене підсів симпатичний молодий чоловік: «Рюссі? Я люблю Рюссі!» Познайомилися, поводив він мене містом, краси показав, а потім організував - так, між іншим - екскурсію на приватну ювелірну фабрику, що виробляє золоті прикраси. Речі там були - краси неописаної. Поцікавилася несміливо: а купити такі не можна? Можна, кажуть, чому ж! Причому за демпінговою ціною. У них-де магазинчик при фабриці є, без націнки торгуючий. Загалом, розорилася на 900 євро і купила точнісінько такі кольє, каблучки, браслети, які на моїх очах обробляв у цеху майстер. А за місяць мої пальці, зап'ястя, шия вкрилися такими собі «трупними плямами». Думала вже до лікаря йти, але придивилася до моїх прикрас із зворотного боку - а з них позолота-то й злізла. Якийсь неясного походження метал вкрив моє тіло синявою!»
«Знижуй ціну, сину шакала!»
Розповідає Віктор Л. (28 років) з Гамбурга: «У тому, що закордонний магазинчик орієнтувався на туристів з Німеччини, було ясно одразу: на вітрині висіла вивіска німецькою - «Schnaeppchen!». Зайшов, дивлюся - чудова відеокамера з цінником: «Замість 2.000 євро - 400!» Ну не буває подібних «шнепхен» у Німеччині! У нас, якщо така техніка за 50% від ціни пропонується, то або вона ламана, або крадена. Я - до продавця: «Чого так дешево? Дефекти є?» А той щиро: «Ображаєш, дорогий, жодного дефекту! Та хочеш - сам переконайся: он у сусідньому павільйоні оцінювач сидить!» Як би стали діяти змовлені російські шахраї? Та на пару запевняти мене, що камера - без косяків. Ці - ні. Оцінювач як на продавця розкричався: «Типу, ти - брехун, син шакала і тінь лайна хворої собаки, навіщо туриста ображаєш?! Ось же - дефект!» І мені показує: дві невеликі подряпини на днищі. У результаті перепалки «експерт» просто змусив продавця скинути ще сотню. Той дуже невдоволений був, сунув мені камеру в руки, отримав три сотенні і навіть відвернувся. Уявляєш, як я цією «шнепою» задоволений був?! А вже в Гамбурзі в мене камера на рахунок «два» зламалася. Я - в майстерню, а мені пояснюють: заводський дефект, полагодити дорожче вийде, ніж купити нову!»
Ну а тепер, коли автор, здається, добряче налякав мисливців за дешевими товарами, пора розповісти і щось душеспасенне. Насправді Schnaeppchen у їхньому спочатку задуманому вигляді нікуди не поділися. Просто, щоб дійсно економити, а не втрачати на них, бажано не мати справи з сумнівними торговцями, особливо тими, хто приходить додому.