Добробут Голландії ґрунтується на тюльпанах, млинах і... марихуані
Мало того, ця нація щороку відвойовує у моря ще кілька десятків квадратних кілометрів. На осушених землях – польдерах – висаджують очерет, який з часом дає перший родючий пласт, потім – ще кілька разів, і через п'ять років це поле вже можна засівати. На такій землі збирається врожай, яким можна прогодувати до 300 млн осіб (населення самих Нідерландів становить лише 16 млн).
Цікаво, що такого поняття, як пляж (у нашому з вами розумінні) за рідкісним винятком ви тут не знайдете. Лише в деяких місцях (наприклад, на набережній Гааги) можна поплескатися біля моря. Зазвичай же морський горизонт ховається за багатокілометровою дамбою, густо всипаною стовпами вітряних електромлинів. І хіба що зграї крикливих морських чайок, що переслідують на полях трактори, та пронизливий бриз нагадують про те, що поруч море.
«Летючі голландці» на велосипедах
Перше, що вам обов'язково впаде в око в країні тюльпанів, млинів і сиру – це велосипеди. На своєму «фітсі» (велосипед по-голландськи) будь-який місцевий житель може об'їхати країну вздовж і впоперек за кілька днів. Для цього створено всі умови: спеціальні велодоріжки, паркінги та рівні права на автодорогах. На велосипедах катаються всі: і діти до школи, і священник, і мати з немовлям у кошику, і старенька бабуся в капелюшку з вуаллю, і члени королівської родини. При цьому країна може похвалитися чудовими дорогами.
Лише пейзажі не порадують ваші очі – до самого горизонту гладка як стіл рівнина (найвища точка країни – Велуве, знаходиться на висоті 106 метрів над рівнем океану), акуратно розкреслена густою сіткою каналів. Раніше на них знаходилися незліченні корабельні верфі. Між іншим, каналами з Голландії можна потрапити навіть до Гамбурга, Марселя або Ізмаїла (по Рейну та Дунаю). Саме на них і стоять знамениті голландські вітряні млини, більшість з яких досі викачують воду із заболочених низин.
Той, хто наважиться на велоподорож Нідерландами, обов'язково відчує ще одну місцеву «пам'ятку». Від достатку добрив на полях у повітрі стоїть густий сморід коров'ячого гною. Місцеві жителі називають його «запахом Голландії». Якби не це, навколишнє середовище нагадувало б рай: акуратні, майже лялькові, будиночки та ферми, за рівненькою огорожею – корови, вівці та інша живність. Ті, хто багатший, тримають вдома страусів, павичів, козуль і навіть пінгвінів. Дуже багато коней, особливо поні, яких вирощують лише для краси.
Офіційним главою держави є король, а на даний момент – королева Беатрікс. Уряд, парламент і королівська резиденція знаходяться в Гаазі (самі голландці називають це місто Ден Гаг), але столицею вважається Амстердам – Північна Венеція, європейський центр розваг. Діловий же центр, без сумніву – Роттердам, найбільший вантажний порт у світі, європейська кочегарка (його так і називають – Європорт).
Не заздріть «заробітчанським» грошам
Після падіння залізної завіси в цьому мальовничому куточку Європи з'явилися і наші співвітчизники. Піонерами стали перегінники автомобілів. З часом деякі з них знаходили роботу і залишалися тут надовго. Зараз у Голландії офіційно нараховують до 20 тис. вихідців з колишнього Союзу. І на відміну від росіян, які окупували міста, більшість українців проживають у сільській місцевості.
Втім, ці відмінності досить умовні. Вся територія «сільської» Голландії вкрита густою мережею містечок, хуторів і ферм. Корови на узбіччі автобану, ферма або теплиця і готичний шпиль «керека» (церкви), який височіє вдалині – ось типовий пейзаж країни, яка займає перше місце в Європі за щільністю населення. Вся наявна земля працює на добробут країни. Це і визначає рід занять тих, хто приїхав сюди на заробітки: сільське господарство і будівництво.
Втім, одразу застережу, не варто сподіватися на швидке збагачення. Офіційно отримати роботу в цій країні досить складно. Звісно, можна працювати нелегально – підсобним робітником на будівництві, в теплиці. Місцеві жителі спочатку з підозрою ставляться до непроханих чужинців. Але якщо вам пощастить, і через деякий час ви знайдете роботу, житло, та ще й зарекомендуєте себе комунікабельним, спокійним трудоголіком, – то до вас будуть ставитися як до рідного.
Найкраще знайти собі «боса» – такого менеджера, який зможе допомогти з працевлаштуванням. Вигода у нього проста: отримавши замовлення і гроші (за голландськими тарифами), він розраховується зі своїми підопічними за іншими розцінками. Однак потрібні хоча б мінімальні знання мови та спеціальність. І для того щоб звикнути, потрібен час. Тому часто люди знаходять роботу, вже давно прострочивши свою візу. Незважаючи навіть на деяку лояльність влади, нелегалам завжди важко. Іноді на них навіть влаштовують облави. Бували випадки, коли нелегалів вистежували з вертольота і забирали прямо з полів, де вони прополювали капусту. Закінчується все ув'язненням на пару діб з подальшою депортацією.
Втім, як розповідають очевидці, сидіти в голландській в'язниці – одне задоволення: кімнати на чотирьох осіб з персональними телевізорами, індивідуальне меню. До речі, для житла українці, як правило, використовують найдешевші кемпінги. Кімната 3x4, кілька залізних нар, спільні кухня, туалет, душові та «світлиця» зі столом для настільного тенісу – ось такий набір невибагливого заробітчанського сервісу. Коштувати це буде 50 євро на тиждень. Трапляється, що робота є не в усіх, і решта для оплати житла закладають-перекладають паспорти та обручки. Тому ніколи не заздріть «заробітчанським» грошам.
Сподівайся на брата і сам не плошай!
Жорсткі умови виживання вимагають таких же відносин між людьми. Якщо ви приїхали сюди не до брата (батька, кума, свата) – не варто сподіватися на допомогу. Може навіть статися, що люди, яких ви дуже добре знали вдома, неприємно здивують вас своєю байдужістю. Причиною цьому безжальна конкуренція на ринку праці. Додайте сюди й притаманну (чого гріха таїти) нашим людям заздрість та пихатість. Тому неодноразово доводилося чути від людей, які вже непогано тут влаштувалися: «Я б допоміг йому з роботою. Але свого часу я сидів без діла три місяці, тому нехай і він поканючиться». Тому найкраще почувається той, хто живе окремо, без своїх співвітчизників.
Порадив би не вірити щирим обіцянкам туристичних фірм та різного роду посередників. Заплативши гроші за візу, дорогу, ви можете опинитися один у чистому полі – без житла та роботи. Хто розумніший, добирається своїм ходом. На щастя, з Німеччини сюди ходить проста електричка (з німецького Дуйсбурга до прикордонного Венло – години дві потягом). Єдине, якщо у вас велика сумка чи баули, то перевірять паспорт на вокзалі. Дивно, але найбільш ревно в цьому досягають успіху поліцейські індусько-суринамської зовнішності. Ймовірно, у них більше розвинене почуття обов'язку перед батьківщиною.
Дехто сподівається отримати в цій країні притулок. Для цього за кілька тисяч доларів можна знайти консультанта (з числа колишніх співвітчизників), який навчить, як потрібно поводитися і що говорити в спеціальних установах. Зазвичай вигадують версії про політичне чи кримінальне переслідування. Причому перевага надається тим, хто має докази: записи письмових чи телефонних погроз. Деякі намагаються прикинутися гомосексуалістами. Але для цього треба, наприклад, точнісінько описати м'яке місце свого «голландського друга». Ну а в разі невдачі вже можна не сподіватися на отримання шенгенської візи.
«Найкраща робота для Івана»
Приблизно такий переклад має улюблений вислів місцевих наркоділків. Як відомо, Нідерланди залишаються єдиною країною в Європі, де дозволено вживати легкі наркотики. Маленький косячок тут можна вільно покурити в будь-якому кафешопі. Ці заклади легко відрізнити за неймовірною кількістю антикварних люльок, грибочків і прутів конопель на вітринах. Впадають в очі завсідники цих закладів – люди-фантоми з відсутнім поглядом та сіро-зеленими обличчями. Кожен європейський наркоман вважає справою честі «відірватися» в Амстердамі. Заповзятлива країна від цього лише багатіє.
Маючи дозвіл, коноплі можна вирощувати легально. Втім, ще дешевше зілля продається з-під поли на вулиці. Саме ця сировина і росте на підпільних плантаціях, до речі, обладнаних за останнім словом техніки – з сигналізацією та відеоспостереженням. Розташовуються вони, як правило, в гаражах, підвалах і на горищах. Природно, держава бореться з несанкціонованою торгівлею наркотиками, але, як відомо – попит народжує пропозицію. Через ризик подібна робота вважається найвисокооплачуванішою. Крім того, вона не важка – це вам не цибулю за трактором розсаджувати.
Паролем для набору робочої сили служить характерний жест пальців, що нагадує ножиці. Адже саме за допомогою ножиць очищають м'які шишечки конопель. Як правило, на таку роботу наймають вже перевірених, добре знайомих людей і відвозять їх на місце роботи в критих фургонах. Або зав'язують очі – щоб не запам'ятали дорогу.
У новачка мало шансів потрапити на таку роботу. У разі викриття іноземцю загрожує обов'язкова депортація (за подібне заняття в Німеччині посадять до в'язниці, а в Таїланді винесуть смертний вирок). Господарів таких плантацій переслідує Інтерпол, поліція влаштовує у них обшуки, арештовує, штрафує. Але одного разу я сам був свідком того, що вже через два дні після розгрому плантації приїжджали ті ж «боси» і наймали нових працівників.
На жаль, існують цілі касти наших співвітчизників, які крім роботи «на марихуані» вже нічим іншим не займаються. Незважаючи на те, що за робітниками наглядають, багато хто примудряється винести кілька грамів – для себе чи на продаж.
Автору пощастило потрапити на одну з таких плантацій і поспостерігати, як висаджують розсаду і збирають урожай. До речі, збирають його через кожні 30-40 днів. В одну з таких поїздок я навіть захопив із собою фотоапарат і, скориставшись тим, що «бос» відлучився, сфотографував одну з таких «фабрик смерті» – заговорив журналістський азарт. Ризик, звичайно, був, бо в разі викриття нас могло чекати не тільки позбавлення зарплати. А ось своїм «законним» правом задарма спробувати заборонений плід я так і не скористався.
Старий приймач за євро, одяг – задарма.
Справжню суть місцевого менталітету можна зрозуміти на щорічних традиційних ярмарках – «кермішах», які приурочені до релігійних свят. Мабуть, саме тут можна побачити веселих та безтурботних голландців – у повсякденному житті вони стримані й маломовні. Підготовка до свята починається в п'ятницю після обіду. Вперше в житті спостерігав, як вулиці та тротуари дійсно миють з милом. «Керміші» дуже люблять іноземці. Справа в тому, що тут за безцінь (від 1 євро) можна придбати старі речі: одяг, посуд, електротовари та інше. Наші співвітчизники намагаються роздобути одяг прямо з тюків секонд-хенду, які сумлінні господарі виставляють біля дому для здачі до благодійних фондів.
А в будні дні голландці – приклад працездатності та витривалості. Працювати починають дуже рано – о шостій ранку. Через кожні дві-три години обов'язкова перерва, можна перекусити та перекурити. Для них цей час святий, іноді навіть здається, що станься пожежа – ніхто й пальцем не поворухне.
Будівельні та ремонтні роботи виконують, як і у нас, «шабашники». Тобто, маючи, наприклад, кваліфікацію маляра і знаючи місцеву технологію, можна заробляти до 70-100 євро на день. Щоб знайти таку роботу, я користувався дуже простим методом. Звикнувши до місцевого вітання, вирушав на промисел. Побачивши у дворі бетономішалку, підходив і просто пропонував свої послуги. Для тривалих пошуків бажано мати велосипед. До речі, самі голландці віддають перевагу старим «фітцам» – виявляється, у них менше шансів бути вкраденими.
У країні досі відчувається ностальгія за місцевою валютою – гульденом. Кажуть, що євро збагатило багатих і розорило бідних. Втім, високий курс євровалюти дещо заспокоїв «датчів» (самоназва голландців). У магазинах все дуже дешево. За тиждень я витрачав на харчування всього-навсього 20-25 євро.
Відкриті вікна у світ
Голландці розфарбовують живими квітами все, що тільки можна: будинки, огорожі, автобуси, вулиці та площі. А фасади будинків виглядають як справжні шедеври садово-паркового мистецтва: з декоративними деревами, фонтанами та водоспадами.
Всупереч поширеній точці зору, найбільш традиційною стравою голландців вважаються не сир, а картопляні брусочки – «потат» і малосольний оселедець – «херенк». Їх вживають разом зі шматочком приправи (цибулі, огірка) з лотків просто на вулиці, причому обов'язково руками. На фешенебельній набережній Гааги рибні закусочні тісно стоять одна до одної протягом кілометра. І всюди повно народу. А знаменитий голландський сир частіше використовують як закуску, ним заправляють супи та салати.
Той, хто вперше побував у Голландії, обов'язково зверне увагу на те, що місцеві жителі не зашторюють вікна. До цього свого часу голландців привчили іспанські інквізитори, які раніше володіли Нідерландами. Побоюючись змов, вони заборонили місцевим жителям закривати фіранки на вікнах.
Про інквізицію давно забули, але звичка жити з відкритими вікнами залишилася. Голландці ніби демонструють свою відкритість. Приємно, що тепер цією гостинністю користуються і наші співвітчизники. Шкода тільки, що вивчати світ ми поки змушені, в більшості своїй, колекціонуючи мозолі на руках.
• Сьогодні сучасні системи ip відеоспостереження застосовуються не тільки в Голландії. Досить згадати досвід британської столиці: після трагічних вибухів у метро влада Лондона посилили заходи з охорони міста, оснастивши практично всі громадські місця системою відеоспостереження. Кожен перехрестя лондонських вулиць тепер оснащений ip-камерами, які інтегровані з центральним відеосервером, звідки і здійснюється контроль над безпекою.
Михайло РОМАНЯК.
Спеціально для «Заграниці».