Уже через рік після переїзду до Лівії Тетяна заговорила арабською. Її дворічного малюка звуть Альошею, але справжнє ім'я хлопчика, як і належить у шиїтів, Алі. Живе молода сім'я безбідно. У будинку, збудованому за власним проектом, про Україну нагадують лише жовто-блакитні стіни в дитячій. Домашня за характером Тетяна не сприймає сільські будні як затворництво. Крім того, вона продовжує працювати за професією - розробляє проєкти житлових будинків на ПК. А оскільки в Лівані після виведення ізраїльських військ будівельний бум - замовлень вистачає.
«Ін ша-а-лла!», у сім'ї Тетяни та Хасана все буде добре. Адже, приймаючи іслам, їй не довелося міняти віру, вони живуть у любові, а Хасан пообіцяв, що не приведе в дім другу жінку. Тетяна вважає себе щасливою. Однак на питання «Що б ти порадила дівчині, яка вирішила вийти заміж за араба?» відповіла: «Подумати і зважити все 150 разів...»
У кожного своя формула щастя
Перетворення Тетяни на ліванку - скоріше, виняток із правил. Той рідкісний випадок, коли набуття віри в Аллаха і бажання пов'язати життя з арабом-мусульманином реалізувалися в гармонійному шлюбі. Таких щасливих українсько-ліванських сімей у Близькосхідній Швейцарії ледь набереться 5%. Приблизно стільки ж вдалих змішаних шлюбів, у яких жінки пішли іншим шляхом. Зберігши сім'ю, їм вдалося не асимілюватися, не розчинитися в арабській культурі, а залишитися особистістю, жити активно й насичено, передати дітям рідну мову, культуру, традиції. І вже зовсім мало союзів, де подружжя, скуштувавши спочатку український борщ, а потім ліванський табуле, віддали перевагу традиційній європейській кухні, осягаючи з нуля, зате разом премудрості життя в одній із благополучних країн Старого Світу.
Більшість українок, вийшовши заміж та іммігрувавши на Близький Схід, виявляються розчарованими і відчувають себе глибоко нещасними. Занадто велика різниця в традиціях, культурі, релігії, способі життя. Наївні й довірливі вінницькі, донецькі, харківські дівчата, які вважають, що гірше, ніж на батьківщині, бути не може, і які намагаються вирватися з тотального безгрошів'я та безнадії. Занадто далека від їхніх проблем батьківщина, щоб спробувати захистити елементарні права цих жінок. Як відомо, еміграція - це не туристична поїздка.
Кажуть, що всі студенти-ліванці народилися в Бейруті, сирійці - у Дамаску, а саудівці - в Ер-Ріяді. Легенда досить поширена. Підкорити серце однокурсниці з Шепетівки чи Бердичева такому кавалеру не становить труднощів. По-перше, іноземець. По-друге, багатий. По-третє, любить по-справжньому, а не починає чіплятися при першому ж побаченні. До того ж - непитущий...
Якщо дівчина ще вагається, можна запросити її до себе в гості на пару тижнів: показати країну, поводити історичними місцями, музеями, кафе, ресторанами. При цьому навіть найщедріший кавалер не витрачає й десятої частини того, що йому довелося б заплатити як калим за місцеву наречену. (Ліванка ще подумає, чи виходити заміж, якщо як посаг пропонують «всього» три кілограми золота.) Зрозуміло, що потенційну дружину поки що не варто травмувати перспективою життя в селі, до того ж із батьками. Уже потім дівчина швидко зрозуміє, що святкове, яскраве життя лише для туристів, а вона приїхала сюди назавжди.
Світлана К. розповідає, що за десять років життя в Лівані лише в перший рік їй вдалося поїздити країною, подивитися пам'ятки. «А на море, - каже, - і не хочеться. Від нашого гірського села поки дістанешся... Та й роботи непочатий край».
Але це лише один бік медалі. Треба зауважити, що, незважаючи на славу найдемократичнішої на Близькому Сході країни, життя в Лівані табуйоване й підпорядковане певним законам, особливо суворим у мусульманських районах. Якщо, наприклад, увечері пройтися численними кафе та ресторанами, то можна виявити, що їхніми відвідувачами є виключно чоловіки. Рідкісні пари - швидше за все, іноземці.
Є й інші правила, незвичні для європейців. Виходячи заміж, жінка повинна знати, що в разі розлучення суд залишить дітей батькові. Її свідчення, з юридичної точки зору, буде рівне лише половині свідчення батька. Навіть у разі смерті чоловіка діти переходять під опіку ближчих і дальших родичів-чоловіків, але не до матері. Покинути країну без дозволу чоловіка дружина і дитина не можуть - їх напевно затримають уже в аеропорту.
Особливі вимоги висуваються й до одягу мусульманки. Потрапивши на середземноморський пляж десь на півдні Лівану, не дивуйтеся чорним до п'ят платтям і хусткам на головах тих, хто купається або сидить під парасолькою, - жінок і дівчаток. Як вони почуваються в мокрому балахоні - інше питання. Але це теж норма.
Дружина мусульманина має бути готовою до того, що одного чудового дня чоловік приведе в дім другу, третю й четверту наречену. І хоча в реальному житті таке трапляється нечасто, з точки зору ісламу рішення чоловіка цілком моральне й законне. Існують табу й на певні професії для жінок. Взагалі, для мусульманського шлюбу бажаніше, коли працює лише чоловік, а дружина сидить удома - веде господарство та ростить дітей.
Дівчина, яка вирішила вийти заміж за студента з Близького Сходу, як мінімум повинна знати про ці та інші особливості. Звичайно, у сирійців, єменців, саудівців та інших наречених напевно знайдуться свої національні й релігійні традиції. Ігнорувати їх не можна, бо саме ці відмінності й становитимуть суть нового життя.
Як побудувати щасливе життя на чужині? У кожної жінки свій рецепт. Небагато українок, одружившись з ліванцями, як Тетяна, приймають іслам і намагаються стати частиною арабського світу, нічим не відрізняючись від місцевих жінок. Відрізати по живому величезний культурний, родинний, релігійний, ментальний пласт і врости в інший зможе, а головне - захоче, не кожна. Ставши ж схожою на ліванку, українка часто перестає бути цікавою для свого чоловіка, і тоді можуть статися страшні метаморфози. Неоцінений порив жіночої душі велике кохання перетворює на безмежну ненависть до всього арабського...
Хоча є й інші варіанти «побудови щастя» в окремо взятій сім'ї. Історія Ольги Г. тому приклад. Народилася в Рязані, закінчила Університет дружби народів. З чоловіком Абетом познайомилася під час практики в Молдові. У Лівані живе з 1984 року. Щоб дотримати місцеві пристойності та забезпечити правовий захист дітей, до розпису в московському загсі додали шлюбний договір, укладений у присутності шейха. Звісно, повністю ігнорувати місцеві правила етикету жінка не може. І перш ніж вийти на вулицю, добре подумає, якої довжини спідницю вдягнути і чи варто віддавати перевагу блузці без рукавів. Однак з першого дня Ольга вирішила, що залишиться у Лівані сама собою. Розумів і вітав це Абет, для якого рязанська дівчина відрізнялася від місцевих насамперед тим, що могла бути не лише дружиною, а особистістю і другом. Не було потреби постійно демонструвати їй свою силу, наявність грошей, удачливість. (У Лівані чоловік за борги сяде до в'язниці, але не зізнається дружині й оточуючим, що зазнав невдачі в бізнесі.)
Ольга відкрила свою справу - центр з вивчення англійської мови, веде активну громадську роботу. Власне, саме на таких жінках і тримається все культурне життя Лівану. Викладачі танців, живопису, гри на фортепіано, дизайну, тренери з художньої гімнастики, плавання, стрільби з лука, інструктори аеробіки - виключно слов'янські дружини. Їхні діти розмовляють щонайменше трьома-чотирма мовами. Навіть якщо не складається сімейне життя (а проблеми виникають, як і в будь-якому іншому шлюбі), такі жінки залишаються затребуваними суспільством, а головне - здатними самостійно і повноцінно жити в Лівані.
Квиток в один бік
Статистика стверджує, що нащадки фінікійських купців віддають перевагу не лише слов'янкам. Їхніми дружинами стають француженки, німкені, англійки і навіть американки. Але, як правило, такі сім'ї в Лівані не живуть. Пояснюється це не лише природним потягом середземноморських арабів до чужих країн (з 12 млн етнічних ліванців лише 4 млн живуть у самому Лівані). Просто європейські дамочки добре знають, як і де їм доведеться жити, якби вони залишилися на ПМП на батьківщині чоловіка. А чи знали про це дівчата з України? Особливо ті, що іммігрували в останнє десятиліття? Найімовірніше, лише приблизно. Втомившись від фінансової нестабільності та відсутності перспектив, сподіваючись змінити життя на краще, вони погоджуються вийти заміж, кардинально змінити спосіб життя, середовище існування, зрештою, зрадити релігію предків. Погоджуються поспішно (щоб потенційний наречений не передумав), навіть не подбавши про квиток у зворотний бік.
Уже через пару місяців, потрапивши в повну (передусім фінансову) залежність від чоловіка та його родичів, жінка розуміє, що зворотної дороги немає. Добре ще, якщо сім'я (як і розповідав наречений) заможна, і молоді можуть жити окремо. У чужій країні, у якомусь глухому гірському селі, без знання мови, підтримки родичів і друзів, змушена дотримуватися місцевих правил, відірвана від зовнішнього світу, жінка, яка, як правило, на той час уже вагітна або народила первістка, раптом починає розуміти, що чоловік-то нелюбий...
Зараз у Лівані проживає близько 10 тис. етнічних українок. Скільки з тих, хто приїхав сюди на ПМП, опиняються в результаті зламаними, приниженими та нещасними, не знає ніхто. Лише найсильніші з цієї когорти знаходять мужність не опуститися і спробувати почати життя заново. Для цього їм інколи доводиться здійснювати відчайдушні, дивовижні за сміливістю вчинки.
Таня М. понад два роки намагалася розірвати шлюб. Чоловік на розлучення не погоджувався, втім, як і на те, щоб залишити дитину матері. Ні «я тебе не кохаю!» в очі, ні дворічне відлучення від шлюбного ложа, ні клопотання адвокатів не допомогли. Тоді Тетяна зважилася втекти. Двічі поліція її знаходила і повертала. На третій раз, без копійки грошей, у чому була, таки вислизнула, забравши з собою дитину. Обманула митників, прикордонників, подолала тисячі кілометрів... Друзі знають, що Таня дісталася нормально, але де зараз живе, вона не говорить нікому. Боїться, що якщо дізнається чоловік, через суд заберуть дитину...
Післямова, або Поради бувалих
Заради об'єктивності слід зауважити, що в будь-якій країні - і Ліван у цьому плані не виняток - найбільш стійкими виявляються шлюби з кохання. Незалежно від місця проживання в союзах з розрахунку проблеми виникають частіше. Різниця - в деталях. Але саме про них і не слід забувати. Ось кілька порад «дівчатам на роздоріжжі» від тих, хто вже пройшов цією дорогою:
Подумай сто раз. Виріши, чого ти хочеш від шлюбу, і не будуй ілюзій. Дізнайся якомога більше про традиції, культуру та релігію країни, звідки родом твій обранець, і дай відповідь на питання: чи готова ти там жити? Непогано було б уточнити реальний фінансовий стан майбутнього чоловіка - діти багатих в Україні не навчаються: заможні араби вважають за краще відправляти своїх чад на навчання до Європи. А приїхавши на оглядини, заздалегідь подбай про квиток у зворотний бік. Уточни, де ви будете жити (в домі батьків чи окремо, у місті чи в селі), краще побачити це на власні очі.
Не вір на слово. Уважно прочитай шлюбний договір, вимагай другого примірника з перекладом. Нехай твої батьки не соромляться запитати про посаг, - це питання твоєї фінансової незалежності. Щоб діти мали всі права в Лівані, тобі доведеться прийняти громадянство. Але не думай позбавляти себе громадянства України (хоча батьківщина так тебе любить, що забороняє це робити). Дітей краще народжувати в Україні і вписувати їх у «рідний» паспорт. У разі чого буде хоч якась надія на те, що вони залишаться з тобою.
Нарешті, подумай ще сто разів.