Так, американець знає своє коріння і на свята навіть може вивісити перед будинком два прапори, наприклад, «рідний» ірландський та американський. Але й китаєць, і російськомовний єврей, і ірландець однаково повинні дотримуватися чужих їм за природою правил поведінки і забути «рідні» табу чи вольності. Інакше американське суспільство їх відкине, і вони будуть змушені повернутися на Брайтон, у Гарлем, Чайна-таун. Багато емігрантів з наших і після десяти років життя в Америці не можуть повністю вписатися в суспільство.
Між тим сприйняти принципи американського життя, злитися з суспільством і стати «лицем американської національності» не дуже складно.
ПРАЦЯ В АМЕРИЦІ – СПРАВА ЧЕСТІ, СЛАВИ, ДОБЛЕСТІ Й ГЕРОЙСТВА
Середній американець «горить» на роботі. Він приходить на півгодини-годину раніше і йде на годину-дві пізніше. Працювати «від дзвінка до дзвінка» – поганий тон, такі працівники звільняються в першу чергу. Саме звільнення обставляється просто: шеф просить зайти на хвилину, дякує за працю і видає конверт із прощальним чеком, характеристикою-рекомендацією, письмовою подякою (папірців може бути багато, в Америці папір не жаліють). Шеф в Америці – повновладний феодал, про нього не можна забувати ні на хвилину.
Головне, що цінується в співробітнику, крім професіоналізму, – це відданість фірмі, босові, підлабузництво (верхньої межі не існує, не хочеш роняти гідність – звільняйся). Але! Образи підлеглих не в звичаї. Особливо ввічливі начальники-чоловіки з жінками; за останні роки феміністки виграли безліч судових процесів про сексуальні домагання на роботі, причому за домагання вважалися будь-які дотики, підморгування і навіть часті виклики в кабінет.
Американець цінує реально відпрацьований час – тобто на роботі не прохолоджується, газет не читає, сторонніх розмов не веде. Відомі компанії, де немає перекурів – курців не приймають на роботу.
Змагальність у великих компаніях просто зводить людей з розуму. Не дивно, що багатьом потрібна психологічна допомога. І компанії, економлячи гроші на майбутніх лікарях, одразу наймають психолога з номером телефону, за яким усі співробітники можуть безкоштовно дзвонити і негайно отримувати термінову психологічну допомогу.
«Стукати» американці дуже люблять. Помітять, що не так, – біжать у поліцію, пишуть скарги по інстанціях. Але в буденному житті найчастіше «стукають» начальнику на роботі, це тут щось на кшталт національного захоплення. Наприклад, пішли колеги покурити. Перший викурив одну сигарету, другий без паузи підпалив наступну. Чи треба говорити, що шеф за сигналом колеги звільнив негідника.
На роботі найкраще не виділятися. Так, зарплату хорошому працівнику підвищують регулярно. Але дійшовши до певної стелі, «відмінник» може втратити місце: після чергового підвищення зарплати раптом з'ясовується, що тримати його стало невигідно – краще взяти новачка, хай навіть і невмілого. Ось і тягнуться заповнені стресами дні: виділишся – босові це не сподобається, звільнить; не виділишся – кар'єра не задасться, теж звільнять.
А тому середній американець постійно шукає роботу. Навіть після отримання подяки від начальника, підвищення по службі, ще якогось вшанування американець приходить додому, бере товсту газету з оголошеннями і, наклацавши на комп'ютері адреси, що сподобалися, розсилає електронною поштою резюме.
Писати резюме – перше, що вчиться робити емігрант. Існують навіть спеціальні триденні курси – як писати резюме, як розхвалювати свої існуючі та неіснуючі здібності, як у найкращому вигляді подати свою біографію. А от курси, де навчають манерам поведінки при прийомі на роботу, розраховані вже на тиждень, а то й місяць. Зовнішній вигляд, одяг, відповіді на запитання кадровика (в жодному разі не дивитися в підлогу або в очі – тільки в середину лоба співрозмовника!) – ціла наука, багато томів написано на цю тему.
Американець повинен пишатися своєю роботою. Праця в Америці – справа честі, слави, доблесті й геройства (цей афоризм народився в нашій країні, але ж дійсно краще не скажеш). І листоноша, і верхолаз-будівельник, і стрип-модель із «Плейбоя» можуть переконливо розповісти, як вони люблять свою роботу. Американець у роботі відчайдушно нескромний – він рисується, він працює напоказ і завжди трохи переграє. Поліцейський ще й зображує з себе поліцейського, продавець грає майстра прилавка, водій – артиста керма: так вони доводять щире прагнення до ідеалу.
Тому вірний спосіб стати схожим на американця – зіграти американця, уявити себе на знімальному майданчику. Мотор! Пішла масовка... Попереду – все решта життя. Потрапив в Америку – до смерті грай в американця.
ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ АМЕРИКАНЦЯ
«Privacy» («прайвесі») – часте слово в лексиконі американця. «Прайвесі» – особисте життя, те, до чого немає доступу стороннім. Американець закине ноги на спільний стіл (йому так зручно), але ніколи не поцікавиться чужою зарплатою, ніколи не покаже, що йому кисло і по життю не щастить, і не стане заспокоювати іншого без особливого на те запрошення. За великим рахунком, тут ніхто нікого не любить і нікому не симпатизує, крім як собі самому. Але зовнішні пристойності з незвички діють на нашу людину гнітюче. Навіть у словах американці, як тут кажуть, «політично коректні». Наприклад, негр тут не негр, а «афрікан-американ», інвалід не інвалід, а людина, «що зазнала нещасного випадку», псих не псих, а людина «з ментальними проблемами».
При найменшому дотику американець вибачається, так що турист часом тільки після вибачень розуміє, що його торкнулися. Суворо дотримується мінімальна відстань між співрозмовниками або перехожими – півметра. Підійдеш ближче та ще, чого доброго, візьмеш приятеля за руку – неправильно витлумачать.
Американець сповнений почуття власної гідності, він – стоїк і діє за прислів'ям «немає сили духу – немає слави» – разючий контраст із жалісливим слов'янізмом. Плакати другу в жилетку тут не прийнято. Якщо ти скаржишся, значить – слабак, відпрацьований матеріал.
Помилки при порушенні «прайвесі» караються жорстоко. Типовий приклад: працівник фірми випадково дізнався, що його колезі підвищили зарплату. Не в добрий час у курилці колега попросив поради, що б подарувати тещі оригінальніше, але в межах тридцятки. «Чого ти жмешся, – здивувався порушник «прайвесі», – тобі ж зарплату підвищили?!» І був наступного дня звільнений – скривджений колега настукав.
Навіть пильний погляд на вулиці може бути сприйнятий як порушення табу. Розглядаючи бродвейський натовп, я і сам за таке порушення був обізваний «драним іспанцем» (осіб кавказької національності в Нью-Йорку поки що приймають за латиноамериканців, через що пересуватися ночами містом можна відносно спокійно – латиносів бояться навіть негри).