Стара італійська приказка радить: «Дружину і бика не бери здалеку». Роберто Леоне, сорокарічний програміст з Турина, пішов наперекір традиціям. Коли пройшов чутка про те, що він збирається одружитися з дівчиною з України, його рідні та знайомі захвилювалися. Деякі навіть попереджали: «Подумай гарненько, Роберто! Звичайно, вона красуня, але все-таки хто знає, що в неї на думці? Чи буде вона ніжною дружиною, хорошою господинею, доброю матір'ю вашим дітям?» Але наречений твердо стояв на своєму — весілля відбудеться! А що думала наречена? Про це вони розкажуть самі.
«Наше весілля відбулося минулого року, влітку, — розповідає Тетяна Черепенко. — А до цього ми більше трьох років листувалися, передзвонювалися, спілкувалися через Інтернет. Найважчим виявилося витримати всі бюрократичні тяганини при оформленні дозволу на шлюб. В Італії немає такого поняття, як «віза нареченої», тому до Турина я приїхала (з усіма необхідними документами) за туристичною візою і вже там, на місці, продовжувала процес оформлення. Загалом усе це зайняло вісім місяців — п'ять в Україні і три в Італії. Якщо чесно, то мене іноді просто охоплював відчай — здавалося, кінця очікуванню не буде. Але Роберто твердив: у нас усе вийде! І я йому вірила...»
Італійські спогади дитинства
З Італією Таня познайомилася в 12 років, коли за програмою шкільних обмінів їй довелося погостювати в італійській родині. Стосунки склалися дуже теплі, і після від'їзду дівчинки додому вони почали листуватися. Потім Таня неодноразово відвідувала цю родину.
Час минав, Таня закінчила філософський факультет Київського університету, вивчала італійську мову в Культурному центрі при посольстві Італії в Україні, навчалася в аспірантурі. Нерідко супроводжувала групи дітей до Італії, перекладала під час бізнес-зустрічей, працювала на виставках. Поступово почала спілкуватися з тією родиною в ICQ. І якось раз по «асьці» «постукав» хтось невідомий.
«Тоді, у 2001 році, ми просто почали листуватися, — згадує Таня. — Я розповідала про аспірантуру, він ділився своїми проблемами. Потім обмінялися фотографіями». В електронній програмі безпосереднього спілкування людина як на долоні: немає часу на те, щоб щось вигадувати або з кимось радитися, як покрасивіше себе подати. «Мені сподобалася відвертість Роберто. Він не приховував, що старший за мене, що вже був одружений, але сімейне життя не склалося (на той час він уже три роки був у розлученні), і що в нього є дев'ятирічний син Еммануеле. А ще Роберто щиро цікавився моїм життям, і мені здавалося, що він романтик. Принаймні, таких листів мені ніхто не писав — вони були сповнені сенсу і почуття, — усміхається Таня. — Але взагалі-то, жодних планів щодо заміжжя я не будувала...»
Любов, що визирнула зі Всесвітньої павутини
У Роберто ж плани були якраз дуже серйозні. Річ у тім, що мама його друга — росіянка. Понад 30 років тому вона вийшла заміж за італійського хлопця, і ось зараз у Турині живе їхня інтернаціональна і дуже щаслива сім'я. Можливо, саме це підштовхнуло до мрії про дружину-слов'янку?
До знайомства з Танею він уже п'ять разів приїжджав до Києва: привозив групи італійських холостяків знайомитися з потенційними українськими нареченими. І ніхто з них не знайшов собі супутницю життя! «Думаю, винні обидві сторони, — зітхає Роберто. — Італійські хлопці, потрапивши на київські дискотеки, просто втрачають голову від краси ваших дівчат. Подивіться навіть зараз: ось ми сидимо у звичайному літньому кафе, а навколо — неймовірна кількість ошатних красунь! А вже на дискотеці... Але більшість дівчат, яких там зустрічаєш, не налаштовані на серйозні стосунки. Та й мовний бар'єр заважає спілкуванню».
Роберто намагався пояснювати своїм хлопцям, що майбутню дружину потрібно шукати в музеї, бібліотеці, на прогулянці в парку. Не треба обирати фотомодель, а шукати просту дівчину. І купити любов не можна - купити можна тільки секс. Сам він також не знайшов рідної душі. І тому-то випадкове знайомство з Тетяною в ICQ вважає подарунком долі.
Їхнє віртуальне спілкування тривало. І коли Роберто захотів приїхати в гості, Таня зрозуміла: усе стає дуже серйозним. «Найголовніше для мене було підготувати тата! — сміється вона. — Останні дев'ять років він мене виховував один». (Таніна мама померла.) Василь Оксентійович — хірург, людина серйозна і сувора — досить насторожено поставився до думки про заморського нареченого. Роберто написав великого листа, де розповів про себе все і поділився планами їхнього майбутнього спільного життя. Таня, хвилюючись, переклала послання і, дочекавшись, коли тато буде в гарному настрої, підсунула йому листа. Читав він довго, потім вийшов до доньки і виніс вирок: «Гаразд, хай приїжджає, — і додав: — Ну, він у тебе просто Лев Толстой!» Мабуть, любов пробудила в Роберто небачене раніше красномовство.
А далі все було, як зазвичай буває у всіх закоханих пар. Роберто приїхав до Києва і отримав у Таніного батька згоду на те, що єдина донька буде вити сімейне гніздечко в далекій Італії. Потім вона поїхала знайомитися з родиною нареченого в Турин. Синьйор Сабіно та синьйора Марія-Тереза прийняли її як рідну. До його «українського» вибору вони поставилися спокійно: синьйорі Марії-Терезі в молодості довелося побувати в Росії, є в них знайомі і в Польщі, тож «заморська» невістка їх не лякала. Таня дуже хвилювалася, як до їхнього майбутнього шлюбу поставиться Еммануеле, але синочок Роберто подружився з нею на рідкість легко і швидко. Потім було весілля, переїзд і поступове «вростання» в італійське повсякденне життя.
Туринські будні
Ось уже рік Таня живе в Турині. «Мені дуже допомогло знання італійської. Деякі знайомі Роберто поставилися до мене насторожено: в Італії жінки з країн колишнього Союзу мають погану славу і, на жаль, часто цілком заслужено. Поліція перші півроку має право приходити в інтернаціональну сім'ю в будь-який час доби: перевіряти, чи ведуть подружжя спільне господарство, розпитують про це сусідів. Фіктивні шлюби - не така вже й рідкість. Тому раджу дівчатам, які вирішили пов'язати своє життя з італійцем, дізнатися якомога більше про країну, її звичаї, бути щирою, доброзичливою і природною».
Час летить, свекруха вчить українську невістку готувати пасту (так в Італії називають спагеті), а Еммануеле все частіше засиджується в їхньому домі. Таня допомагає йому готувати домашнє завдання, вони разом гуляють, ходять по покупки.
Роберто дуже пишається своєю українською красунею-дружиною. Одного разу на дискотеці вони почули, як їх обговорює одна компанія: «Дивись, яка красуня поряд із ним! Мабуть, він дуже багатий». «І коли ми вийшли на вулицю, вони вирушили за нами - подивитися, в яку розкішну машину ми сядемо, - згадує Роберто. - Тоді мені вперше стало дуже соромно за мій старенький «фіат». А Таня лише засміялася - нехай, каже, їм буде соромно за те, що звикли вимірювати стосунки товщиною гаманця».
З кухнею особливих проблем немає. Роберто любить пельмені, голубці, вареники, печеню по-домашньому з грибами. До борщу спочатку поставився вкрай насторожено, мовляв, із буряка не може вийти нічого хорошого. Але Таня зайняла дуже мудру позицію: «Ти спробуй. Не сподобається - більше готувати не буду». Виявилося, дуже навіть непогано. Правда, замість сметани він кладе в борщ тертий сир. Італійські страви готує Роберто, а в особливо складних випадках, наприклад коли потрібно створити за всіма правилами справжню лазанью, на допомогу звуть Марію-Терезу.
Таня вже отримала тимчасовий (на два роки) вид на проживання і починає підшукувати роботу: життя в Італії дорожчає, на одну зарплату чоловіка вже не прожити. Роберто зауважує, що в Україні він не бачить середнього класу, та й в Італії його межі потроху стираються. Наприклад, зарплату йому не підвищували вже десять років, а ціни за цей час значно зросли: на їжу на тиждень іде €100-150. Подорожчав і бензин: літр - до €1,5. За останні пару років старим підвищили пенсії аж на €3.
А їм ще ж виплачувати кредит за квартиру! Добре, що в Тані вже є тимчасова робота в спортивному комітеті - Турин активно готується до прийдешніх Олімпійських ігор. Друзі Роберто зробили несподіваний висновок: звісно, синьйора Таня - bella («красуня»), але що набагато важливіше, вона - dolce («ніжна, жіночна»). І вже починають цікавитися, а як би і їм познайомитися з українською дівчиною? Може, синьйор Леоне допоможе? Але Роберто на власному досвіді переконався, що власне щастя людина має влаштовувати сама.
Секрети для інтернаречених
І все-таки, чому італійські чоловіки шукають наречених у далекій Україні? Адже про красу італійських жінок усі наслухані. Роберто зітхає: так, італійки, як і раніше, красиві, але з 1978 року, скориставшись змінами в законодавстві, жінки в Італії зайняли незалежну позицію. Багато хто просто не вступає в шлюб. Хороша зарплата дає можливість непогано жити, розважатися, купувати дорогий одяг, їздити відпочивати на море чи за кордон. Італійські жінки не хочуть нічим ускладнювати собі життя.
Зараз в Італії не прийнято залицятися до дівчини. Наприклад, виходячи з автобуса, не слід подавати супутниці руку - вона може образитися, подумавши, що її приймають за інваліда. Італійські жінки не шукають ласки, тепла, м'якості. Навпаки, вони хочуть, щоб чоловіки були жорсткі, тверді, справжніми мачо. Вони втрачають жіночність, їм здається, що в сьогоднішньому світі вона не дуже й потрібна. А галантні стосунки характерні лише для старшого покоління. Крім того, молоді італійки стали дуже меркантильними: свою свободу вони готові віддати лише за великі гроші. А Роберто мріяв створити сім'ю, як у його батьків.
Чи легко живеться в інтернаціональному шлюбі? «Звичайно, такі стосунки взаємно збагачують, діти вбирають культурні цінності обох країн. Але знайти спільну мову дуже непросто: потрібно приймати і хороше, і погане - і намагатися розібратися в людині. У жодному разі не можна виходити заміж за країну - жити доведеться з людиною, а не з пам'ятками Рима, Венеції чи Флоренції», - впевнена Таня.
А Роберто додає: «Не забувайте, ревнощі в італійських чоловіків у крові. І самі не раді іноді, але нічого вдіяти не можуть! Особливо це стосується південців. Тому кокетування дружини зі сторонніми чоловіками може спровокувати сімейний скандал. Привізши дружину-іноземку, багато хто починає сильно обмежувати її свободу. Наприклад, забороняють надягати туфлі на високих підборах, коротку спідницю - щоб не привертати уваги інших чоловіків. Іноді через ці безглузді розбіжності руйнуються сім'ї».
А ще бурю в склянці води можуть викликати лінгвістичні непорозуміння. «Наприклад, в італійській мові не прийнято говорити «подай мені це» або «зроби те-то». Італійський чоловік, почувши таке, може жахливо образитися, - ділиться своїм досвідом Таня. - «Ми, українські жінки, звикли так говорити і не бачимо в цьому нічого образливого. А в Італії таким наказовим тоном звертаються лише до слуг. Щоб досягти результату, потрібно просто трохи видозмінити фразу: «Дорогий, не зробив би ти те-то» або «Не зміг би ти подати мені...» Начебто дрібниці, але саме вони впливають на повсякденну атмосферу в домі».
Наближається час прощатися. Наостанок Роберто серйозно каже: він радий, що з колишньою сім'єю у нього не склалося - своє щастя він знайшов лише зараз. А Таня тихо ронить: «Знаєте, коли я відчула, що мій дім в Італії? Одного разу, коли ми дивилися телевізор, Еммануеле підбіг, заліз на диван між нами, обняв обох і заявив: «Ви - моя сім'я!» У мене тоді просто сльози на очі навернулися».
Взагалі-то, все в житті влаштовано дуже просто: твій дім там, де твоє серце. Так всюди - і в Україні, і в Італії. А дорогу до дому вкаже траєкторія любові.