«Країна необмежених можливостей» стала сьогодні для багатьох американців поганим жартом
Погано навіть наркодилерам
Соціальна система в США завжди працювала за принципом «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих!». Держава докладала зусиль, щоб забезпечити мінімальний захист тим, хто знаходиться на нижніх щаблях соціальної драбини – не більше того.
Приватні страхові компанії займаються медичним страхуванням і страховками по безробіттю. Численні благодійні організації дбають про те, щоб у бідняків був шматок хліба і миска юшки. Церковні установи пропонують бездомним місце для ночівлі та безкоштовну (хоча й поверхневу) медичну допомогу. Держава ж бере в усьому цьому мінімальну участь. Хіба що дозволяє товстосумам-благодійникам списувати витрачені на бідних суми з податків та роздає безкоштовні ваучери на продукти і товари першої необхідності.
Соціальна допомога ніколи не забезпечувала в Америці скільки-небудь прийнятних умов існування. За великим рахунком, це було й не потрібно: у країні необмежених можливостей абсолютна більшість громадян могла подбати про себе. Раз так, навіщо нав'язувати їм державне соціальне забезпечення, яке, окрім всього іншого, вимагає немало податкових відрахувань?
На сьогодні американці на власній шкурі відчувають слабкість цієї концепції. Разом із біржовими курсами полетіли в тартарари мільйони робочих місць, а з ними – і можливість забезпечувати себе. Багато з тих, хто дбав про майбутнє, сплачуючи внески на приватні медичні страховки, страхування по безробіттю та пенсійне забезпечення, раптом виявили, що їхні солідні, великі страхові фонди вщент програлися на фондових ринках і лопнули.
Жодних страховок більше немає. Благодійні церковні та приватні організації змушені справлятися з небувалим з початку 30-х років XX століття напливом голодних і бездомних. Навіть із їхніми попередніми можливостями це було б непосильним завданням, але зараз – тим більше – адже й їхні бюджети «схудли» в результаті кризи. Поголос каже, що розорення торкнулося навіть злочинного світу: дрібні наркодилери більше не в змозі продавати свій смертельний «товар» – у наркоманів зникли останні гроші.
Бідність, як масове явище, знову повернулася в Америку. Приблизно 50 млн жителів США залишилися без медичних страховок. Щодня ця армія поповнюється новими «рекрутами». 32 млн осіб отримують державні продуктові ваучери, 13 млн залишилися без роботи. Зростає кількість бездомних, оскільки збільшується кількість примусових виселень: з 233 тис. тих, хто втратив житло на кінець березня 2008 року – до 341 тис. на кінець березня 2009 року – приріст у 45%. Середній клас переходить у категорію бідняків. Бідняки стають жебраками.
Багаті теж плачуть
Соціальні потрясіння не оминули навіть багаті квартали американських міст. Вулиці в престижному районі Лос-Анджелеса Веніс-Біч, розташованого неподалік від морського узбережжя, завжди були широкими. Тепер вони здаються вужчими через припарковані по обидва боки автофургони та каравани. Вони нікуди не їдуть, а просто стоять – у них живуть люди, які втратили житло. Багато хто закриває вікна у своїх «будинках на колесах» картонками, намагаючись зберегти приватну атмосферу. Для автомобільних злодіїв та інших дрібних хуліганів вивішуються написані від руки таблички: «Тут вам нема чим поживитися» або навіть «Сунься, якщо життя не дороге!».
Початком кінця нормального життя для американського обивателя, як правило, стає втрата робочого місця. Немов у гарячковому маренні, компанії та концерни США зі швидкістю конвеєра викидають на вулицю часто навіть постійних співробітників, які довгі роки належали до так званого «основного контингенту». У березні на біржі праці зареєструвалися приблизно 690 тис. нових безробітних. У лютому їх було 810 тис., у січні – 510 тис. З початку фінансової кризи, тобто з літа 2008 року, кількість «офіційних» американських безробітних збільшилася на 6 млн осіб. Їхні державні соціальні гарантії занадто малі, щоб забезпечити їм «перехідний період».
Споживчий бум минулих років призвів до того, що банківські рахунки «маленьких людей» опинилися буквально розтерзані, і навіть пакети акцій представників середнього класу «схудли» в середньому на 40%. Таким чином, за статусом безробітного тепер часто слідує статус жебрака. Нужда в нижній третині суспільної драбини стала явищем постійним. Багато безкоштовних кухонь змушені часто відмовляти тим, хто приходить за тарілкою супу – його просто на всіх не вистачає. Згідно з даними адміністрації Нью-Йорка, міські безкоштовні кухні забезпечували у 2007 році обідами 1,3 млн осіб. Тільки у проміжку між жовтнем і листопадом 2008 року кількість нужденних підскочила до 3 млн. Все більше людей ідуть із благодійних їдалень у прямому сенсі «не солоно хлібавши», з буркотливими від голоду животами. А голод рідко приходить поодинці – слідом за ним по п'ятах ідуть безпритульність, відсутність даху над головою.
Попит на спальні місця для бездомних у рази перевищує пропозицію. Тисячі сімей більше не в змозі оплачувати оренду квартир і переїжджають, якщо пощастить, у дешеві мотелі. Всі вони ще нещодавно належали до середнього класу. Наметові містечка зростають, як на дріжджах – від Флориди на східному узбережжі до Сіетла на західному.
По всій країні приватні фірми припиняють фінансування соціальних проєктів – а їхня щедрість вичерпала себе саме в той момент, коли масове зубожіння повернулося в Америку. Навіть держава, замість того, щоб піклуватися про знедолених, часто лише вносить свою лепту в розвиток бідності як явища. Вашингтон готовий виділяти додаткові кошти на федеральному рівні, а от багато штатів, навпаки, скорочують свої соціальні бюджети. Причина – їхні конституції змушують бути економними. Влазити в борги урядам більшості штатів забороняє закон.
Співчуття і смерть
Співчуття до тих, хто опинився викинутий на узбіччя життя, нині в моді у тих, кого прийнято називати «вершками суспільства». Політики відвідують нічліжки для бездомних частіше, ніж колись. Зовсім недавно перша леді Америки Мішель Обама осчастливила своїм бліц-візитом довгу чергу, що вишикувалася за супом у вашингтонській безкоштовній їдальні «Кухня святої Марії». Її чоловік ще до інавгурації взяв участь у фарбуванні стін нового притулку для бездомних. «Моє бачення майбутнього – це Америка, в якій постійне економічне зростання забезпечує все нові робочі місця», – заявляє він, однак на тлі кризи ці слова звучать не надто правдоподібно. В даний момент це бачення із щасливого минулого, а не з туманного майбутнього. Зараз президенту доводиться спостерігати зворотну картину: робочі місця зникають, доходи тануть, а майбутнє виглядає загрозливо.
Тим не менш, співчуття забезпечує інтерес публіки. Голлівудські знаменитості чи не в чергу вишиковуються, щоб відвідати ту чи іншу нічліжку і посміхнутися її мешканцям. Суперзірка американського телебачення Опра Вінфрі пару тижнів тому вирушила в рамках шоу в наметовий табір на околиці Сакраменто. Кадри, зняті там, живо нагадують картинки з підручників історії – так, ніби повернулося минуле.
Дорослі з порожніми очима та обірвані дітлахи становлять нервовий обрамлення картини, що є гіркою карикатурою на Американську Мрію. «Країна необмежених можливостей» стала для багатьох сьогодні поганим жартом», – говорить професор Джеймс Алан Фокс, кримінолог, який давно вже попереджає про різке зростання рівня злочинності. Останні офіційні звіти підтверджують його побоювання: Америка на порозі повернення до групи так званих «кримінальних держав», – країн, в яких злочинність вирвалася з-під контролю. Один тільки квітень цього року, не встигнувши як слід завершитися, був названий «кривавим місяцем».
«Це – американський шлях», – з гіркою іронією пише оглядач газети New York Times Боб Герберт. У статті він нагадує про те, що з моменту терактів 11 вересня 2001 року від рук американців загинуло приблизно 120 тис. американців. Це приблизно в 25 разів більше, ніж кількість загиблих військовослужбовців в Іраку та Афганістані разом узятих. Стрибок кримінальної активності експерти пояснюють, перш за все, катастрофічною ситуацією в економіці. «Мені ще ніколи не доводилося стикатися з такою кількістю вбитих за такий короткий час», – зізнається Джек Левін, кримінолог з бостонського Northeastern University.
В Америці вкотре підростає покоління, чиї будні складаються з насильства та безнадії. Гірше того – нові бідняки все частіше виявляються надто бідними, щоб отримати більш-менш пристойну освіту. Для американської шкільної системи наслідки кризи можна порівняти з наслідками урагану «Катріна» для Нового Орлеана – він залишає після себе лише руїни. Збанкрутілі батьки все частіше забирають дітей зі шкіл – потрібно шукати їжу, вчитися ніколи.
Рятуйся, хто може!
Втім, найгірше доводиться тим, чиї справи і до кризи були з рук геть погані – в першу чергу, нелегальним мігрантам. Вони й раніше змушені були заробляти на хліб, наймаючись поденщиками, а тепер і ця робота зникла. Щоранку величезний натовп мексиканців і пуерториканців збирається на паркінгу одного з будівельних магазинів торгової мережі Home Depot – за два кроки від знаменитого голлівудського Сансет-бульвару. У них більше не залишилося ілюзій про «прорив» у благополучне життя. Об одинадцятій ранку натовп все ще складається із сотень чоловіків і жінок, які гарячково кидаються до кожного автомобіля, чий власник схожий на того, кому можуть знадобитися робочі руки. Вони поспішно видавлюють з себе пару-трійку засвоєних слів англійською мовою: «painting», «cleaning», «do everything», «cheap» («фарбування», «миття», «роблю все», «дешево»).
Роботу на день отримують лише одиниці. Допомогти їм нікому – втім, це тією чи іншою мірою стосується всіх, хто опинився поглинутий жадібною воронкою економічної кризи. Депресія може похитнути будь-які надії та будь-які уявлення – в тому числі й віру в благословенне спасіння з боку нового уряду. Білий дім уже «впорснув» сотні мільярдів доларів у банківську систему. Десятки мільярдів виділено на будівництво нових доріг і мостів, на розвиток інфраструктури, що допоможе забезпечити роботою хоча б малу частину тих, хто в змозі її виконувати. При цьому на підтримку соціальної системи йдуть у кращому випадку мільйони – для величезної країни це просто ніщо.
Ейфорія від обрання першого темношкірого президента, який переміг у передвиборчому ралі за допомогою слів «надія» та «зміни», минає. Гарні слова Барака Обами звучать, як і раніше, чарівливо, але публіка все більше дивиться тепер йому не в рот, а в руки. Коли президент заговорює про економічне становище, захопленість слухачів все частіше поступається місцем тверезому погляду на речі – і погляд цей далеко не оптимістичний.
Виступаючи нещодавно в Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, Обама попередив слухачів: «Сьогодні не чекайте від мене поезії – у мене для вас одна проза». Тепер президент закликає, перш за все, до терпіння та витривалості американців. Перші проблиски надії, за його словами, вже з'явилися, але до того моменту, як становище почне покращуватися, потрібно ще дожити. «Ми не можемо знову будувати нашу економіку на піску», – підкреслює Барак Обама. – Наш новий дім має стояти на скельному фундаменті». Але за короткий час такий фундамент не звести.
Єдине, що не змінилося у промовах нового президента США – це звинувачення на адресу попередника, Джорджа Буша-молодшого. «Ми успадкували від попереднього керівництва розорений бюджет, справжню бездонну прірву», – без утоми нагадує Обама. Але ці нагадування спрацьовують все слабше. Джордж Буш – уже минуле. Тепер він з'являється на засіданнях благодійних комітетів як почесний голова та відкриває в рідному Техасі бейсбольні ігри. На запитання журналістів про те, як він ставиться до звинувачень Обами на свою адресу, і що він думає про антикризову політику свого наступника, колишній президент лише привітно усміхається в телекамери та заявляє: «Він заслуговує на те, щоб я промовчав».
Хаїм ГРЕЦЬ.
ІА «Росбалт»