Більше третини існуючих у світі мов прагнуть до зникнення або вже припинили своє існування
Як зазначає Lenta.ru, усі ці цифри свідчать про глобалізацію, посилення комунікацій та засобів масової інформації. ЮНЕСКО стурбоване аж ніяк не усуненням причин цих явищ, а можливістю підтримати «малі мови» і разом з ними культурне різноманіття планети.
У доповіді ЮНЕСКО про життєздатність мов світу не дають власне визначень мови, діалектів та говірок. Там йдеться лише про методику віднесення мов до тих чи інших категорій. Вона вельми цікава, і ми хотіли б на ній зупинитися, щоб пояснити, як, наприклад, державні мови республік РФ потрапили до списку мов, яким тією чи іншою мірою загрожує зникнення.
Відразу скажемо, що методики підрахунку у ЮНЕСКО та, наприклад, у Росстату відрізняються. Наприклад, атлас ЮНЕСКО враховує чотири мансійські мови, а у вільній таблиці за переписом населення 2002 року всі вони вважаються як одна. Судячи з цифри – 2.746 носіїв, яка зустрічається і в атласі, і в переписі – у РФ враховували лише людей, які говорять на північномансійській мові, що включає чотири діалекти. В той же час одна з малих західносибірських мов – барабинська або барабинських татар – в атласі ЮНЕСКО кваліфікована як мертва, в той же час у переписі 2002 року вісім осіб вказали себе її носіями. Приклади можна продовжувати.
Експерти ЮНЕСКО, складаючи атлас зникаючих мов, ранжують їхню життєздатність, враховуючи шість груп факторів:
* передача мови від покоління до покоління;
* абсолютне число носіїв;
* частка носіїв мови в населенні;
* сфери вживання мови;
* вживання мови в новому середовищі;
* наявність навчальних матеріалів. Всередині кожної такої групи стан мови оцінюють за шкалою від 0 до 5 (0 - мертва мова, 5 - повністю життєздатна мова, якій нічого не загрожує).
Наприклад, у першій групі факторів (передача мови від покоління до покоління) найвищий бал отримує мова, якою говорять усі представники всіх віків без винятку. Небезпека реєструється в тому випадку, коли рідну мову використовують в обмеженій сфері - тільки вдома, але, наприклад, не в школі (оцінка «4»). «3» - це ситуація, в якій діти вже не вчать рідну мову вдома, отже, основними носіями мови є їхні батьки, і розрив у передачі мовних навичок уже існує. Оцінку «2», відповідно, виставляють тоді, коли мовою говорять лише бабусі й дідусі нинішніх дітей. Критичне становище («1») реєструють у тому випадку, коли носіями мови є лише старі люди, які доводяться дітям прабабусями та прадідусями.
Варто звернути увагу на четверту групу - «Сфери вживання мови» (друга і третя - абсолютне число носіїв і частка носіїв - очевидні). З оцінками «0» і «5» все зрозуміло, цікаве починається потім. Оцінку «4» виставляють, коли рідну мову широко застосовують у релігійних установах, на ринках тощо. А домінуючу мову (або мови) використовують у держустановах, органах влади та в навчальних закладах. Це - добре відомий феномен, деякі його окремі випадки називають диглосією.
Бал «3» експерти ЮНЕСКО дають у тому випадку, коли діти перетворюються на «рецептивних білінгвів», тобто вони ще розуміють рідну мову, але користуються домінуючою, і батьки вдома з ними говорять домінуючою. В той же час батьки однаковою мірою володіють і рідною, і домінуючою. Відповідно, оцінку «2» присвоюють у тому випадку, коли мову використовують з якоюсь однією метою - наприклад, у ритуалах. У цій ситуації багато людей ще розуміють мову, але вже не говорять нею. Остання стадія життя мови («1») спостерігається тоді, коли нею користуються одиниці носіїв старшого покоління, причому в дуже вузькій сфері.
Досить погано піддається оцінці використання мови в нових комунікаційних середовищах та в ЗМІ. Так, за ідеєю, наявність передач на радіо та ТВ - обнадійлива ознака, але якщо в сумі вони тривають півгодини на тиждень - то це вже не дуже добре. Так само, мову можуть викладати в школі, але, наприклад, не на всіх ступенях і обмежену кількість годин. Хороший приклад тому - ірландська в Ірландії. За підрахунками ЮНЕСКО, вона є основною мовою лише для 44 тис. осіб. В атласі зникаючих мов ірландській мові виставили оцінку «3».
При оцінці життєздатності мов враховують також ставлення до неї держави та самого суспільства. Держава може підтримувати або ігнорувати мови, заохочувати або не заохочувати їх вивчення, стимулювати асиміляцію, примушувати до неї, забороняти використання недомінуючих мов.
Нарешті, існує ще один цікавий аспект: ставлення до мови в середовищі її носіїв. Вивчення рідної мови може заохочувати суспільство (найвищий бал); інша крайність тут - повна байдужість суспільства до рідної мови та тотальний перехід на домінуючу (оцінка «0»).
На жаль, в електронній версії атласу зникаючих мов не роз'яснюють, за якими даними оцінювали стан тієї чи іншої мови (зокрема, рівні ставлення до неї суспільства та держави). Можливо, детальну інформацію про це викладуть у ще не опублікованій паперовій версії. Однак розбір параметрів оцінок дещо прояснює, яким чином в атласі опинилися не лише мови малих народів, а й державні мови республік РФ: адигейська, башкирська, бурятська, інгушська, чеченська, чуваська, осетинська, удмуртська, комі, якутська та інші, хоча ними говорять і пишуть сотні тисяч осіб. Очевидно, у ЮНЕСКО вважають, що в поточній політичній та культурній ситуації число носіїв цих мов зростати не буде.
Країни з найбільшою кількістю зникаючих мов: Індія 196; США 191; Індонезія 147; КНР 144; РФ 136; Австралія 108; Папуа - Нова Гвінея 98; Канада 80.