Ситуація змінилася докорінно з приходом до влади в Іспанії соціалістів: одним із перших їхніх рішень стала «здача» польського союзника та відмова від вимог змінити проект Конституції ЄС. Гордим полякам не залишилося нічого іншого, як капітулювати: напередодні зустрічі керівників країн ЄС у Брюсселі президент Польщі Александр Кваснєвський урочисто оголосив про перегляд вимог надання Польщі більшої кількості депутатських місць у Європарламенті.
Тим не менше скидати Польщу з рахунків у жодному разі не можна: понад половина з 75-ти млн. нових громадян Євросоюзу, які приєднуються до загальноєвропейського дому 1 травня, - поляки.
Насправді вони вже давно освоїли Євросоюз. 35 тис. поляків у прямому сенсі цього слова визначають обличчя Брюсселя: прибирають квартири, ремонтують і будують будівлі... Якщо треба - то й цілодобово. «Чудова якість за півціни!» - не натішиться дружина одного з високопоставлених брюссельських дипломатів. Увечері старанні трудяги розважаються в нічних клубах, куди пускають лише поляків. У центрі столиці ЄС досить впевнено облаштувалася польська булочна, поруч - польський супермаркет. А оздоблена мармуром будівля польського посольства при Євросоюзі на авеню де Тервюрен вважається найкрасивішою з усіх диппредставництв міста. Польський Брюссель, чи не так?
Майбутні події набігають одна на одну: гігантське розширення ЄС, що приєднує Польщу та ще дев'ять країн сходу й півдня Європи, офіційно набуде чинності 1 травня; у червні європейці оберуть новий парламент, а в листопаді до управління оновленою Великою Європою приступить новий, удвічі збільшений склад Єврокомісії. Причому «до управління» - означає насамперед «до перерозподілу грошей». Хто має оплачувати нову Європу?
Глави держав та урядів ЄС 1 травня старанно проспівають здравиці «15 + 10» у Дубліні - так почнеться бурхливе й метушливе європейське майбутнє. Європейський Союз приростає 738-ма тис. кв. км і майже 75-ма млн. нових громадян. Через місяць кількість «євробюргерів» становитиме 453 млн. осіб - належність до колись «ексклюзивного клубу» стає, таким чином, масовою.
39 млн. поляків, які живуть між мальовничою Гданською бухтою та Карпатами, - одні з головних дійових осіб розширення ЄС. Зрештою, їх більше, ніж громадян усіх інших європейських країн-новачків разом узятих. Старим європейцям усе ж є про що турбуватися: два мільйони польських селян, 20-відсотковий рівень безробіття в країні, роздовбані дороги, «музейна» сталеливарна та гірничодобувна промисловість - усе це робить Польщу, мабуть, найбільшим їдком за брюссельським столом.
У період між 2004 і 2006 роками на реконструкцію країни буде вкладено 12,8 млрд. євро, більше половини всього грошового фонду, виділеного для структурних бюджетів усіх десяти нових країн ЄС. 4,6 млрд. євро ЄС виділяє дрібним селянським господарствам, які продають капусту на ідилічних базарчиках, однак з цих же грошей фінансуватимуться величезні, нерентабельні, що залишилися від соціалістичних часів молокозаводи...
Витрати, звісно ж, великі, проте й шанси, що відкриваються перед європейцями, не менш значні. Ринки збуту розширюються. Тільки для того, щоб привести польське господарство у відповідність до суворих екологічних правил ЄС, знадобиться не менше 50 млрд. євро інвестицій. Комунальні господарства понад 2,5 тис. польських міст і сіл мають повністю оновити своє водопостачання, енергозабезпечення та систему збору сміття: вигідна інвестиційна ніша, на яку, наприклад, уже зараз націлилася найбільша німецька водопровідна компанія Gelsenwasser.
Середні будівельні підрядники, такі як німець Юрген Хеншель із гессенського Бад-Херсфельда, бачать у Східній Європі можливість швидкого економічного зростання: «Принаймні ми можемо будувати тут автобани». Експерти програмного забезпечення фірми Thales E-TransactionsGruppe збережуть свої робочі місця в Німеччині, оскільки ця компанія обладнує чеські та словацькі супермаркети сучасними терміналами для безготівкового розрахунку.
Таким чином, багато політиків старої Європи, і передусім Німеччини, налаштовані досить оптимістично. Наприклад, кандидат у Європарламент від німецької Ліберально-Демократичної партії Сільвана Кох-Мерін сказав: «Замість співати похоронні марші німцям не завадило б скористатися можливостями, що відкриваються. Добре освічені та мобільні молоді люди можуть знайти свій шанс у Східній Європі».
Добре освічена й високомотивована, утім, і східноєвропейська молода еліта. Крім того, вона досить упевнена в собі. Наприклад, міністр фінансів Словаччини Іван Міклош переконаний, що західноєвропейським політикам є чому в нього повчитися - насамперед, як залучити до країни більше інвесторів, знизивши податки. «Ніщо не продається так вигідно, як успіх», - нахвалює Міклош сам себе.
Європа збуджена і нагадує п'яну та щасливу людину. Коли ж настане похмілля? Скажімо, відносини Євросоюзу з Польщею вже зараз напружені до межі й віддають усіма відтінками озлоблення та роздратування. Зовсім нещодавно один із відомих європейських стратегів мало не заявив у своїй промові у Варшаві: «Поляки можуть на колінах Бога дякувати за те, що їм дозволили вступити до Євросоюзу!» Його радники видалили цю гримучу фразу з тексту виступу в останню хвилину.
Берлінське керівництво також не надто дружньо налаштоване: уряд у Варшаві до останніх днів належав до головних противників першої Конституції ЄС. Як колись легендарний лідер «Солідарності» Лех Валенса на Гданській верфі, команда Александра Кваснєвського боролася за польський вплив у Європі - гордо, стійко та з повною впевненістю в перемозі. Як жартували в брюссельських дипломатичних колах: «Схоже, що не Польща приєднується до Європи, а навпаки».
«Червоно-зелений» федеральний уряд Німеччини це шалено дратувало. Канцлер Герхард Шредер ображався на невдячну Варшаву, міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер бачив пряму загрозу своїй кар'єрі та бажанню стати першим в історії міністром закордонних справ Євросоюзу.
Однак тепер становище, здається, нормалізувалося. Варшава просигналізувала готовність до компромісу з питання прийняття Конституції ЄС, а прем'єр-міністр Лешек Міллер заплатив за власну непопулярність: з 2 травня він іде у відставку. Ніщо більше не стоїть на шляху брюссельського дипломатичного обряду цілування взасос.
Однак навіть з прийняттям Конституції ЄС політична повсякденність у Брюсселі залишиться загрозливою вибухами - так само, як кілька тижнів тому після вибухів у Мадриді. Тоді в столиці Європи терміново зібралися міністри юстиції та внутрішніх справ країн ЄС - 50 людей за величезним столом. «У такому стовпотворінні важко прийняти якісь рішення, що виходять за рамки звичайної риторики, - скаржиться шеф французького МВС Ніколя Саркозі і додає на адресу нових країн: - У новачків взагалі не спостерігається жодної інформаційної структури». Таким чином, після черепашої швидкості, з якою досі приймалися рішення в ЄС, розширеному Євросоюзу загрожує зупинка на вимогу.
Втім, цієї думки дотримуються далеко не всі: наприклад, Гюнтер Верхойген, творець європейського розширення та єврокомісар, належить до числа переконаних оптимістів: «1 травня 2004 року не буде особливо відрізнятися від 30 квітня, - каже він і додає: - Більшого шансу нарешті покінчити зі страшною спадщиною XX століття Європі не надасться».
Чи потрібно було приймати одразу 10 нових країн? Багато європейських політичних «старійшин» скаржаться на цей «великий вибух». Наприклад, колишній єврокомісар Жак Делор : «Якщо так і далі триватиме, то через 15 років ця Європа закінчиться. Ми розширюємося до смерті». Його підтримують німецькі ліві історики Ганс-Ульріх Веллер і Генріх-Август Вінклер - вони застерігають від прийняття до ЄС Туреччини. Йозеф Яннінг, заступник директора Центру політичних досліджень у Мюнхені, радить терміново відмовитися від застарілих уявлень про систему розподілу коштів: «Ми можемо зосередити зусилля фондів реструктуризації лише на тих, кому це дійсно потрібно». Простіше кажучи, Європа має впорядкувати зубожіння: Схід наздоганяє, Захід пригальмовує.
А наступні кандидати вже на порозі: гіганти на кшталт України, балканських країн - Хорватії та Македонії, - навіть «малюки» типу Молдови і, як не дивно, Білорусі. Економічно це означає просто гру в одні ворота: десять країн-новачків на даний момент зі своїми 433 млрд євро на рік виробляють ледь двадцяту частину загального валового національного продукту Євросоюзу. Інститут німецької економіки в Кельні порахував, що лише на скорочення нинішнього розриву наполовину знадобиться 44 роки.
Брюссель, однак, продовжує діяти згідно з гаслом «Чи не можна ще трохи?!». Можна! 100 тис. кв. м нових бюро будуються просто поруч із гігантською новою будівлею Європарламенту, величезний вокзал - поряд із оновленим Палацом Єврокомісії, велика будівля Ради Європи, спеціальний палац для зустрічей на найвищому рівні, четверта Європейська школа...
Бюрократичні полководці та їхні армії з точністю до третього знака після коми підрахували, хто з них наскільки більше отримуватиме платні. Десять нових єврокомісарів, 106 нових євродепутатів, шість тисяч додаткових єврослужбовців... Ціни на оренду приміщень у брюссельському Єврокварталі за останні п'ять років підскочили більш ніж на 50%. До речі, лише на перекладачів з 20-ти офіційних мов Євросоюзу виділено додатково 808 млн євро.
А що ж зміниться для звичайних громадян Європи, у яких - як мінімум у Німеччині - ніхто не потурбувався запитати їхньої думки про розширення ЄС? Поки що не дуже багато. Наприклад, той, хто вважає, що може тепер офіційно зареєструвати для проживання свою польську красуню-няньку, той жорстоко помиляється: навіть як громадянка Євросоюзу вона не зможе офіційно працювати в старих країнах Європи ще щонайменше сім років...