Привід - стрімко зростаюча чисельність європейських мусульман на тлі їхньої зміцнілої прихильності до норм релігії на шкоду законам держави. За прогнозами, частка цих «нових європейців» у Євросоюзі до 2050 року може становити третину або навіть половину населення.
Страсбург - місто контрастів
Місце для обговорення болючого питання було обрано найбільш підходяще. Взявши за провідника молоду страсбурзьку мусульманку Фатіму та покликавши на допомогу Інтернет, кореспондент «Підсумків» швидко зорієнтувалась в ісламських маршрутах міста. Все просто. Від вокзалу по вулиці мера Кусса, поворот ліворуч, і перед вами привокзальна мечеть поряд з арабським кафе. Або - на трамваї до зупинки «Ліцей» - «мечеть Туреччина». Або так: на трамваї до університету, повернути в провулок - «мечеть Галія».
Втім, мечетями ці заклади називаються суто неофіційно. Насправді це молитовні будинки - нічим не примітні приміщення за пофарбованими в зелений колір дверима. Парафіян небагато - в основному жителі навколишніх районів, переважно молодь. Страсбурзькі мусульмани селяться компактно, дотримуючись не лише релігійної, а й національної клановості. Привокзальна територія, наприклад, практично повністю окупована турками - від численних забігайлівок «Донер Кебаб» рябить в очах. Хоча є й винятки: на сусідній вуличці час від часу трапляється ліванський ресторан, а між двома турецькими «Донерами» опиниться один курдський.
Річ у тім, що Страсбург - місто, де не діє французький закон про відокремлення церкви від держави. Таких департаментів у Франції, до речі, три: Нижній та Верхній Рейн і Мозель. Через те, що ці території переходили по черзі то до Німеччини, то до Франції, управління релігійними організаціями тут здійснюється на підставі конкордату (договору), укладеного в 1801 році Наполеоном Бонапартом і Папою Римським. Відповідно до нього офіційними релігіями вважаються лише три: католицтво, протестантизм та юдаїзм. Їхні священники вважаються держслужбовцями, а місцева влада має карт-бланш на вирішення всіх питань життєдіяльності релігійних організацій.
Тож не дивно, що Російська православна церква досі не отримала згоди на будівництво православного храму в Страсбурзі: для парафії Всіх Святих, настоятелем якої є отець Філарет, приміщення винаймають. У просуванні питання будівництва православного храму не допоміг навіть приїзд патріарха Алексія II минулої осені. Ось вам і європейська віротерпимість!
В аналогічній ситуації перебувають і мусульмани, які намагаються отримати дозвіл на будівництво мечеті. Ще в 2003 році тодішній мер Фаб'єн Келлер запропонувала лідерам мусульманської громади угоду: право на будівництво мечеті та субсидію з міського бюджету в €600 тис. (десята частина всієї вартості проєкту) в обмін на читання проповідей французькою, а не арабською, допомогу в боротьбі з малолітньою злочинністю та схвалення заборони на носіння хіджабів у школах. Генсек асоціації мусульман Абдерахім аль-Хелоуі відповів відмовою: мовляв, «мова проповіді - питання теологічне, і політикам не повинно бути до нього діла, а носіння хіджабу - політичне, і не нам його вирішувати». Мерія образилася. Офіційної мечеті в Страсбурзі досі немає. Але це місцевих мусульман, схоже, не дуже бентежить.
Тут особливо ясно розумієш головну проблему, пов'язану з ісламським фактором у Європі. Вона полягає в тому, що європейські мусульмани, особливо молодь, ставлять закони шаріату вище за державні. При цьому розуміють вони їх дуже буквально. Наприклад, пояснюючи, чому вони селяться замкненими громадами, молодий страсбурзький араб навів цитату з Корану: «Не беріть юдеїв та християн друзями: вони - друзі один одному. А якщо хто з вас бере їх собі в друзі, той і сам із них. Воістину Аллах не веде людей неправедних!»
Втім, багато хто дотримується думки, що Європа сама винна в такому стані речей. За словами настоятеля парафії РПЦ у Страсбурзі ігумена Філарета, європейців так шокує прихильність мусульман до норм своєї релігії, тому що вони вже давно не такі педантичні в дотриманні християнських: «Не лише іслам, а й християнство стверджує необхідність слідувати певним правилам у всіх сферах життя». Це й породжує ілюзію, що іслам - войовнича релігія. За словами отця Філарета, бажання дотримуватися обрядів і жити за канонами якраз і призводить до створення громад - адже «світське життя не дозволяє дотримуватися всього повною мірою».
Але головне, впевнений представник РПЦ, що розмову на цю тему все ж відбулася: «Нарешті Європа серйозно сприйняла реалії релігійного боку життя».
Скандал у євросімействі
Реалії, що й казати, не надто приємні. Теракти останніх років змусили європейців розплющити очі - їхній безпеці загрожують не іноземці, а співгромадяни, народжені та виховані в Європі. Відповідальність за такий стан справ, на думку доповідачів ПАРЄ, лежить як на європейських урядах, «що створюють ґрунт для екстремізму», так і на ісламських фундаменталістських організаціях, яких розплодилося на континенті безліч.
Влади винні в тому, що недостатньо роблять для інтеграції мусульман у «євросім'ю» та не борються з бідністю в ісламських громадах. Тому, як виправити цю ситуацію, власне й була присвячена доповідь комітету з політичних питань ПАРЄ. У ній пропонується кілька способів вирішення проблеми: боротьба з ісламофобією (передусім через ЗМІ), відстеження іноземного фінансування ісламістських об'єднань, організація «підготовки імамів на місцях», залучення мусульман до громадського життя та формування ісламської світської інтелігенції.
Втім, багато експертів вважають, що виправляти ситуацію вже пізно - Європа стрімко ісламізується. Сьогодні у Франції налічується приблизно 5 млн прихильників ісламу, в Італії - близько мільйона, в Німеччині - понад 3 млн, у Великій Британії - півтора, не менше 700 тис. їх у Швейцарії, майже по півмільйона у Швеції та Іспанії. І це без урахування нелегальних іммігрантів. Найпримітніше, що чисельність європейських мусульман зростає не лише за рахунок міграційного притоку або високого рівня народжуваності, а й за рахунок новонавернених - етнічних німців, французів, англійців та інших європейців, які прийняли іслам. Останніх уже налічується сотні тисяч. Віру, до речі, в основному змінюють європейські жінки - вони випереджають чоловіків у пропорції чотири до одного.
Поки що не те, що про повну інтеграцію, про просте взаєморозуміння двох культур не йдеться. Дискусія в стінах Палацу Європи це підтвердила. Основними опонентами доповіді ПАРЄ були турецькі парламентарії. І найкрасномовнішими з них - жінки. Озлем Тюркен таврувала європейські ЗМІ за карикатурні скандали. Її колега по делегації Бірген Келеш нагадала, що ісламофобія в Європі почалася задовго до 11 вересня, «європейці ж взагалі не віддають собі звіт, що іслам - це релігія, що не містить екстремізму». За її словами, в Європі не розуміють, що мусульмани можуть побудувати світську державу, хоча серед членів Ради Європи таких уже три - Туреччина, Албанія та Азербайджан.
Європейські парламентарії з усіх сил намагалися бути політкоректними, щоправда, виходило не завжди. Дехто лякав присутніх тим, що Європа сьогодні здає свої традиційні цінності. Британець Майкл Хенкок застеріг, що головна небезпека в «общинному строї» - компактному проживанні мігрантів та їхніх нащадків: «У такій ситуації будь-який імпортований з-за кордону імам може налаштувати мешканців як завгодно».
Римська імперія часів занепаду
Те, що в Європі іслам після всіх християнських конфесій уже став релігією номер два, відзначають усі. За словами ігумена Філарета, в цьому немає нічого дивного: «Держави не допомагали християнській церкві проповідувати основні цінності - сім'я, народження дітей, - звідси і демографічна криза, вирішення якої давно пов'язується з міграційною складовою». Ця політика себе «виправдала»: в останні роки зафіксовано зростання народжуваності в країнах Старого Світу - за рахунок мусульманських громад.
Спроби ж навести мости між ними та державною владою рідко увінчуються успіхом. Достатньо згадати організацію в 2003 році з ініціативи тоді ще голови МВС Франції Ніколя Саркозі Ради французьких мусульман. «За республіканським столом немає місця фундаменталізму», - гордо заявив тоді Саркозі. І програв: на виборах до ради 40 місць із 50 отримали радикали, а лояльний владі настоятель мечеті Парижа Даліль Бубакер, якого прочили на посаду голови ради, взагалі ледь-ледь набрав потрібну кількість голосів. І не дивно: у Франції послідовники Пророка все частіше заявляють, що вони в першу чергу мусульмани, а вже потім французи. Особливо молодь, яка обрала формою протесту активний опір владі. У тому ж Страсбурзі щороку на Новий рік мігранти з передмість спалюють автомобілі на вулицях міста - це вже традиція.
Втім, не всі лідери європейських мусульман схвалюють таку поведінку. До інтеграції в європейське суспільство закликає і неформальний голова мусульман континенту Тарік Рамадан. По материнській лінії він є внуком відомого мусульманського діяча Хасана аль-Банни, який заснував у 1928 році в тоді ще британському Єгипті організацію «Брати-мусульмани» і вбитого через 21 рік. Сам Тарік Рамадан народився в Женеві, рідна мова - французька. Його заклик: «Не бійтеся перестати бути арабами, бійтеся перестати бути мусульманами». Рамадан закликає інтегруватися в європейське суспільство, вивчати мову, здобувати освіту. Це те, що хотіли б почути в усіх урядових резиденціях країн Євросоюзу. Але, як зауважив депутат з Литви Егідіюс Варейкіс, «більшість мусульман не готові прийняти наші правила».
У спробах знайти вихід із ситуації, що склалася, Париж і Берлін запропонували ідею формування Середземноморського союзу. На думку одного з авторів проекту Ніколя Саркозі, союз - це панацея в тому числі від напливу мігрантів-мусульман. Вони нібито зможуть залишатися у своїх країнах, яким ЄС надасть фінансову допомогу, а в майбутньому, можливо, і запросить вступити до Євросоюзу. Недарма про Середземноморський союз з трибуни Палацу Європи так захоплено говорили і канцлер Німеччини Ангела Меркель, і голова МЗС Франції Бернар Кушнер.
Однак багато учасників сесії ПАРЄ констатували: якщо і вдасться відродити Римську імперію, то це буде імперія часів занепаду. Цікаве відчуття від дискусії в ПАРЄ залишилося у представника російської делегації, депутата Держдуми РФ Дмитра В'яткіна: «Європейці відчувають, що відбувається щось не так, але нічого вдіяти з цим не можуть». На його думку, наведені авторами доповіді факти свідчать, що для 20 млн європейців норми ісламу ближчі та зрозуміліші, ніж норми права.
Двадцять мільйонів - це занадто багато. Точка неповернення Старим Світом, схоже, уже пройдена. На зміну нинішній Європі прийде інша, де «ісламський фактор» буде однією з ключових домінант у внутрішній та зовнішній політиці. «Корінні» європейці вже не сподіваються зупинити процес. І ставлять перед собою куди скромніше завдання - пережити епоху «єврохаліфату» хоча б без кровопролиття.