Поширення ожиріння названо в хартії «епідемією». Термін, звісно, дещо емоційний: жодного вірусу чи бактерії, що переносить схильність до набору зайвої ваги, не існує. Але темпи зростання кількості товстунів справді нагадують заразну хворобу. Зараз у Європі зайва вага є у половини дорослого населення. Що особливо прикро, до товстунів або товстушок належить і п'ята частина всіх дітей. Але зайва вага - це ще півбіди, адже приблизно третина тих, хто носить на собі непотрібні жирові відкладення, отримують від медиків діагноз ожиріння. За двадцять років кількість таких «хворих від власної ваги» європейців зросла майже втричі. А ожиріння - це не просто фігура, що розпливається, тут може йтися про серйозні проблеми зі здоров'ям. Наприклад, про цукровий діабет, у якому Європа входить до числа світових лідерів: зараз на континенті налічується 50 млн хворих, до 2025 року їх кількість сягне 60 млн.
Йдеться далеко не тільки про діабет другого типу, класичну «хворобу товстих». Зайва вага збільшує ризик захворювань серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату. В результаті повні люди більше та частіше лікуються. І це не тільки особиста чи соціальна біда, це приносить неприємності для економіки в цілому. У Європі 6% усіх витрат на охорону здоров'я йде на боротьбу з ожирінням та його наслідками. Загалом Старий Світ втрачає через надто товсте населення 1% ВВП. Наприклад, лише у Швеції, за даними, які наводить європейське регіональне бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічні безпосередні втрати від ожиріння в перерахунку на душу населення становлять $451.
Те, що на з'їзді в Стамбулі наводилися суми економічних втрат, - дуже правильна політика. Правильні слова про шкоду здоров'ю, на жаль, не справляють достатнього враження на політиків. Але коли мова заходить про те, що через щось втрачаються «живі» гроші, в очах людей, наділених владою, негайно спалахує вогонь, звідки не візьмись з'являється інтерес до питання, і невдовзі в умах чиновницького люду виникає готовність вирішити проблему. Так, наприклад, наприкінці жовтня цього року відомий економіст і радник британського уряду Ніколас Стерн наочно продемонстрував, що бездіяльність держав у справі боротьби з глобальним потеплінням щорічно обходитиметься в 5% ВВП. Після цього прем'єр Тоні Блер оголосив, що він готовий об'єднати зусилля з усім світовим співтовариством і застосувати жорсткі заходи для боротьби з «високовуглецевою» економікою. І зараз, коли міністрам охорони здоров'я продемонстрували цифри втрат, необхідність хартії та боротьби з «висококалорійною» економікою вже не викликає жодних сумнівів.
Виховання худого народу
Незважаючи на те, що ожиріння визнано епідемією, ця хвороба передусім соціальна. Вона по великому рахунку гніздиться не в наших організмах, а в наших головах: більшість товстунів не влізають у власні штани не через розлад обміну речовин, а через те, що при їхньому способі життя обійтися без жирових відкладень просто неможливо. Ми їмо занадто багато і зовсім не те, що потрібно організму, мало рухаємося, просиджуємо годинами за столом на роботі і рідко займаємося спортом. Звідси робиться логічний висновок: треба не тільки лікувати товстих, але й змінювати стиль життя сучасного суспільства. Люди повинні хотіти і мати можливість жити так, щоб не набирати зайві кілограми.
Взагалі-то наявний один із тих найдивніших парадоксів, якими людство не втомлюється дивувати вчених і мислителів. У сучасному світі бути струнким, підтягнутим, спортивним, худим, нарешті, - це модно. Західний ідеал красуні передбачає тоненькі ніжки, плоский живіт і помітну неозброєним оком талію. Ребра, що випирають з-під натягнутої шкіри, вважаються не ознакою елементарної дистрофії, а свідченням «підвищеної стрункості». Чоловік, який бажає називатися красенем, повинен красуватися квадратами черевного преса та рельєфними м'язами плечового поясу. А з наміченим пивним животиком або зі складками на стегнах і влітку на вулицю не вийдеш, не залившись фарбою сорому за свої форми. Саме тому стала такою популярною ефективна дієта для схуднення.
Але, незважаючи на те, що худоба в моді, таких модників буквально одиниці. Більшість наших сучасників у розвинених країнах світу - old-fashioned, «моделі зі старих колекцій». Так, напевно, у традиційних суспільствах середньостатистичного європейця, американця чи росіянина вважали б успішною людиною, яка наїла пузо, тому що має можливість їсти вдосталь і не обтяжувати себе важкою працею. Багатьох наших сучасниць, яким ніяк не вдається привести свої талії у відповідність із модельними стандартами, у полінезійських культурах поставили б на п'єдестал переможниць конкурсів краси. Але в країнах західної цивілізації доля повних - викликати сміх або співчуття. Відповідати модним трендам мало кому вдається.
Схоже, що європейські мінздрави готові кинути всі сили на боротьбу з цим парадоксом цивілізації і навчити людей жити так, щоб бути в моді. Завдання, звісно, гідне як мінімум Геракла, не кажучи Сізіфа. Втім, навіть у разі успіху жити в суспільстві загального схуднення буде лише наступне покоління. Адже в першу чергу Європа збирається вчити здоровому харчуванню дітей. Марк Данзон, директор ВООЗ по Європі, ще в процесі підготовки стамбульського з'їзду міністрів заявляв, що при ожирінні та зайвій вазі саме діти є найбільш вразливою групою. Так що в найближчі чотири-п'ять років «повинен бути досягнутий помітний прогрес, зокрема по відношенню до дітей та підлітків», до 2015 року кількість товстих має почати знижуватися.
Пропаганда здорового способу життя, на думку чиновників охорони здоров'я, має супроводжувати дитину постійно - починаючи з дитячого садка. Серед пунктів програми можна виявити як цілком традиційні пропозиції (наприклад, «створення можливостей для щоденних занять фізкультурою, адекватного харчування та фізичного виховання в школах»), так і порівняно незвичайні ідеї. Скажімо, шкільний автобус - це зручно і безпечно, але шкідливо для здоров'я, тому треба заохочувати дітей ходити до школи і зі школи пішки.
На честь авторів хартії треба визнати, що документ орієнтований не лише на пропаганду та агітацію. Одними закликами та порадами ситуацію не виправити: можна скільки завгодно говорити про шкоду сидячого способу життя, але люди консервативні й схильні надмірно користуватися заохочуючими ледарів досягненнями прогресу на кшталт громадського транспорту. Тож якщо ви хочете, щоб людина спалювала калорії, крутячи педалі, треба зробити так, щоб крутити їх було зручно. Тому хартія, наприклад, вимагає, щоб розвивалася мережа велосипедних доріжок із пріоритетним режимом руху, щоб вулиці були освітлені (не кожен наважиться пройтися пішки темними закутками).
Не привчати до фаст-фуду
Ще одне важливе питання, що стосується виховання струнких дітей, - це реклама та маркетинг висококалорійних продуктів. Зараз визнається, що діти ще меншою мірою, ніж дорослі, здатні протистояти масивному тиску рекламних роликів та плакатів. У результаті з юних років людину привчають до споживання не надто корисної їжі - від проклятого дієтологами всіх країн фаст-фуду та газованої води до банальних шоколадок і цукерок (втім, на солодке діти здавна ведуться і без усякої реклами).
Тут європейські міністерства охорони здоров'я зійшлися на тому, що без допомоги законодавства з невидимою рукою ринку, що перегодовує юних громадян, боротися не виходить. У хартії згадано необхідність зміни законодавств країн: рекламу висококалорійних продуктів та напоїв треба обмежувати. Насамперед, постаратися зменшити вплив комерційної пропаганди на дітей. Крім того, запропоновано створити міжнародний маркетинговий кодекс, який має регламентувати, яку їжу допустимо «втюхувати» підростаючому поколінню.
Виконати цю частину програми, мабуть, найважче, оскільки тут інтереси суспільства стикаються з комерцією. Адже щоб побудувати велосипедні доріжки, потрібні лише гроші та рішення муніципалітету. Щоб ввести щоденні уроки фізкультури - гроші та рішення міністерства освіти. А от якщо ми хочемо обмежити рекламу, то доведеться бути готовим до третьої світової війни. На одному боці буде озброєне мільярдами євро лобі транснаціональних кондитерів, бутербродних королів та корпорацій, що газують воду з сиропом. На іншому - суспільство та його влада, які не бажають перетворення Європи на континент товстих. І єдиним вагомим - у прямому та переносному сенсі - аргументом захисників «худого світу» є ті самі 6% витрат на охорону здоров'я, що йдуть на лікування ожиріння та його наслідків. Наш спосіб життя обходиться нам самим занадто дорого.
Звісно, різні країни намагаються якось захищати дітей від нездорової їжі. Найвідоміший з останніх прикладів - латвійський законопроект, який забороняє продаж у школах солодощів, солодкої газованої води та чіпсів. В Естонії запровадили безкоштовне шкільне харчування, що дозволяє санітарним інспекторам більш чітко контролювати меню учнів. Однак різні країни вводять різні програми, а Європа сподівається запровадити єдині й вельми суворі норми для всіх держав регіону. Але тут є одне важливе питання: чим, власне, є Стамбульська хартія?
Треба щось робити. Але що?
Хартія - це не закон, не міжнародний договір, не конвенція. Вона не накладає жодних зобов'язань на країни, що її підписали, практично не встановлює конкретних дат і майже не оперує точними цифрами. Що таке, зрештою, той самий «помітний прогрес» у боротьбі із зайвою вагою населення, якого треба було б досягти за чотири-п'ять років? Скоріше благе побажання, ніж юридична норма. Суть хартії, мабуть, в іншому. Нехай це звучить пафосно і банально, але головне тут - єднання та згода. Згода європейських великих держав і дрібних держав у тому, що ожиріння стає однією з основних небезпек, що загрожують Старому Світу. І єднання, що виражається в готовності приймати загальні стандартні закони та постанови, покликані зупинити ріст європейських животів. Марк Данзон назвав хартію орієнтиром, який «надає інструменти для ефективних дій».
Що і як скоро зроблять європейські країни, щоб реалізувати ці благи наміри? Є деякі речі, які можна виконати практично за кілька місяців, якщо буде на те державна воля. Наприклад, заборона продажу висококалорійної їжі в шкільних їдальнях встановлюється одним-єдиним указом, запровадження щоденної фізкультури в школах можна здійснити протягом року. А ось у те, що колись у всіх вітчизняних містах побудують велосипедні доріжки, віриться насилу.
Є в хартії й пункти, з якими взагалі не дуже зрозуміло, що робити. Наприклад, зазначено, що «лише в деяких країнах рівень споживання фруктів та овочів відповідає рекомендованим нормам». І що тепер із цим робити? Проблема явно не в нестачі грошей, Європа — континент заможний. Дефіциту ананасів і моркви теж не спостерігається. Про користь крес-салату, яблук і редьки навіть у школі розповідають. Немає і «культурних перешкод» споживанню овочів (подібних, наприклад, традиціям Китаю, де століттями з раціону людей були повністю виключені молочні продукти). Тим не менш, зелені й фруктів їдять мало, куди менше, ніж потрібно. Чи то ця корисна їжа дорожча, ніж шкідливі калорії, і люди намагаються заощадити. Чи то приготування їжі з сирих овочів потребує більше часу, ніж розігрівання напівфабрикату, і домогосподарки намагаються скоротити час, проведений біля плити. Чи то знову горезвісна реклама винна: відучує людей від «простої сільської» їжі. Тим не менш, однозначно сказати, які заходи суспільство, держава, школа чи медицина мають вжити, щоб раптом усі перейшли на шпинат і мюслі, ніхто не може.
Більше того, скептики висловлювали думку, що зараз взагалі не надто зрозуміло, чи працюють вигадані спеціалістами та політиками заходи зі зниження кількості товстунів. Так, агентство Reuters наводить висловлювання спеціаліста з питань харчування Міри Шекар (Світовий банк), яка стверджує, що суворої оцінки дієвості таких методів поки не існує і досі жоден із проєктів у цій галузі не виявився ефективним. Зокрема, згадується, що підвищення податків на тютюнові вироби призводило до видимих результатів, тоді як невідомо, чи буде, наприклад, сенс від спроб маніпулювання цінами, щоб зробити овочі та фрукти більш доступними для споживачів.