Канадські поліцейські настільки ж люб'язні, наскільки й мальовничі
Американський кореспондент BBC Travel ділиться враженнями від різних зустрічей з канадцями і дивується їхньому дружелюбству та люб'язності.
Ми це виявляли, щойно під'їжджали до митниці на кордоні. Американські прикордонники непривітні й цілком занурені в роботу. Канадці ж, навпаки, незмінно зберігали люб'язність, навіть коли вони випитували в нас, скільки пляшок вина ми ввозимо в їхню країну.
Якось ми забули, що термін дії паспорта нашої дев'ятирічної доньки закінчився. Незважаючи на це, канадці люб'язно пропустили нас через кордон. З подібними проявами доброзичливості ми стикалися протягом усієї поїздки. Офіціанти, портьє та просто незнайомі люди, які зустрічалися нам, – усі були дуже ввічливими та привітними.
Риса національного характеру
Ввічливість канадців абсолютно природна. Вона не зіпсована тим нальотом пасивної агресії, який притаманний ввічливості американців. Вона навіть надмірна. Канада так само асоціюється з ввічливістю, як Саудівська Аравія з нафтою. У Канаді її з надлишком, і тому періодично решта світу могла б імпортувати хоча б її частину. (До речі, Франція, Росія та Великобританія зайняли перші рядки в нещодавно складеному рейтингу країн, найгрубіших з точки зору туристів.)
Ученим ще належить вивчити феномен ввічливості канадців емпіричним шляхом. Дослідження, однак, показали, що канадці надмірно використовують перестрахувальні слова – такі як «можливо» і «непогано б». Напевно, вони чинять так через те, що не хочуть образити співрозмовника. Найчастіше в Канаді вживають слово «вибачте». Канадці будуть вибачатися за все і перед усіма. «Я вибачуся перед деревом, якщо вріжуся в нього», – зізнається Майкл Валпі, журналіст і письменник. Багато його співгромадян вчинять також.
Рух у Торонто та Монреалі може бути жахливим, але «ви практично ніколи не почуєте, щоб хтось сигналив, навіть у найжахливішому заторі», – зазначає Джеффрі Дровкін, канадський журналіст, професор з Університету Торонто. Використання звукового сигналу розцінюється як непотрібний прояв агресії. І показник кількості вбивств у Канаді низький, каже він, тому що «убити когось – це означає вчинити досить грубо».
Країна добрих самарян
Канадська преса рясніє прикладами люб'язних вчинків на практиці. Наприклад, National Post повідомила одного разу, як в Едмонтоні студент юридичного факультету Дерек Маррей залишив на цілий день машину з увімкненими фарами. Повернувшись до машини, він виявив, що акумулятор сів, а на лобовому склі лежала записка. У ній було написано: «Я помітив, що у вашій машині увімкнені фари. Акумулятору, напевно, не вистачить заряду для того, щоб ваша машина завелася. Я залишив вам синій подовжувач на огорожі та заряджений акумулятор у картонній коробці поруч з огорожею».
Далі в записці містилася докладна інструкція, як завести машину, «прикуривши» від акумулятора. Записка завершувалася побажанням: «Удачі!».
В Онтаріо злодій повернув вкрадене і до листа, в якому він приносив вибачення людям, яких пограбував, доклав 50 доларів. «Не можу передати словами, наскільки я шкодую про скоєне, – пояснював злодій. – Будь ласка, знайдіть у своїх серцях сили простити незнайомця, який завдав вам шкоди».
Канадці не лише ввічливі, але ще й дуже скромні, вони з неохотою визнають власні заслуги, навіть здійснивши по-справжньому героїчний вчинок. Коли в жовтні 2014 року озброєний чоловік напав на будівлю канадського парламенту, Кевін Вікерс, парламентський пристав, швидко зреагував на ситуацію, застреливши нападника з пістолета, який зберігав у себе в кабінеті. І коли вчинок Вікерса звеличували в канадських ЗМІ, відзначалися не влучність чи хоробрість офіцера, а його скромність. (Канадці дуже пишаються своєю скромністю, і такий оксюморон нікого не турбує.)
Чим же можна пояснити такий потік скромності та ввічливості? Тарас Греску, письменник, який живе в Монреалі, переконаний, що канадська люб'язність породжена необхідністю. «У нас невелике населення, розкидане по території країни, яка займає друге місце у світі за площею, – сказав він. – Ми завжди знали, що для того, щоб вижити – або просто зберегти розум – ми повинні приглядати один за одним. Літня жінка, яка йде вулицею, підліток на автобусній зупинці, який забув удома шарф, коли на вулиці мінус 5 градусів... Звідси поширене серед нас бажання запропонувати допомогу, а не ворожнечу».
Уламки старого світу
Ще одне пояснення феномену ввічливості канадців походить з «теорії уламків». Вперше викладена американським ученим Луїсом Хартцем, теорія стверджує, що колоніальні суспільства, такі як Сполучені Штати і Канада, починали свою історію як «уламки» або «фрагменти» європейських країн, з яких втекли переселенці, створивши нові держави за океаном. Ці нові нації-держави залишаються частково застиглими в часі. Таким чином, Канада залишається консервативною країною, яка живе в «класичних» традиціях торі. Її єство більш шанобливе, більш «люб'язне», ніж те, що було притаманне енергійним батькам-засновникам Сполучених Штатів.
Не всі вважають це за благо. Майкл Валпі розглядає канадську ввічливість як захисний механізм, який «йде від почуття неповноцінності та усвідомлення того, що наш одяг не сидить на нас, а на головах у нас жахливі зачіски, і ми не вміємо нічого робити по-справжньому добре».
Крім того, у цій країні ввічливості проблеми іноді виникають саме через те, що всі надто ввічливі, щоб висловити невдоволення. Манджушрі Тапа, письменниця, яка нещодавно переїхала до Канади з Непалу, згадує, як вона одного разу сиділа в кінотеатрі, і раптом екран почав ставати все темнішим і темнішим у міру того, як лампа проектора потроху перегоряла. Екран уже став майже чорним, але ніхто не сказав жодного слова з цього приводу. Обурена цим Манджушрі врешті-решт умовила свого партнера-канадця потурбувати адміністрацію кінотеатру, що той зробив з великою неохотою. «У цій країні ввічливість може змусити людей мовчати», – сказала вона.
Але, зрештою, і вона стане люб'язною цілодобово. І я теж буду. Життя досить важке, з безліччю задирок і гострих кутів. Чому б не обгорнути все це шаром ввічливості та скромності? Ввічливість у найправильнішому своєму розумінні – це спосіб віддати шану іншим, особливо незнайомим людям. Ввічливість – це мастильний матеріал, який допомагає соціальній взаємодії проходити гладко та знижує ризик того, що спалахне пожежа. Світ, я думаю, був би кращим, якби всі ми були трохи канадцами.
На щастя, канадська люб'язність заразна. Під час моєї щорічної міграції на північ я помічав за собою, що починаю жити більш розмірено і говорити «дякую» та «будь ласка» частіше, ніж зазвичай. Можливо, іноді я надто захоплювався і переходив межу, що відокремлює ввічливість від приторності. Якщо це так, то єдине, що я можу сказати, зовсім по-канадськи: перепрошую.