Пропозиції Брауна означають введення презумпції згоди на забір органів після смерті, якщо за життя людина не зробила кроків, щоб бути виключеною з національного реєстру донорів, або якщо проти трансплантації не заперечували члени його сім'ї, які в іншому випадку повинні були заздалегідь подбати. Однак організації, що захищають права пацієнтів, заявляють, що вони повністю проти плану Брауна, оскільки він забирає у людей право розпоряджатися їхніми тілами.
Як зазначає Gzt.ru, у Великій Британії понад 8 тис. осіб потребує операції з пересадки органів і більше тисячі щорічно помирає, так і не дочекавшись донорського органу, який міг би врятувати їхні життя. Британський уряд починає перебудову існуючої системи. Перед лікарями поставлять завдання: якомога раніше ідентифікувати потенційних донорів та повідомляти координаторам з вилучення органів про наближення смерті пацієнта.
Прихильники реформ у галузі трансплантології вказують на те, що чинна у Великій Британії система пожертвування донорських органів призвела до великого кількісного розриву між потребами хворих в органах на пересадку та можливостями системи охорони здоров'я. Так, у 2007 році було здійснено 120 операцій з пересадки легень, 252 особи пожертвували легені, а 263 пацієнти чекають своєї черги на пересадку. 333 особи поки що не змогли отримати необхідну їм донорську печінку, хоча було здійснено 629 подібних операцій, і 621 особа пожертвувала свою печінку. Аналогічні статистичні дані стосуються операцій з пересадки серця, нирки, підшлункової залози, шкіри.
Однак Браун, сам володіючи карткою донора, дав зрозуміти, що він виступає за ще більш радикальну перебудову системи, яка призведе до введення презумпції згоди. Він стверджує, що введення «презумпції згоди» дозволить проводити додатково 1.200 операцій щорічно.
Суть нової системи досить проста: британцям більше не потрібно буде реєструватися як донор для того, щоб пожертвувати свої органи після смерті. Лікарів зобов'яжуть ідентифікувати вмираючих пацієнтів як потенційних донорів та повідомляти про них координаторам ще за життя людини. Відсоток померлих пацієнтів, органи яких пішли на пересадку, стане одним із критеріїв оцінки ефективності медичного закладу. Британці, які не бажають виступати в ролі донорів після смерті, повинні будуть офіційно зареєструвати свою відмову за життя. Крім того, при вирішенні питання про пересадку враховуватиметься думка родини померлого: операцію проведуть за відсутності заперечень у родичів.
Цей підхід заснований на досвіді Іспанії, де найвище число донорів у світі. З початку 1990-х років частка людей, які оформлюють подібну відмову, знизилася тут з 30 до 15%. Завдяки цьому на кожен мільйон жителів країни припадає 35 потенційних донорів. Це втричі більше, ніж у Великій Британії, де згідно з опитуваннями, 90% жителів згодні виступити в ролі донора, але зареєстровані в цій якості всього 25%.
«Така система допоможе усунути розрив між потенційними можливостями британської трансплантології та обмеженнями, викликаними чинною системою, при якій органи можуть вилучати лише після попередньої згоди донора або його родичів», - пише Браун. У 2004 році він голосував проти аналогічних нововведень. Але джерела, близькі до прем'єр-міністра, пояснили, що пропоновані на той час заходи були іншими, зокрема, позбавляли сім'ї права на прийняття остаточного рішення.
Громадські організації вражені втручанням Брауна. «Влада називає це презумпцією згоди, але насправді ніхто ніякої згоди питати не буде, - пояснює Джойс Робін з організації Patient Concern. - Вони сподіваються, що інерція і невігластво людей допоможуть їм отримати бажані результати». Вона підкреслює, що уряд нічого не робить, щоб люди, які не заперечують проти вилучення у них органів після їхньої смерті, реєструвалися. «Де кампанія в ЗМІ, де листівки? Чому, коли я відвідую свого терапевта, він не питає мене про донорство органів? - дивується Робін. - Вони повинні були почати з цього, а не відбирати у нас право вирішувати, що нам робити з нашими тілами».
З нею згодна Катрін Мерфі з благодійного фонду Patients Association. «Ми не вважаємо, що держава повинна приймати рішення за своїх громадян, тим більше в такому особистому питанні, де має проявитися совість кожної людини, - зазначає вона. - Якщо люди хочуть подарувати комусь життя, це їхнє право, але це має бути добровільним кроком».
Хоча опитування громадської думки показують, що 90% британців виступають за трансплантацію, 40% родичів померлих не дають дозволу на вилучення органів. Серед темношкірих британців та представників національних меншин ця цифра збільшується до 75%. Щоб змінити ситуацію, робоча група з вилучення донорських органів та трансплантології розробляє заходи, в тому числі щодо збільшення тиску на лікарів, щоб ті ідентифікували пацієнтів як потенційних донорів ще до того, як вони помирають.
У доповіді робочої групи, опублікованій минулого тижня, пропонується в кожній лікарні призначати старшого лікаря, який би відповідав за пересадку органів, а також активіста-громадського діяча, який би розповідав, чому це важливо. Група, яка цього літа опублікує також доповідь про введення загальної презумпції згоди на вилучення органів, сподівається, що реалізація 14 намічених нею заходів призведе до 50-відсоткового зростання кількості пересадок донорських органів протягом п'яти років.
Поки експерти визнають, що існує ймовірність виникнення конфлікту інтересів між медичним персоналом, який зобов'язаний до останньої миті боротися за порятунок життя кожного пацієнта, і тими, хто прагнутиме забезпечити максимальну кількість донорів. Доктор Кевін Ганнінг, консультант відділення реанімації лікарні в Адденбруці (графство Кембридж) і член консультативної групи при організації UK Transplant, яка відповідає за вилучення та трансплантацію органів, вважає, що заплановані заходи можуть посилити тиск на лікарів та родичів померлих. «Якщо, будучи лікарем, ви думаєте про свого пацієнта як про донора, хоча він ще живий, це справжній конфлікт», - переконаний він. Однак Кріс Рудж з UK Transplant вважає, що пацієнтів не розглядатимуть як донорів доти, доки в них залишається хоча б найменша можливість вижити.
Як зазначає Lenta.ru, проблема нестачі донорських органів залишається актуальною для більшості європейських країн. Так, у червні 2007 року спалахнув скандал навколо реаліті-шоу «Великий донор» на голландському телеканалі BNN, де кандидати, які потребують пересадки нирки, змагалися за право стати реципієнтом смертельно хворої Лізи. До програми зателефонували 12 тис. осіб, які заявили про свою згоду стати донорами. Пізніше виявилося, що шоу було розіграшем, спрямованим на те, щоб привернути увагу громадськості до проблем трансплантології.
Одним із прикладів ліберального підходу до такої неоднозначної проблеми є законодавство штату Нью-Йорк. Американець, який погоджується виступити як донор після смерті, повинен просто поставити підпис у спеціальній графі на звороті своїх водійських прав або іншого посвідчення особи. Якщо з цією людиною трапляється нещасний випадок із летальним наслідком, то після підтвердження справжності підпису її органи можуть бути пожертвувані на пересадку тим, хто цього потребує.