Від багатства хмарочосів ділового центру багатьох британців відділяє не лише кілька кілометрів, а й гігантська різниця в доходах, освіті, способі життя та життєвих перспективах
Вежі лондонського району Кенері-Ворф видно на багато кілометрів навколо. У хмарочосах зі скла та металу працюють десятки тисяч банкірів, трейдерів, бухгалтерів, юристів та інших працівників кваліфікованої праці. Щоправда, після закінчення робочого дня більшість із них роз'їжджається досить далеко від Кенері-Ворфа – району в східній частині Лондона, де за останні півтора десятиліття на місці занедбаних верфей і товарних складів збудували новий фінансовий центр. І ніхто з них не вирушає до бетонних коробок соціального житла, які розкидані по всьому Східному Лондону.
Один із таких комплексів – Ейлсбері-істейт у районі Саутерк, лише за чотири зупинки метро від Кенері-Ворфа. З вікон більшості квартир похмурого багатоповерхового комплексу видно вогні хмарочосів ділового центру. Однак від їхнього багатства цей куточок Лондона відділяє не лише кілька кілометрів, а й гігантська різниця в доходах, освіті, способі життя та життєвих перспективах.
«Більшість мешканців таких комплексів соціального житла ведуть життя, яке не уявляють на іншому березі Темзи працівники з Кенері-Ворфа або Сіті. У багатьох немає не лише роботи, а й банківського рахунку, якихось заощаджень. Вони живуть у квартирах із мінімальним обставленням і часто в умовах антисанітарії. Що найгірше, багато з них опинилися в пастці бідності, в яку потрапили не тільки вони, а й їхні діти. І їм буде дуже важко з неї вирватися», – розповідає «Експерту» Джемма Ковіні, співробітник гуманітарного фонду City Parochial Foundation.
Її слова підтверджує навколишня дійсність. Самотні молоді мами, на вигляд не старші 20 років, у спортивних костюмах із дешевих магазинів, ведуть гуляти на ігровий майданчик своїх ледь навчених ходити дітей. Їм назустріч іде скромно одягнена жінка з втомленим обличчям, у руках у неї пакети з їжею з недорогого супермаркету Morrison’s. Прозорий пластик пакетів дозволяє побачити вміст – переважно консерви та напівфабрикати, найдешевша їжа, що швидко вгамовує голод.
Трохи осторонь у футбол грають підлітки, попутно обговорюючи, де знайти гроші на квиток на метро, щоб поїхати в центр. «О цій порі дня школярі мають робити уроки. Але в цьому соціальному комплексі багато дітей не надають навчанню особливого значення, тому що не бачать для себе жодних перспектив. У це важко повірити, але багато дітей з цього комплексу ніколи не були в інших районах міста, в тому числі в Кенері-Ворфі, який видно з багатьох вікон, тому що в їхніх батьків немає грошей навіть на громадський транспорт», – каже Джемма Ковіні.
Втім, бідність у Британії не обмежується межами лондонських районів соціального житла – загалом по країні в бідності живе понад 13 млн осіб, або майже кожен п'ятий. «Серйозною проблемою бідності в Британії, та й у Європі загалом, є те, що сам факт народження в бідності впливає на дуже багато чого – від шансів на отримання роботи до тривалості життя», – розповідає Пітер Кенуей, економіст лондонського Нового інституту економічної політики (NPI). Наприклад, за британською статистикою, ймовірність того, що народжені в бідності чоловіки так і не знайдуть роботу, втричі вища, ніж у тих, хто народився і pic у сім'ях із середнім або високим достатком.
До шкільного віку діти з бідних сімей починають відставати в успішності порівняно з дітьми середнього класу. За статистикою фонду Oxfam, дитина, народжена в небагатому районі шотландського Глазго, проживе в середньому до 54 років. У той час як народжена в багатшому районі Лензі-Норт у тому ж місті доживе до 82 років. І прожиті роки в останнього виявляться щасливішими: майже 7% британських сімей не може собі дозволити святкувати Різдво, найголовніше свято в Британії. Батьки в бідних сім'ях скаржаться, що вони розриваються між необхідністю балансувати сімейний бюджет і купувати дітям подарунки. «Адже діти досі вірять у Санта-Клауса», – каже кореспонденту «Експерта» одна з матерів-одиначок в Ейлсбері-істейт.
Ще одна група населення, найбільш схильна до бідності, – безробітні. Хоча безробіття загалом по Британії сьогодні становить 7,7%, близько третини цих людей опиняються безробітними дуже надовго, на них не впливають цикли економічної активності.
«Економічні реформи уряду Тетчер залишили дуже сувору спадщину в багатьох колишніх промислових центрах країни – від Ньюкасла та Бірмінгема до Манчестера та Шеффілда. Очікування, що втрачені роботу сталевари, шахтарі або машинобудівники знайдуть нові робочі місця, не виправдалися. Наші дослідження показують, що 40-45% людей, які втратили роботу в 1980-х, так і не повернулися на ринок праці, залишившись на соціальному забезпеченні, часто за рахунок виплат для інвалідів. Рівень їхніх доходів дозволяє виживати, однак поміщає їх в умови бідності. Адже на відміну від ряду інших країн Європи, наприклад Німеччини або скандинавських держав, соціальна система Британії не така щедра», – розповів «Експерту» співробітник відділення New Policy Institute в Ліверпулі Том Макіннесс.
Найочевидніші жертви бідності в Британії – отримувачі соціальних допомог, фінансові перспективи яких під великим питанням через скорочення державних видатків, що проводиться в країні. Однак бідні не лише вони, а й ті, хто має роботу. Мінімальна зарплата в Британії (яку ввели лише в 1999 році) становить зараз 9,4 долара на годину (до сплати податків). При 40-годинному робочому тижні це 1,34 тис. доларів чистого доходу на місяць. З урахуванням цін (передусім на житло) така зарплата означає бідність.
«Ті види робіт, за які люди отримують мінімальну зарплату – офіціанти, прибиральники, продавці в супермаркетах тощо – означають бідність у тому випадку, якщо відпрацьовувати звичайний робочий тиждень. Щоб уникнути бідності, їм доводиться працювати по 60-70 годин на тиждень, часто в кількох компаніях, – розповідає Меріон Фаррелл, співробітниця благодійного фонду Joseph Rowntree Foundation. – Як і за часів Діккенса, наявність низькокваліфікованого робочого місця не означає виходу з бідності».
Читайте також матеріал на тему: БІДНІСТЬ ЄВРОПИ: УГОРЩИНА
Сергій СУМЛЕННИЙ,
Олександр КОКШАРОВ.