Він зве її Оксі, а вона його - Лібі. Щоправда, коли сердиться, «обзиває» на прізвище - Дробілек (натякаючи на причепливу, дріб'язкову вдачу), на що він спокійно зауважує, що дуже скоро і вона, Оксана Невмивака, стане пані Дробілковою. Ось уже сім років вони живуть «на дві країни», але зовсім скоро їхнім спільним домом стане Чехія.
Чеська мова як професія і не тільки
«Ніколи не шукала заморського принца. Та й Чехія увійшла в моє життя досить несподівано, - сміється Оксана. - На факультеті філології Київського держуніверситету я опинилася випадково. Тоді, у 1993 році, у моді була юриспруденція. Але я боялася не вступити на цей факультет і обрала слов'янську філологію. А при розподілі групи за мовами подружка вмовила мене як майбутню спеціальність обрати чеську мову та літературу. Так я почала вивчати богемістику. І жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір. Чеська мова мені давалася легко, а після того, як здійснила першу поїздку до Праги, я була назавжди зачарована Чехією. Уже на четвертому курсі, дізнавшись, що в Чеському центрі в Києві з'явилася вакансія асистента директора, я поспішила на співбесіду. І ось уже вісім років я там працюю».
Лібор Дробілек теж не шукав заморську принцесу, коли восени 1997 року приїхав до Києва організовувати виставку «Чеська Республіка - ваш партнер». У школі він трохи вчив російську, а тут ще й на допомогу йому виділили симпатичну брюнетку з веселими ямочками на щоках, яка жваво балакала чеською. Тож ніякого мовного бар'єру в них не виникло. А горезвісна різниця менталітетів?
«У Чехії простежується дуже цікава тенденція - мешканці північної частини більше тяжіють до Заходу, а населення півдня ближче до нас, східних сусідів. Іноді приїжджі до Києва чехи дуже ображали мене своїм зверхнім ставленням до українців. Відчувалося, що вони вважають себе європейцями - більш демократичними, прогресивними. А в Ліборі мене підкупила толерантність. Як істинний уродженець Моравії (південної області Чехії), він усе сприймав спокійно і з гумором і ніколи не намагався нікого повчати», - розповідає Оксана.
Два тижні спільної роботи пролетіли швидко і... І нічого. «Виїжджаючи, Лібор попросив дозволу мені телефонувати, - згадує дівчина. - Я трохи здивувалася, але, звісно, не відмовила».
Можливо, усе б і обмежилося рідкісними дзвінками та листівками до свят, але тут подружка Оксани вирушила навчатися до Брно і запросила її погостювати. Дізнавшись про це, Лібор дуже зрадів. Зустрівши Оксану, він більше не відпускав її ні на крок. І, прощаючись, запропонував разом провести літню відпустку. Отоді вона зрозуміла: здається, усе серйозно.
Бігли дні, місяці, роки. За цей час Оксана захистила кандидатську дисертацію з синтаксису чеської мови, а Лібор перейшов працювати до державної страхової компанії. Вони зустрічалися так часто, як могли: Оксана прагнула частіше вириватися до Чехії у справах, а на свята Лібор приїжджав в Україну. І, звісно, кожне літо було тільки їхнім. Туреччина, Австрія, Греція, Іспанія - вони обоє обожнюють подорожувати. І якось раз, стоячи на знаменитому Карловому мосту у Празі, Оксана доторкнулася до заповітної фігурки пам'ятника Яну Непомуцькому і загадала бажання...
І ось зовсім скоро в них весілля. Жити вони будуть у будинку батьків Лібора під Брно. Майбутня свекруха Оксани дуже рада: нарешті її старший син створює сім'ю. Звісно, вона хвилюється про те, як невістка приживеться в їхньому домі, чи опанує премудрості чеської кухні. А майбутній свекор тримає руку на пульсі всіх подій в Україні, і перше питання до Оксани, яка приїхала навесні, було: «А де ж твій оранжевий шарфик?» Лібор посміюється: чехи теж пережили і революцію, і наступний після неї економічний спад, і вступ до Євросоюзу.
Розмова по-сусідськи
Як їм живеться, нашим західним сусідам-слов'янам? І Оксана, і Лібор стверджують: Чехія вже пройшла той шлях, яким зараз рухається Україна. Невдовзі після Оксамитової революції почалося різке зростання цін, з'явилися труднощі з хорошою роботою, подорожчали всі комунальні послуги.
Зараз життя в Чехії тече розмірено: середня зарплата - близько €500, мінімальна - близько €250, продукти не надто дорогі. Кілограм м'яса, наприклад, коштує близько 20 гривень. Дешевші одяг та предмети інтер'єру. А Оксану приємно дивує співвідношення ціни та якості типових жіночих штучок - перукарських та косметичних послуг. Але, навіть маючи свою квартиру чи будинок, прожити на €500-600 важко. Приблизно третину зарплати з'їдають податки (прибутковий, пенсійний, медичне страхування тощо). Ще третина йде на оплату комунальних послуг.
Енергоносії Чехія купує за світовими цінами, і, природно, «віддуватися» за це доводиться пересічним громадянам. А тут ще наступного року обіцяють підвищити плату за електроенергію на 30%! Недивно, що Комуністична партія в Чехії є у трійці лідерів за кількістю місць у парламенті. Але молодь уже звикла і перебудувалася: посилено вчить іноземні мови, намагається відкрити свою справу.
Відрізняється і стиль життя. «Чешки одягаються зі смаком і добротно, але не надто вигадливо. А джипи в місті вдень із вогнем не знайдеш. У Чехії ніколи не було речового та автомобільного дефіциту, тому відсутнє й бажання демонструвати свій добробут, - сміється Оксана. - Інвестиції в здоров'я, у сімейне гніздо, у подорожі - це так, це звично. Цілком успішні бізнесмени спокійно їздять у метро та на автобусах. Міський транспорт ходить за розкладом, він зручний, чистий і не перевантажений. Мине років п'ять, і в нас таке саме буде».
Розкішшю є власний будинок: ті, хто винаймають квартиру, половину зарплати віддають за оренду. Ділянка землі під забудову коштує приблизно $40 тис., у стільки ж обійдеться будівництво. Тож на подібне підприємство зазвичай беруть довгостроковий кредит. Відсоток іпотеки невеликий (4-5%), але й депозитна ставка маленька - 1,5-2% річних. Тож доля рантьє чехам не загрожує. За відкриття рахунку та за обслуговування потрібно платити певну суму. Плюс оподаткування отриманого прибутку. Якщо сума вкладу невелика, то можна навіть опинитися в мінусі. «А колись лише на відсотках чехи мали щомісяця додатково €100-120», - зітхає Лібор. На його думку, українські банкіри теж прийдуть до подібного рішення.
«А ще відмінна риса Чехії - там немає такого відчуття, ніби життя кипить лише в столиці. Більшість чехів зовсім не горить бажанням за будь-яку ціну переїхати жити до Праги, - зазначає Оксана. - Кожне чеське містечко, навіть селище, має все, що необхідно: чисті доглянуті парки, басейни, тенісні корти, недорогі затишні кафе. Рівень сервісу всюди однаковий. До того ж з екологією в Чехії справи набагато кращі».
Чеські будні міжнародної сім'ї
«З кухнею проблем немає, - зауважує Оксана. - Я із задоволенням уплітаю кнедлики з капустою, а Лібору сподобався український борщ».
У фінансовому плані поки що головний Лібор: Оксана ще планує пройти стипендіальний курс навчання, який вона отримала. Для тих, хто має вид на проживання як член сім'ї (а оформлюється він протягом півроку після подання заяви до Управління у справах іноземців), отримати роботу досить просто. Дипломи деяких наших вишів дійсні і в Чехії - наприклад, диплом Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Оксана просто переклала диплом і додаток чеською мовою, завірила переклад у посольстві Чехії в Україні та разом із відповідним листом відправила до Міністерства вищої освіти Чехії. І невдовзі отримала позитивний результат.
«Робота є, хоча хороше місце треба пошукати, - ділиться Оксана. А ще вона ламає голову над тим, як їй, природженій «сові», перебудувати свій життєвий ритм: у Чехії в більшості установ робочий день починається о пів на восьму ранку!
Лібор спокійний, упевнений у собі та ґрунтовний. А ще, як запевняє жива й безпосередня Оксана, впертий і скритний. Лібор лише знизує плечима та поблажливо усміхається: хоча на перший погляд їхні десять років різниці у віці й непомітні, він почувається мудрішим і досвідченішим. Йому подобається, як виглядає його Оксі: стильно одягнена, неяскравий макіяж. У Празі, наприклад, більшість дівчат підкреслено зневажливо ставляться до зовнішнього вигляду. Щоправда, у маленьких містечках люди намагаються виглядати краще. А ще в Чехії особливу увагу приділяють взуттю. Навіть прислів'я є відповідне: «Одяг робить людину, а взуття - пана».
Про красу українських дівчат Лібор помовчує, про всяк випадок з острахом поглядаючи на Оксану. А от Київ за ці роки дуже покращав! «Правда, досі вражає, як темно й похмуро одягаються українці взимку», - з подивом знизує плечима чех.
Можливо, завдяки тому, що Оксана вільно спілкується чеською, і батьки нареченого, і його знайомі навіть не сприймають її як іноземку. «Всі наші суперечки чи розбіжності стосуються лише різниці сприйняття світу чоловіками, які, як пишуть популярні психологи, спочатку родом «з Марса», і жінками, які «з Венери». А національні особливості на наше щастя поки не впливають!» - сміється Оксана. Що ж, життя показує, що мешканці Марса і Венери завжди можуть знайти спільну мову!