Іноді невдачливі мандрівники «зависають» на цілі роки в аеропортах різних країн світу (кадр з фільму «Термінал»)
Трохи більше року тому в Міжнародному аеропорту «Гермес» кіпрського міста Ларнака з'явилася нова визначна пам'ятка. На паркувальній стоянці аеропорту з серпня минулого року живуть дві німкені – мати й дочка, свої імена вони заборонили журналістам розголошувати. Користуючись тим, що навіть зима на Кіпрі тепла, жінки сплять у спальних мішках на стоянці цілий рік.
Як повідомляють «Новые известия» з посиланням на грецьку газету Phileleftheros, німкені вважають за краще жити на паркувальній стоянці та користуватися зручностями аеропорту. Як з'ясувалося, 12 серпня 2014 року їх депортували з Ізраїлю, куди вони приїхали в гості до родичів. З країни їх вислали після того, як у них закінчився термін дії віз. Німкені хочуть повернутися до Ізраїлю і тому заочно судяться з місцевим урядом.
З часом адміністрації аеропорту «Гермес» така визначна пам'ятка почала набридати. «Ми – аеропорт, а не готель», – заявив в інтерв'ю Cyprus Weekly представник «Гермеса» Адамос Аспріс. Адміністрація аеропорту, а також посольство ФРН неодноразово пропонували відправити застряглих мандрівниць до Німеччини або в будь-яку іншу країну безкоштовно, але ті відмовляються.
Між тим юридично ситуація безвихідна. Вислати жінок не можна, оскільки вони не вчинили жодних злочинів. Є, звісно, радикальний спосіб вирішити проблему: наприклад, ніщо не заважає адміністрації ларнакського аеропорту заборонити двом німкеням користуватися туалетом та іншими зручностями. Але поки що вдаватися до цього способу в авіатерміналі не поспішають.
Історія німкень нагадує сюжет відомого фільму Стівена Спілберга «Термінал», головну роль у якому зіграв Том Генкс. Він блискуче зобразив людину з вигаданої держави, яка застрягла в нью-йоркському аеропорту імені Джона Кеннеді, тому що їй не дозволяють в'їхати до США. Повернутися назад додому він теж не може, тому що на батьківщині сталася революція. В результаті цього дивовижного збігу обставин бідолаха змушений жити в аеропорту.
В основі «Термінала» лежить історія з реального життя. Прототипом героя Генкса є іранець Мехран Карімі Нассері, який 18 років, з 1988 по 2006 рік, жив у паризькому міжнародному аеропорту Шарля де Голля. У себе на батьківщині він, активіст антиурядового руху, був покараний висилкою та позбавленням громадянства. У 1988 році ООН видала іранцю, на той час перебраному до Франції, документи політичного біженця, що давали йому право жити в будь-якій країні Європи. Мехран зупинив свій вибір на Великобританії, де колись навчався. Але на Північному вокзалі в Парижі Нассері обікрали.
Перетнути Ла-Манш без документів він не міг. Через якийсь час паризька поліція заарештувала його за бродяжництво. Вийшовши через чотири місяці з в'язниці, він після численних пригод перебрався до столичного аеропорту. Його неодноразово намагалися вислати. Однак у справу втрутився суд, який дозволив іранцю залишатися в аеропорту як політичному біженцю. Він жив на лаві з червоного пластику в кутку зали, відгороджуючись на ніч двома багажними візками. Живучи так, Нассері працював: активно займався журналістикою, співпрацюючи з низкою видань. Щодня йому приходили листи, на яких була вказана адреса: «Аеропорт імені Шарля де Голля». Крім того, іранець навчався: заочно закінчив факультет управління Брюссельського університету.
Життя в аеропорту закінчилося для нього раптово. У липні 2006 року 64-річний Мехран потрапив до лікарні. Виписали його в січні 2007 року. «Житло» в аеропорту на той час вже розібрали, тож повертатися йому було нікуди. Однак жебракувати Нассері не довелося: приступаючи до зйомок «Термінала», продюсери попросили дозволу скористатися історією його життя і заплатили йому 300 тис. євро. Кілька тижнів Нассері прожив у готелі – знову ж таки біля аеропорту, після чого переселився до паризького центру благодійного товариства Emmaus, де й живе до сьогодні, залишивши мрію перебратися до Великобританії.
А от кенійцю Санжаю Шаху цю мрію здійснити вдалося. Щоправда, перед цим він прожив 13 місяців в аеропорту Найробі – столиці Кенії. Зібравшись емігрувати на береги Туманного Альбіону, Шах вирушив до Європи з наявним у нього паспортом громадянина заморських територій Великобританії, який видавався, коли його батьківщина була британською колонією. Поїздка закінчилася передбачувано: висилкою додому. На знак протесту Санжай залишився в аеропорту.
Втім, протест вийшов вимушеним: оскільки від кенійського паспорта він перед поїздкою до Великобританії відмовився, вийти «на волю» він не міг. Отримане «житло» Санжай відпрацював сповна, миючи туалети в аеропорту. З їжею проблем теж не було. Його годували дружина з сином, які регулярно приїжджали до аеропорту. Паралельно він судився і домігся-таки справедливості. У 2005 році Шаху нарешті видали британський паспорт, і він на законних підставах вирушив жити до Сполученого Королівства.