Насправді в будь-якій медицині живуть своїми абсолютно окремими життями кілька медицин. Не перетинаються - як паралельні прямі. І кожна з них - зовсім різна. Необхідно розділяти так звану медицину термінальних станів (власне швидку меддопомогу, реанімацію тощо), систему медстрахування, муніципальну та приватну медицину і - багато-багато іншого. Наприклад, наші стоматологи - після, не дай боже, лікування зубів «за кордоном» - видадуться вам не лише висококласними фахівцями, а й просто безсрібниками.
Людям, які пожили за кордоном і через необхідність впритул зіткнулися з їхніми медиками віч-на-віч зі шприцом, без сумніву, є що розповісти світові. А також повправлятися у виразному й публічному вимовлянні нецензурної лайки. Автор цього матеріалу також мав нещастя потрапити в лещата чужоземних ескулапів. Втім, з міркувань цензурного характеру від використання слів із лексикону героїв Баркова ми все ж утримаємось. А от із низкою прикладів (з власного досвіду та почерпнутих із розповідей друзів і приятелів) познайомити читача буде зовсім не зайвим. Країни, де траплялися описані в матеріалі ситуації, навмисно не називаються. Таке може статися з кожним і де завгодно - на просторах нещодавно відкритого для нас світу.
Скажімо, настільки ж поширеною, наскільки й неправильною є думка, що в них кращі ліки. Значна частка лікарських препаратів, що випускаються вітчизняними фармакологічними фабриками, давним-давно не використовується на Заході. Але! Від цього ефективність наших ліків анітрохи не гірша, а лікують хвороби вони точно так само, як і в момент своєї появи, років тридцять тому.
Річ у тім, що західні фармакологічні фірми під сотнями різних назв викидають на ринок однакові препарати. Наприклад, усім відомі аспірин, парацетамол та анальгін мають сотні «фірмових» найменувань. А різниця полягає лише у формі таблетки, кольорі порошку та дизайні коробочки. Ну і, зрозуміло, у ціні. І чим більше в країні кліпів і плакатів із прославленням «нового революційного засобу, що миттєво знімає біль» (геморой, задишку, втому, легку вагітність, важке сечовипускання тощо) - тим дорожчою вийде кожна таблетка. Гроші, витрачені на рекламу, необхідно повернути - та ще й заробити трудову копійчину. Тому тисячу разів праві ті, хто бере із собою в тривалі поїздки за кордон мішечок з українськими дешевими ліками. Слово честі, вони анітрохи не гірші за свої зарубіжні аналоги (не рекомендується сприймати як пряму вказівку до дії).
Не варто, звісно, огульно ганити все «їхнє». Скажімо, нові антибіотики спочатку виникають саме в туманних буржуйських далечінях і лише згодом - і на колишніх соціалістичних просторах. Для цього в розвинутих країнах західного світу є сотні дослідницьких лабораторій; і фармакологічними компаніями, і державою виділяються значні кошти для досліджень і розробки перспективних препаратів. Однак ось невигадана історія із закордонного життя з невеликою передісторією.
Як відомо, дипломи наших медиків там із порога адекватно не сприймаються. Наші стикаються із системою визнання та затвердження диплома (сертифіката), ліцензії, присвоєння кваліфікації та з подібною тяганиною. До речі, на самому початку масового виходу з Союзу, в уже далеких 90-х, наші медики приймалися на Заході на ура. Річ у тім, що їхня система медичної освіти передбачає не лише отримання більш ніж вузької спеціалізації, а й усталені роками схеми лікування, профілактики та реабілітації пацієнтів. Відступ від яких карається не смертю, а дечим гіршим - вплутуванням у судові тяжби, що томлять душу та виснажують гаманець.
Вихованці радянської системи менш косні у своїх підходах до лікування, оскільки і суди з хворими нам були незнайомі, і сама освіта була й досі є більш досконалою та якісною. Український педіатр з успіхом пролікує вашу ангіну або врятує від нападу виразкової хвороби, не відсилаючи до вузькопрофільних колег на тій підставі, що, мовляв, це ми не проходили.
Але з часом ситуація змінилася. Відчувши в «росіянах» серйозних конкурентів, закордонні медики створили таку систему перешкод у отриманні права на практику за спеціальністю, що вже далеко не кожен виходець із наших міст і сіл здатен подолати їх без звернення до нітрогліцерину та заспокійливих засобів. Які, як уже зазначалося, коштують на Заході немалих грошей.
Ось і моя знайома, педіатр із 15-річним стажем, уже отримавши громадянство, перш ніж отримати доступ до місцевих пацієнтів, ще протягом двох років проходила стажування в приватній клініці. Перший шок вона отримала, дізнавшись, що практично в усіх випадках, не вдаючись до детальної діагностики, людям прописують антибіотики. І маленьким діткам - також. Першою реакцією на те, що відбувається в її відділенні, було - протистояти цій системі, рекомендувати прийнятніші методи лікування та профілактики. Нібито в чужий монастир зі своїм статутом не ходять, але - діток було шкода. Однак, отримавши гнівну відповідь місцевих спеціалістів на свої душевні пориви та наслухавшись фраз типу «понаїхали тут!!!», зробила однозначний висновок: «На хрін мені все це потрібно!? Це їхні діти, хай і лікують їх по-своєму!»
Втім, не все погано за кордоном. Наприклад, на відміну від України, в більшості нормальних зарубіжних країн існує ціла система державного дотування виробництва дитячих товарів і харчування. І за лялькові джинсики улюбленому чаду не доводиться викладати майже стільки ж грошей, скільки і за джинси для себе. А всілякі солодкі сирочки, йогурти, пюрешки та сметанки - цілком доступні в ціні для їх покупки і подальшого згодовування своєму «зайчику» або «сонечку». Крім того, кожне маля, ледь народившись, отримує приписку до певної страхової компанії або так званої медичної каси. І батьки за суто символічну плату отримують можливість тягати дитину до всіляких фахівців, купувати ліки зі значними знижками (іноді - до 90 %).
Але треба визнати, що народження, годування, одягання і виховання (а особливо, не дай Боже, лікування) дитини за кордоном - задоволення не з дешевих. Тому такий крок, як обзаведення спадкоємцем, ретельно планується, особливо в сім'ях, де і чоловік, і дружина відносять себе до середнього класу, а отже - працюють «не виймаючи». Це в бідняцьких кварталах не важко зустріти сімейство з чотирьох-п'яти братиків-сестричок. У відносно заможних сім'ях так не прийнято. Бо якщо вже вирішили завести дитину - вона не повинна згодом недоотримати належних їй страв, розваг, освіт і житлоплощ. А це - великі гроші.
Але батьки свідомо йдуть на жертви заради сина чи доньки. Розповіді про те, що в 16 років дитину виставляють на вулицю, мовляв, вже великий, іди працюй - не більш ніж казки. Можливо, якісь американські психи так і чинять, але в Європі, Канаді, Ізраїлі здебільшого навколо спадкоємця бігає, стрибає, прицмокує і пускає розчулені слини вся сім'я. І дідусі з бабусями всіляко змагаються: хто купить подарунок дорожче, хто візьме П'єра, Маріо чи Нехаму з собою в Ніццу чи Ейлат.
Повертаючись до медицини, треба сказати, що на Заході практично не існує такої її галузі, як профілактика. І в дітей, і в дорослих лікують наслідки. Повнота (якщо не сказати - товстота), що стала притчею во язицех, французьких, іспанських, ізраїльських та інших буржуйських діточок зумовлена незнанням батьками елементарних речей. Наприклад, того, що не варто щодня згодовувати синочку півтора десятка круасанів, піввідра картоплі фрі і давати можливість запивати це все поперемінно кока-колою і шоколадним молоком. Навіть якщо дитині подобається.
Зате потім в аптеках вишиковуються черги за всілякими харчовими добавками, дорогими, як теща, вітамінами та всілякими засобами для схуднення. А багато фармакологічних компаній входять до складу холдингів, де є не лише аптеки, а й мережі ресторанів швидкого обслуговування разом з підприємствами харчової промисловості. Своєрідний замкнутий цикл під гаслом «ми калічимо, ми ж лікуємо». Бізнес, однак.
Взагалі, живучи за кордоном, помічаєш насамперед не відмінності в нашому і їхньому житті загалом, а лише ті, які безпосередньо стосуються вмісту рідного портмоне. Скажімо, лікування зубів є дуже відчутним ударом по фінансовому становищу. З іншого боку, коли справа стосується здоров'я дитини - підеш на все. А оскільки за кордоном дітям набагато частіше ставлять коригувальні пластини на зуби - покірно виписуєш чек дантистові, тішачи себе думкою, що хоч дитинча буде усміхатися по-голлівудськи. Якщо буде чим, коли подорослішає... Тому що не всі медичні послуги - платні. А все безкоштовне, як відомо, чревате.
Отже, в одному місті, що розташувалося на території однієї ж благополучної європейської монархії, муніципальна влада впровадила для учнів державних шкіл програму з безкоштовної санації зубів. Згодом з'ясувалося, що, незалежно від стану рота, кожному маленькому пацієнту «запрограмовані» стоматологи пролікували по одному зубу з розрахунку одного візиту на місяць протягом півроку. Коли після приїзду в Україну наш юний співвітчизник показав свої зубки, досвідчений стоматолог перехрестився, після чого довго-довго плювався. Виявилося, що в дитини стояли пломби з металізованого складу, категорично не встановлюваного дітям через наявність у ньому токсичних речовин. Зате - «халява, пліз».
Зверніть увагу - на Заході набагато більша кількість дітей носить окуляри. Ймовірно, для корекції зору. Треба сказати, що покупка лінз і оправ теж не оплачується страховкою. Тому закрадається цілком природна думка - чи не заробляють таким чином тамтешні окулісти? Терапевти - ось вони-то напевно сидять на контрактах з аптеками. Тому що скільки не звертайся до лікаря - не було випадку, щоб він виписав старі перевірені полівітаміни. Щоразу пропонується купити новий препарат. Нібито зі збільшенням ціни зростає і якість вітамінів. А от добробут сеньйора Айболитуса - напевно підвищується. У повній відповідності зі словами героя Леоніда Броневого у «Формулі любові», що коли лікар поїв, то й хворому легше...
Варто сказати, що покупка навіть відносно дешевих препаратів без рецепта і страховки (тобто без пред'явлення в аптеці пластикової картки відповідної страхової компанії або лікарняної каси) обійдеться вам у гарні гроші. Іноді різниця між вартістю препарату, що купується без рецепта, і точно такого ж, але з рецептом - у кілька разів.
Одного разу зі мною трапилася пренеприємнісінька ангіна, що збіглася з вихідними. Викликати «амбуланс-швидку» з таких «дріб'язкових» приводів за кордоном не прийнято. Лікуватися малиновим варенням протягом двох тижнів - теж не резон, оскільки відсутність на роботі з будь-якої причини там не дуже заохочується. Хіба що - достроковим звільненням. Довелося по стіночці, по стіночці, з температурою та запамороченням брести до найближчої чергової аптеки. Упаковка антибіотиків, куплена без рецепта, пробила таку дірку в сімейному бюджеті, що якби була сім'я - точно б розпалася. До речі, антибіотиком-грабіжником був усім відомий еритроміцин. Але - під фірмовою назвою і в такому приголомшливому упакуванні!..
Закордонні історії з медициною дадуть фору навіть вітчизняним хірургічним байкам. У грудного немовляти моєї знайомої, Марини, вночі піднялася температура і почався пронос. А діло було в одній приморській країні, гідному члені Євросоюзу. Вранці - до педіатра, який, перш ніж ставити діагноз, відправив маму здати аналіз на дисбактеріоз. Страховка не покривала той варіант аналізу, а забір матеріалів здійснювався лише двічі на тиждень. Стан немовляти погіршувався, але - нічого не вдієш, довелося чекати довгоочікуваних результатів, без яких лікарю сказати було нічого. В час «Ч» Марина прибуває до лабораторії і отримує таку відповідь: «Результати будуть готові лише за два тижні». - «Як?!» - «А ми бастуємо!» Довелося шукати іншу контору і починати все спочатку. Слава богу, організм малюка виявився досить міцним і дотягнув до початку лікування.
А ось розповідь із дорослого життя. Сталася в моєї знайомої жіноча хвороба. Треба йти до гінеколога. Страховка є. Схема в цьому разі проста: з каталогу державних і приватних клінік обираєш будь-якого спеціаліста, передбаченого системою твоєї страховки. А далі - на свій смак: ближче до дому, репутація медика, рекламні нюанси, приємне прізвище. Потім по телефону домовляєшся про візит і приходиш у призначений час.
Докульгала бідолаха з гострим болем до бажаного кабінету, дочекалася прийому. На душі полегшало, коли ввійшла в робоче приміщення приватного лікаря, яке займало трикімнатну квартиру. Затишна приймальня: крісла, журнальний столик, наймодніші журнали на ньому, чай-кава-капучино... Лікар, як водиться, оглянув, узяв аналізи, просвітив найдосконалішим на той час УЗД. А головне - при кожному русі неодмінно вибачався за можливо заподіяний біль, невпинно запитуючи: що ви відчуваєте, як ви відчуваєте і чим ви відчуваєте.
На цьому всі принади буржуйського сервісу можна вважати закінченими. За результатами обстеження та оголошення способу лікування велено було прийти за тиждень, фактор гострого болю при цьому не враховувався, бо - так у них не прийнято. На запитання: може, препарати які тим часом чи як, відповідь була дана недвозначна: «Записуйтеся на прийом - будемо вас дивитися». У пацієнтки виникло одразу два запитання: «А куди ви дивилися п'ять хвилин тому?» і «Що робити з цим болем протягом цілого тижня до наступного візиту?»
Історія наступна, волохата. За час вагітності у нашої співвітчизниці Тані порушився обмін речовин або ще щось. Загалом, з'явилася в неї лупа. Що б ви зробили на її місці? Правильно - звернулися б до дерматолога. І вона звернулася. А заморський дерматолог послав її до педіатра. Мовляв, на цьому наші докторсько-пацієнтівські стосунки закінчуються, бо стан ваш - уже не той, щоб до «дорослого» дерматолога звертатися. Хтозна, як у них там прийнято, подумала Тетяна. Тим більше що в руках у неї вже була адреса рекомендованого фахівця.
Майбутня мама подалася до хваленого педіатра. Той сказав, що лікування не його профіль, він більше по дітях, і - відфутболив її до дерматолога. Повернувшись, сповнена докорів, до дерматолога, вона настояла на огляді. «Жирна себорея», - не мудруючи лукаво, підсумував лікар. «Помилуйте, - засумнівалася вона, - невже все так занедбано, це ж треба по три тижні не мити голову, щоб так засалитися. До того ж волосся в мене стало сухим і ламким». «А ви поки голову не мийте і приходьте тижнів через три, тоді й побачимо: жирна себорея у вас чи щось інше», - на повному серйозі підсумував ескулап.
Довелося й мені побувати в їхній клініці як пацієнту. Із защемленням нерва хребта. Треба зазначити, що приватні поліклініки обслуговують цілодобово, хоч і з обмеженою кількістю персоналу та спеціалістів. Але такі «попсові» речі, як вимірювання тиску, температури, отримання рецепта на препарати - завжди будь ласка! Мені пощастило, того вечора в клініці на чергування заступив саме травматолог. Одразу ж - на рентген: у профіль та анфас усієї площі хребта. Обладнання передбачає положення пацієнта лежачи. При лікареві - два асистенти. За лічені хвилини готові плівки. Лікар уважно вивчає пошкоджену ділянку і прописує... вітаміни.
І наостанок курйозний випадок радше навіть із галузі лінгвістики, аніж медицини. Українка, яка тільки нещодавно приїхала за кордон, запідозрила, що вона завагітніла. Для підтвердження або спростування підозр їй треба було купити в аптеці тест на вагітність. Не знаючи гаразд мови, вона вирішила попросити свою подругу Катю про послугу. А саме: купити по змозі для неї цей тест. Коли Катя погодилася, в компанії, що слухала діалог, пролунав заразливий регіт: сама Катя була на сьомому місяці вагітності. Кожен уявив собі, як така матрьошка придбає тест і які при цьому мають бути очі в провізора...
А взагалі, звичайно, медицина дуже і дуже різна. І в нас, і в них. Десь швидше приїжджає швидка, а десь дешевші ліки. В Україні медики здебільшого тямущіші, та от зарплати в них - того... А звідси й бажання лікувати не додається. Прямо хоч бери та працюй весь час за кордоном, а лікуйся - виключно на батьківщині. Але, як кажуть в Ізраїлі, - буде добре. Втім, мудрі євреї чомусь не уточнюють, коли, де і з ким.