Світ звільненої жінки Сходу
Казковий Туніс, який дозвільним туристам здається втіленням казок Шехерезади, простягнувся від лагідного узбережжя Середземного моря до безмежної тиші Сахари. І якщо трохи звернути з набридлої туристичної стежки, можна краєм ока підгледіти, як сьогодні живуть звичайні тунісці.
Туніс – парадоксальний світ. Як і в кожній мусульманській країні, тут поважають закони ісламу. І в той же час навряд чи ви зустрінете на жвавих міських вулицях Хаммамета, Монастіра чи Сусса багато жінок, з головою закутаних у традиційні темні хіджаби. У звичаях досі позначаються десятиліття французької колонізації. Та й знаменитий перший президент незалежного Тунісу Хабіб Бургіба закінчив Сорбонну і був одружений на француженці. То що ж, сучасні внучки берберок почуваються розкуто і вільно?
Згідно з конституцією, в Тунісі жінкам дозволено навчатися і працювати, обирати і бути обраними до вищих органів державної влади, вони можуть вимагати розлучення і робити аборт. Сьогодні в парламенті Тунісу 12% жінок. Починаючи з 70-х років, жінки «пробилися» в туристичний бізнес, електронну промисловість, фінанси. Достатньо сказати, що, наприклад, у засобах масової інформації їх 62%.
У разі розлучення чоловік зобов'язаний повністю забезпечити сім'ю. Носіння хіджаба – національного «балахона» з хусткою – на роботі заборонено законодавчо. Щоправда, ставлення жіночого населення до цього питання двояке: деякі все ж носять на вулиці легкі хустки чи шалі, інші, навіть незважаючи на пекуче сонце і сорокаградусну спеку, нізащо нічого не надінуть на голову.
Хоча законодавчо полігамія заборонена, суперечки щодо доцільності багатоженства тривають і донині. Хтось вважає, що раніше це було обґрунтовано економічними умовами. Жінок було більше, а в разі смерті чоловіка доля вдови з дітьми була плачевною. Коран гласить, що кожен мусульманин може мати до чотирьох дружин: за умови, що буде справедливий з ними в усьому. Щоправда, тут же побіжно згадано, що забезпечити цю рівність вкрай важко. Тож кожен знаходить у Корані те, що хоче.
Пару слів щодо подружньої справедливості. Нещодавно один принц із Саудівської Аравії, щасливий чоловік восьми дружин, купив одній із них літак. За кілька днів він був змушений докупити ще сім літаків – для кожної зі «скривджених» дружин... Туніська жіноча преса, до речі, бурхливо обговорювала цей випадок.
Ну, з принцами все зрозуміло – багаті теж плачуть по-своєму. А от як живеться звичайній, рядовій туніській родині?
Повсякденне життя туніського «осередку суспільства»
Фатху – 29, Ясмін – 26. Вони одружені вже шість років, у них двоє чарівних хлопчиків-погодків. Фатх працює вчителем фізкультури в коледжі, влітку підробляє в турфірмі, благо вільно балакає англійською і російською (навчався в Донецьку). Ясмін – менеджер з електрифікації будинків. Туніс активно будується, люди все частіше викликають її додому: обговорити планування та встановлення електрообладнання Шнайдер Електрик, різної побутової техніки. У неї вільний графік роботи, тому вона може частіше бути з дітьми. В решту часу за ними доглядає спеціально найнята жінка.
Незважаючи на те, що ми сидимо в дешевому фаст-фуді і від спеки я відчуваю, як поступово прилипаю до пластикового стільця, Фатх у своєму строгому офісному костюмі та сліпучо білій сорочці почувається чудово. На Ясмін – кремово-пісочний брючний костюм і традиційна хустка, що прикриває голову від початку брів до краю підборіддя. Вони чемно й вичікувально посміхаються мені, і я починаю розпитування про те, як живеться простим туніським жінкам.
Фатх самовдоволено усміхається: о, їм добре живеться! Жінку за кермом, наприклад, туніські «гаїшники» не зупиняють – не заведено. До банку чи іншої державної установи чоловік у шортах зайти не має права, а жінка в міні-спідниці – будь ласка! Якщо подружжя розлучається, будинок залишається дружині. Загалом, навіть надто добре їм живеться. Ясмін більш стримана, але й вона визнає: так, живеться непогано. Вони обоє належать до покоління, на яке уряд Хабіба Бургіби зробив ставку. Саме вони, тридцятирічні, які здобули прекрасну й безкоштовну освіту, мають перетворити Туніс на рай на землі. Рай, який гнучко балансує між Сходом і Заходом...
Тихим голосом Ясмін розповідає мені про те, як вона закінчила коледж, а потім її тітка, яка була знайома з сусідами батьків Фатха, влаштовувала свято з нагоди обрізання онука. І ось на цьому святі вони зовсім випадково (змах пухнастих вій і лукавий – чи мені тільки так здалося? – погляд) познайомилися. Фатх почав приходити в гості до її братів, а потім вони знову зустрілися на черговому святі... Словом, за три місяці питання з одруженням було вирішено. І ані чудова російська мова Фатха, ані «відвертість» Ясмін не вносять повної ясності: хто, як, кому і коли першим сказав про весілля? Невловима принадність мусульманських любовних стосунків – у їхній недомовленості, прозорості для всіх посвячених і повній загадці для простаків-оточуючих.
Так усе-таки, де і як знайомиться туніська молодь? У великих містах – там само, де їхні однолітки в усьому світі: у коледжі, в інституті, на роботі. У провінції – там само, де їхні мами та бабусі: на весіллях, у домах родичів, «на змовинах». Молоді туніски не поспішають заміж, молоді тунісці просто не можуть рано одружуватися: самоповажний чоловік має привести дружину у власний дім. Іншого варіанта немає! Син має збудувати дім, дочка – наповнити його. Тож середній вік нареченої – 24-26 років, а нареченого ще більше. До речі, у Тунісі ні в кого не викликає здивування й сорокарічна наречена: отже, Аллах не дав долі! Вона розумна, добра, уся гарна, вона чекає... Ну тут уже, звісно, трішки «допомогти» провидінню беруться родичі.
Будівництво дому – заняття тяжке: земля в Тунісі дорога, в середньому 200 динарів за квадратний метр (туніський динар приблизно дорівнює долару). Тож дім обійдеться в 100-150 тис. «Ні, звісно, є дуже дешеві ділянки, в Сахарі, наприклад», – сміється Фатх. Потім серйознішає: «Якщо ти хочеш, щоб твої діти виросли гідними людьми, вихованими, з чіткими життєвими цілями, дуже важливо, в якому районі ти будеш жити, – стверджує він. – Від того, хто твої сусіди, залежить, ким виростуть твої діти: адже вони будуть гратися з сусідськими дітьми, ходити до них у дім. Якщо пішла чутка, що в хорошому, дорогому районі живуть погані люди, усі починають продавати будинки і потроху виїжджати звідти».
Ну а хто в їхній сім'ї займається сімейним бюджетом? Фатх трохи зверхньо пояснює: справа чоловіка – заробляти гроші, справа жінки – вести дім. Ясмін усміхається: так, чоловік зі шкіри пнеться, щоб заробити, а її завдання – зробити так, щоб заробленого вистачило на всі потреби. Середня зарплата в Тунісі – 250-300 динарів. Більша частина грошей іде на виплату позики за дім. А ще життя пересічних тунісців проходить у безперестанній боротьбі: влітку – зі спекою, взимку – з холодом. «Найдешевший кондиціонер коштує $700, а нашу сорокаградусну спеку витримують лише дорогі моделі, – скаржиться Фатх. – Будинки будуються без центрального опалення, а взимку холодно, сильний вітер, тож за опалювальний сезон (це приблизно три місяці) доводиться викладати ще близько 600 динарів». Зате з харчуванням немає проблем: м'ясо і молоко коштують недорого, а що вже казати про фрукти-овочі, якщо, наприклад, помідори в Тунісі дають чотири врожаї на рік!
А на навчання синів вони відкладають гроші? І ось тут і Фатх, і Ясмін тріумфально усміхаються – жодної копійки, тобто жодного міліма! Освіта в Тунісі загальна й безкоштовна. Система середньої освіти побудована за французькою моделлю. Школи змішані. Викладання гуманітарних наук ведеться арабською мовою, точних – французькою. У середніх класах додається ще англійська, німецька або російська (за вибором). Після закінчення середньої школи одночасно по всій країні проходить іспит на отримання ступеня бакалавра. Про цю подію варто поговорити окремо.
Далі буде.