Чи зможе суспільство повністю задовольнити їхні потреби в гідному грошовому забезпеченні – як відплату за колишні трудові звершення, надати їм доступне житло та медичне обслуговування, зігріти їхні душі увагою до специфічних потреб у цьому по-своєму ніжному віці? Сумнівів чимало, що не заважає готуватися до суворих часів, коли співвідношення працюючих (а отже, тих, хто платить податки) та утриманців незворотно зміниться не на користь перших.
У Британії традиції державної турботи про літніх людей, що, на думку багатьох мислителів, і є найголовнішим показником цивілізованості та демократичності, у завершеному вигляді були оформлені в так званій Доповіді Беверіджа, датованій кінцем 40-х років минулого століття. Сам Беверідж, схоже, перейнявся ідеями вищої гуманітарної справедливості і, можливо, копіював досвід однієї країни «переможного соціалізму», оскільки ратував за піклування щодо співгромадян з боку держави – «від колиски до домовини». Серед проголошених ним шести принципів значилися, окрім інших, «всеохопність», «плоска шкала виплат» та «єдине централізоване адміністрування» всієї системи соціального забезпечення.
Подальша практика показала, що запропонована Беверіджем схема мала вроджені вади. Грошей на все-все – від індексованої пенсії до пільг на комунальні послуги або при отриманні страховки, чи при похоронах бездітного далекого родича тощо – хронічно не вистачало. Відомства, які займалися кожне своїм богоугодним піклуванням, керувалися власними правилами та інструкціями, не узгоджували свої дії, що вносило сум'яття та плутанину. Тим не менше досі те, що відомо як «національна система соцзабезпечення», відає розподілом понад половини всіх коштів на допомогу вразливим соціальним верствам. Основним доповненням до неї стали розроблені пізніше схеми доплат, що відштовхуються від рівня доходу та статку конкретного громадянина і домогосподарства.
Що це означає на практиці? Окрім базової пенсії, що виплачується з державної скарбниці (дорівнює 79,60 фунта стерлінгів на тиждень), видаються різного роду доплати, наприклад «гарантований кредит» та «ощадний кредит». У першому випадку можна в результаті отримувати по 105 фунтів, якщо ви самотній пенсіонер, або 160 фунтів, якщо ви одружені (заміжня). У другому випадку є умова – ви повинні бути старші 65 років, а ваша дружина (чоловік) не молодша 60. Залежно від матримоніального статусу до базової пенсії додаються відповідно 15 або 20 фунтів. Обидві надбавки можна підсумовувати, але рішення про це компетентні органи ухвалять лише після того, як скрупульозно перерахують усі ваші доходи. І якщо виявлять, що на чорний день припасено більш ніж шість тисяч фунтів стерлінгів, то навряд чи вас вважатимуть таким, що дуже потребує.
Якщо пенсіонер винаймає житло, він може запросити фінансове послаблення. Орендну плату – за наявності ряду умов – знизять. Тільки якщо у нього немає заощаджень понад 16 тис. фунтів стерлінгів. І якщо немає побічних доходів. І якщо у вартість не включені комунальні послуги за газ, воду, прибирання прилеглої території та догляд за галявиною перед будинком. І останнє: якщо він не займає житлову площу, яка набагато перевищує природні потреби.
При ознайомленні із законодавством, що регулює цю вельми делікатну сферу взаємовідносин між громадянином і державою, вражає детальне опрацювання всіляких життєвих ситуацій. Візьмімо випадок, коли через захворювання неможливо належним чином себе обслужити, а саме (далі в документі йде перелік): коли важко самостійно одягатися, вмиватися, пересуватися по дому, приймати призначені лікарем ліки, а також чути, бачити та розмовляти. Якщо при цьому вам за 65 років і в такому стані ви перебували останні шість місяців і в наступні пів року нічого у вашому становищі не зміниться, то держава виплачуватиме певну суму, щоб ви могли найняти сиділку або помічника, який регулярно приходить.
Показово, що вагомою підставою для такого роду опіки, що оплачується державою, можуть слугувати не лише хвороби та їхні наслідки для здоров'я. Достатнім аргументом вважається елементарна потреба у спілкуванні, якщо ви, перебуваючи наодинці, далі цитую, «схильні до раптових нападів хвилювання, збентеження, збудження та депресії», а також у ці хвилини потребуєте моральної підтримки, щоб продовжувати своє життя в його буденній повсякденності...
Продумано все до дрібниць, знову ж таки з урахуванням специфіки способу життя на Британських островах, розпещених певною мірою такою океанською грілкою, як тепла течія Гольфстрім. Починаючи з третього понеділка у вересні всім, кому за 60, покладена «зимова» надбавка. А якщо стовпчик термометра опустився нижче нуля, то за кожен холодний, за британськими мірками, тиждень пенсіонеру доплатять по 8 фунтів 50 пенсів.
Одним із ключових елементів нової пенсійної політики у Британії стає можливість «затриматися» на роботі та піти на заслужений відпочинок пізніше – із суттєвою фінансовою вигодою для себе. Зараз чоловіки починають отримувати пенсію у 65 років, а жінки – у 60, при цьому третина британців вважають за краще завершити трудову біографію достроково. «Вихід на пенсію після 50 справді стає звичайною справою», – констатує Гелен Барнс із британського Інституту політичних досліджень.
Але у 2020 році пенсійний вік для обох статей зафіксують за верхньою планкою – 65 років, хоча свобода вибору збережеться. Щоб простимулювати в інтересах усієї нації трудовий ентузіазм людей похилого віку, уряд Тоні Блера у 2004 році ухвалив закон про пенсії, що передбачає привабливі, на думку авторів, схеми збереження дієздатних громадян в активі – під знаменами «трудової армії», щоб таким чином загальмувати неухильне зростання дефіциту найманої робочої сили.
Перша схема: якщо ви, досягнувши віку, коли можете не вставати вранці зі дзвінком будильника, ще п'ять років будете працювати, то щотижнева пенсія буде не 105 фунтів, а 159 фунтів і 60 пенсів. Друга схема: можна не збільшувати регулярні виплати, а за п'ять років солодкої каторги отримати разом великий куш – усю належну стандартну пенсію плюс відсотки, що перевищують на 2% щорічні нарахування Банку Англії (приблизно 6,75%). У підсумку «на виході» вам на руки видадуть 32.306 фунтів стерлінгів, з яких, щоправда, доведеться сплатити податки.
Оскільки життя дорожчає, а Британія не виняток, багато хто напевно не відмахнеться від подібних пропозицій, особливо чоловіки, які, як слушно зауважує Гелен Барнс, вийшовши на пенсію, «більше страждають від втрати соціального статусу і становища людини працюючої. Жінкам, як ми з'ясували, легше заповнити порожнечу турботою про сім'ю. І у жінок зазвичай соціальні зв'язки поза роботою налагоджені краще, ніж у чоловіків».
Позначається й упереджене ставлення до «старих». Джеремі Феннел із благодійної організації «Ейдж консерн» вважає, що британські пенсіонери витіснені на узбіччя життя, вони більшою мірою «маргіналізовані та ізольовані», ніж їхні ровесники в інших європейських країнах. Цитата: «Тим, кому за 65, відмовляють у кредитах і страховці, навіть водійські права 70-річним треба оновлювати набагато частіше, ніж усім іншим – раз на три роки. Грант на навчання не можна отримати навіть тим, кому за 55». Словом, не виключено, що пенсійна реформа за Блером – вона стартує 6 квітня 2005 року – пом'якшить гостроту проблеми старіючого населення, здатної знову перетворити Британію на «хвору людину» Європи, хоча це й загальноєвропейський феномен.
У будь-якому разі проблема явно не розсмокчеться в найближчі десятиліття. А тому залишається чинним суворий, але справедливий вирок газети «Файненшл таймс»: «Тисячам завтрашніх пенсіонерів доведеться змиритися з думкою, що на них чекають важкі часи. А тим, хто починає своє трудове життя, треба з самого початку думати про старість і відкладати на неї гроші. Тучні роки – принаймні в осяжному майбутньому – схоже, добігли кінця. Хоча деякі завзяті оптимісти нагадують, що крива може й вивезти».
У Британії, та й в інших частинах Європи, завжди знаходилися невиправні «історичні» оптимісти, які покладалися навмання. Але завжди існували й реалісти: вони більше покладаються на регулюючу роль держави, яка різними способами, зокрема й реформаторським законом про пенсії від 2004 року, точково й адресно, за канонами акупунктури, припікає больові точки в організмі соцзабезпечення.