Кажуть: чим старша дитина, тим серйозніші завдання, які доводиться вирішувати батькам. Але якщо говорити про кишенькові гроші для улюбленого чада, тут пропорції ще суворіші: чим доросліша дитина, тим дорожче татові з мамою обходиться її вихід у місто, а чим багатша країна, тим більше батькам доводиться розкошувати на потреби дітей. Один з яскравих прикладів у цьому сенсі – Франція та Люксембург.
«У Парижі все, здавалося б, не дешевше, ніж у нас, а сигарети й напої навіть дорожчі, але там моїм ровесникам батьки дають куди менші суми на кишенькові витрати, оскільки там нижчий рівень заробітків і шикувати не прийнято», – каже 18-річна донька фінансиста з Люксембургу Марі Рев (у французькій столиці навчається частина її колишніх однокласників). Причому дивує той факт, що, чим більш забезпечена сім'я, тим жорсткіша позиція батьків щодо витрат дитини.
Батько 17-річної Жаклін Луї нещодавно купив будинок вартістю близько мільйона доларів, з басейном, тиром, сауною та більярдним залом. У кімнатах - сучасні настінні шпалери та новітні марки електронної та побутової техніки. Жаклін – єдина дитина. Але коли постає питання, що її потрібно забрати глибокої ночі з дискотеки, а сім'я живе за містом, втомлений за тиждень батько-мільйонер бурчачи виводить з гаража машину. Дозволити Жаклін поїхати на таксі – означає створити прецедент, а подібні витрати вважаються нелогічними. Ось уже 2 роки поспіль Жаклін працює один місяць влітку референтом у фірмі, що співпрацює з корпорацією її батька, і заробляє по 1000 доларів. Ці гроші лежать на рахунку, відкритому татом спеціально для доньки. Лише невелику суму вона дозволила собі витратити на вбрання. «Я поважаю позицію батьків, які вважають, що, незважаючи на папин стан, на свої потреби я повинна заробити сама, – пояснює Жаклін, – я хочу, по-перше, бути незалежною і витрачати ці гроші, як вирішу сама. Я вже знаю, як. Наступного літа піду на курси водіння, а через рік куплю вживану машину».
У повсякденному житті Жаклін та її друзі задовольняються тим, що отримують від батьків. Як правило, кишенькові гроші даються раз на тиждень і становлять 12-15 доларів. Сюди не входить плата за проїзд (батьки купують дітям місячні проїзні) та покупка необхідних для школи дрібниць. А те, що на Заході називають особистими витратами: пачка сигарет, шпилька для волосся, колечко, чашка кави або кухоль пива з друзями – це, будь ласка, оплачуй із кишенькових грошей. Хлопці кажуть, що, в принципі, цього вистачає, проблеми починаються тільки в п'ятницю ввечері, коли відкриваються нічні дискотеки. Вхід коштує близько 20 доларів, хлопці та дівчата платять самі за себе. «Звичайно, виділена на тиждень сума сильно залежить від стосунків з мамою і татом в даний момент, – каже 19-річний Кларк Тьєрі, – але краще все-таки влаштуватися на роботу і не жебракувати кожні вихідні».
Молодь зазвичай підробляє у сфері обслуговування або в магазинах і нічого принизливого в цьому не бачить. Навпаки, кажуть молоді, якщо ти купив машину на зароблені гроші, не на папині (а папи їх більш ніж забезпечені) – це престижно і підвищує твій авторитет в очах дівчат.
Законодавство країн Європейського Союзу дозволяє дівчатам заробляти, наприклад, барменшами та офіціантками на дискотеках. Оплата – погодинна, і за вікендові ночі за місяць набігає близько 500 доларів, плюс принадність поєднання роботи з улюбленим видом відпочинку. Трапляються серед люксембурзької молоді й такі хлопці, хто платить не однією, а 3-4-ма кредитними картками або отримує від батьків до 150 доларів на тиждень і ще прихоплюють, відвідавши сердобольних дідуся з бабусею. Але вони, скоріше, виняток. Найсолодші гроші для недільних витрат – зароблені власноруч, так вважає більшість люксембурзьких хлопців. За них не звітуєш, їх не хочеться економити, і тільки вони дають відчуття дорослості.
А в Німеччині дитина отримує стільки марок на кишенькові витрати на тиждень, скільки років вона навчається в школі. Тобто в першому класі – марку на тиждень, у п'ятому – п'ять марок на тиждень. Жодних писаних правил на цей рахунок, звісно, немає... Але як бути, якщо син і дочка вже закінчили школу? Запити в них, природно, зросли, а доходи?
В останні роки соціологи звернули увагу на досить нове, але показове для сьогоднішньої Франції явище: за даними досліджень, кожен другий молодий чоловік від 20 до 25 років продовжує жити під батьківським дахом. І навіть п'ята частина тих, кому від 25 до 30, не хоче позбавляти себе опіки батьків.
«Важко бути нині батьками», – скаржаться тати й мами (особливо ті, у яких всі четверо синів у віці до 23 років живуть в одній квартирі). Ситуація непроста: у домі постійно грюкають двері, всі розмовляють на підвищених тонах, доводиться проти бажання виносити звуки телевізора або сучасної музики. Парадокс у тому, що нинішні діти дорослішають набагато швидше. Якщо в 70-ті роки молодь доводила свою незалежність, ідучи з дому, грюкнувши дверима, то нині дорослі діти, бурмочучи «що хочу, те й роблю», віддають перевагу легшому шляху – батьківській опіці. І це явище спостерігається по всій Європі!
Люди одружуються і заводять дітей у все більш старшому віці. Якщо вважати, що доросле життя визначається двома критеріями – стабільне робоче місце і створення сім'ї, то в цьому і слід шукати пояснення. Щоб знайти роботу, потрібен диплом, а вимоги – все вищі, і роки навчання все розтягуються. Молодь не прагне до ранніх шлюбів не тому, що в роки сексуальної революції вона заперечує інститут шлюбу, навпаки, нині молодь ідеалізує традиційну сім'ю. За даними всіх опитувань, сім'я стоїть для неї на першому місці серед фундаментальних цінностей. Але тільки молодь уявляє собі сімейне життя не як існування пліч-о-пліч, а як життя віч-на-віч. Молоді жадають повного взаєморозуміння і щастя. Результат цієї надмірної вимогливості – боязнь помилитися як у виборі партнера, так і у виборі професії.
А розплачуються, як завжди, батьки, чиї діти ніяк не можуть вилетіти з батьківського гніздечка. Цього року французький уряд навіть присвятив темі дорослих дітей спеціальну конференцію, і як вихід запропонувало виплачувати додаткову соціальну допомогу сім'ям, де дорослі діти, продовжуючи навчання, все ще сидять на шиї у батьків.
Зовсім інше становище в Португалії. Хоч вона і вважається найбіднішою країною Європейського валютного союзу і середня зарплата становить тут приблизно тисячу марок (трохи більше п'ятисот доларів), португальська молодь переживає справжню споживчу гарячку. «Мої батьки завжди вважали ганебним робити борги, – пише в газеті «Індепенденте» тридцятирічний журналіст Педро Фернандес, – а сьогодні дуже багато молодих юнаків та дівчат у буквальному сенсі живуть у борг». У минулому році португальці взяли стільки кредитів, що якщо їх суму розділити на все населення, то виявиться, що кожна сім'я брала в борг більше 3/4 її доходу. Правда, інфляція в країні досить висока (за масштабами Європейського Союзу), так що копити гроші особливого сенсу не має, краще відразу щось купити. Що з великим задоволенням і роблять жителі Португалії.
Майже половина з усіх працюючих португальців працює на основі тимчасових контрактів. Звичайно, гарантовані ставки тут більш популярні, ніж тимчасова оплата. Але зате більше свободи, можливості розпоряджатися своїм часом. Молодь це особливо цінує, ну а ризику вона не боїться. Крім того, невідомо ще, хто ризикує більше: відрядники чи ті, хто сидить на ставці. Ну, а що грошей не вистачає, це теж не новина. З грошима у пристойних людей є тільки два стани: або їх немає, або їх зовсім немає. І вік тут зовсім не до чого.