Арабський світ можна умовно поділити на чотири регіони: Магриб та інші держави північної Африки, Перська затока та інші країни Близького Сходу. При цьому, якщо ви спитаєте споконвічного магрибця, чи вважає він себе арабом, у відповідь почуєте, що, звичайно, він ніякий не араб, а найсправжнісінький бербер. Поганий тон назвати єгиптянина – арабом, бо слово бедуїн у Каїрі є мало не лайкою. Єгиптянин, він і є єгиптянин – представник найдавнішої на планеті цивілізації. В одній із популярних у Єгипті дитячих пісеньок є такі слова «Ель Алям куллю мадин лі хада-ратиль мисриїн, ель алям асбах алям біна їхна мисриїн» – «Світ такий, який він є, тому що його створили єгиптяни. Світ став світом, тому що ми єгиптяни». Загалом, подальші коментарі зайві. Причому нікого не бентежить та обставина, що говорять вони однією з різновидів арабської мови і здебільшого вірують в Аллаха.
Щоб зрозуміти це цікаве явище, доведеться переглянути класифікацію арабського світу. А точніше – розділити всі арабські держави на ранні завоювання та пізні завоювання, де центром, витоком і початком начал є, звичайно ж, Саудівська Аравія, потім ідуть інші країни Перської затоки і так далі. Причому чим далі від центру, тим менше арабськості. А ось споконвічні бедуїни – це на сьогодні саудійці, жителі Арабських Еміратів, бахрейнці, катарці, кувейтці, оманці та йорданці. Саме вони є носіями споконвічної традиції і з повним правом називають себе арабами.
«Схід – справа тонка, Петрухо». Спробуй описати, що таке «правильний» араб, і як ніколи розумієш істинність цього віковічного афоризму. Перше, що спадає на думку – задоволені життям. Або, принаймні, справляють таке враження. І не тільки тому, що Аллах у своїй великій милості обдарував багатьох із них нафтою. Почуття глибокої задоволеності написане на обличчях усіх, без винятку, мешканців цього регіону. Найімовірніше, справа в фаталізмі, яким пронизане вчення пророка Мухаммеда. Якщо символом російської культури став знаменитий «авось», то повноправним дзеркалом арабського життя є вираз «Інша-алла» (Якщо на те буде воля Аллаха). Без цієї фрази не обходиться жодна розмова, нею закінчують ділові переговори, з нею призначають побачення, живуть і працюють.
На відміну від північноафриканських арабів, чия свобода звичаїв і досить вільне ставлення до релігії склалися під впливом європейських колонізаторів і власного невгамовного життєлюбства, життя мешканців країн Перської затоки (який вони, між іншим, називають арабським) повністю регламентоване вірою.
Іслам – одна з найпрактичніших релігій на землі. День правовірного мусульманина розписаний по хвилинах, причому для всього є окреме правило, прописане в Корані, сунах або хадисах. Послідовники ісламу чудово знають, коли їм приймати їжу, здійснювати обмивання, молитися чи постити. При цьому ніхто не почувається як в армії, де думати не треба – все вирішили батьки-командири. Іслам надзвичайно гуманне вчення, він лише допомагає тим, хто йде «тарик а дин» – шляхом віри – зосередитися на найголовнішому, єднанні з Богом, не захоплюючись мирською суєтою та побутовими дрібницями.
На відміну від схильного до аскези християнства та буддизму, іслам не лише визнає сім'ю, а й проєктує на неї власну космогонію, роблячи інститут шлюбу безпосереднім продовженням служіння Богу. У результаті араби, здебільшого, чудові сім'янини та чудові батьки. Неможливо уявити в житті араба, який підвищує голос на свою дружину або, тим більше, дітей. Ставлення до своїх нащадків у шейхів надзвичайно ніжне. Дітей оточують турботою, балують і дозволяють їм практично все. У результаті маленькі саудійці та катарці виростають упевненими в собі людьми, позбавленими комплексів.
Ще одна досить забавна сторона арабської сім'ї – своєрідне ставлення східних жінок до шлюбу. Тоді як сучасні європейські жінки все частіше прагнуть зробити кар'єру, самоствердитися і лише потім обзаводитися сім'єю, для східних красунь заміжжя – апофеоз життя, все, до чого варто прагнути. Ну а раз мету досягнуто, можна розслабитися. Тож схожі на перезрілі баклажани фігури заміжніх арабських матрон – це не лише генетика, а й відсутність необхідності так пильно стежити за собою. Тим більше, що арабська дружина повністю захищена в шлюбі. Звісно, чоловік може з нею розлучитися, і до того ж дуже легко, але, розставшись зі своєю найдорожчою половиною, він зобов'язаний забезпечити її так, щоб вона ні в чому не потребувала до кінця життя.
Якщо ці рядки читають мої прекрасні співвітчизниці, в чиїх чарівних голівках увімкнувся мисливський інстинкт, мушу вас розчарувати. Подібні правила поширюються лише на мусульманок – потомствених мешканок цих країн. Звісно, іноземка може завоювати серце місцевого шейха і піти з ним під вінець, але при цьому вона позбавить свого нареченого маси привілеїв, покладених мешканцям нафтових держав при рівних (місцевого на місцевій) шлюбах. Це кредит на покупку будинку, кредит на дітей тощо (все обчислюється в шестизначних сумах, причому не в рублях), але й сама потрапить у вкрай незручне становище. Річ у тім, що такі шлюби дуже рідко бувають тривалими – позначається чужорідність культур і менталітетів. При розлученні місцевий чоловік має право вислати з країни вчорашню законну дружину, а якщо сім'я встигла обзавестися потомством, то діти завжди залишаються з батьком.
До речі, якщо вже мова зайшла про кохання, варто трохи сказати про деякі особливості арабських залицянь. Тілесний контакт займає в ісламській традиції надзвичайно важливе місце. Важливим є не лише дотик, а навіть те, якою рукою і до якої ділянки тіла доторкнутися. Тому в повсякденному житті східні чоловіки (на відміну від північноафриканців) надзвичайно скупі на тактильний контакт. Зате в хвилини ніжності саме дотики говорять закоханим більше, ніж власне слова. Одним із найвищих проявів симпатії та довіри є годування об'єкта своїх почуттів, як то кажуть, з рук.
При всій симпатичності та екзотичності араби залишаються живими людьми зі своїми вадами, помноженими на традиційну східну підступність, що є продуктом все тієї ж релігії.
У невгамовному прагненні допомогти правовірному мусульманинові зосередитися на досягненні благої мети іслам не лише докладно визначив побут мусульманина, але й максимально намагався убезпечити його від різних нехороших спокус, список яких відомий будь-якому чоловікові, який досяг повноліття. Причому хлопці, які живуть у районі Затоки, як відомо, не вирізняються скандинавською врівноваженістю та незворушністю. За фасадом смаглявих горбоносих облич часто вирують жахливі пристрасті, які власник обличчя зобов'язаний приховувати від оточуючих, щоб не втратити це саме обличчя в очах шановного суспільства. Тому заможні шейхи, надзвичайно правильні на батьківщині, часто відриваються на повну в своїх поїздках до Європи та Америки.
_