Багато росіян, створивши сім'ю за кордоном і маючи дітей від іноземних громадян, не усвідомлюють, що їхнє потомство з перших днів перебуває під пильною увагою держави
Як сталося так, що хвалена європейська система, покликана захищати права дитини, раптом перетворилася на безжального кіборга, який руйнує сім'ї та калічить душі?
Справа життєва
...Благополучний Турку схожий на чинного фінського обивателя, який затишно задрімав під товстою сніговою ковдрою. Рідкісні перехожі надзвичайно доброзичливі до туристів, на запитання, як пройти, не тільки відповідають, а й викликаються провести. Будинок сім'ї Рантала – один із багатьох, зовні не відрізняється від інших. Господиня зустріла нас, розкочуючи щойно вичищені килими – останнім часом гості зачастили. Все, що сталося, досі не вкладається в Інги в голові.
«Його ж ніхто не бив, не кривдив, – ділиться вона з нами. – Ну, було: ляснула, коли син закапризував, кинула в нього трусами та майкою і звеліла збиратися до школи». Чому ж тут, здавалося б, дивуватися? Звичайна справа... Щоб привести до тями іншого розбещеного шибеника, часом недостатньо буває стукнути кулаком по столу.
Але Фінляндія – не Росія. Інформація про ляпас розлетілася околицею блискавично. Це вражає людей, не знайомих з фінськими законами, які підносять дитину до рангу національного надбання, яке слід берегти як зіницю ока. Законодавчо прописаний найсуворіший контроль за тим, як діти виховуються в сім'ї та в яких умовах ростуть. Для цього створена потужна соціальна система, наділена найширшими повноваженнями.
Багато росіян, створивши сім'ю за кордоном і маючи дітей від іноземних громадян, не усвідомлюють, що їхнє потомство з перших днів перебуває під пильною увагою держави. У Росії немає ні такого механізму, ні звички виконувати закони, що прописують права дітей. Тому вихідці з нашої країни не уявляють собі, що держава може стежити за ними не тільки як за громадянами, але й як за батьками.
У 2008 році у Фінляндії був прийнятий закон, де визначено коло осіб, зобов'язаних доносити соціальним працівникам про будь-які порушення батьківського обов'язку. Це педагоги та служителі церкви (тільки якщо це не стосується таємниці сповіді). Якщо раптом до соціальних служб надходить сигнал від педагога або просто добропорядного громадянина про те, що дитину пригнічують, кривдять, принижують, б'ють, ображають, не доглядають за нею, чиновники повинні негайно провести розслідування.
Для початку викликати на бесіду батьків, попередити їх про наслідки, призначити консультації з психологом, а в екстрених випадках – вилучити дитину та відправити до притулку. У цьому контексті стає зрозуміло, чому вчителька Роберта, почувши від нього про ляпас, одразу ж повідомила куди треба. І справа навіть не в тому, що вона побоялася замовчати факт насильства над дитиною, вона щиро впевнена – треба діяти за законом.
У випадку з Робертом, ще раз повторимо, ситуація розвивалася стрімко. Його відправили до притулку. Отже, випадок був визнаний екстреним? За версією Інги Рантала, Роберта вилучили з сім'ї так, ніби викрали: «Це було 4 лютого, син почувався погано, залишився вдома. Я ненадовго відлучилася – пішла до школи за домашнім завданням. Вона у нас близько – он, з вікна видно. Роберт раптом побачив, як до дверей підходять двоє людей, і відчинив їм – адже у нас безпечно… Далі все сталося швидко: вони взяли комбінезон, що висів на вішалці, натягнули на сина і повели його з собою. Він тільки наполіг на тому, щоб взяти ключі від дому. Раптом, коли повернеться, нікого не буде вдома…»
Лише через деякий час Інзі зателефонували з соціальної служби: так, мовляв, і так, ваша дитина в притулку. Подальші метання по чиновниках, поліції та інших службах толку не дали. Відвідувати Роберта в притулку батькам дозволялося двічі на тиждень по дві години і говорити з ним тільки фінською.
Весь цей час подружжя Рантала намагалося зрозуміти, за що їх позбавили сина. Сьогодні Інга вважає, що чиновники пішли на це не за нібито наявні побої, а за те, що хлопчик нібито десь ляпнув, що при першій же нагоді поїде жити в Росію. Цієї ж версії дотримується і фінський правозахисник Йохан Бекман: «Усі проблеми сім'ї Рантала через те, що їхня дитина сказала: «Я поїду в Росію». Адже у Фінляндії діти розглядаються як власність держави».
Здається, Роберт справді щось таке сказав у дворі після дитячої сварки з іншим хлопчиком. Але, можливо, він мав на увазі зовсім інше? Сім'я збиралася найближчим часом відвідати бабусю в Санкт-Петербурзі, що зовсім не говорить про бажання подружжя Рантала переїхати в Росію. Та хай би й так, однак своє подальше життя подружжя бачило все-таки у Фінляндії: вони виплачують позику за будинок, нещодавно зробили в ньому ремонт, спорудили сауну, намагаються відкрити свій бізнес – магазин і кафе. Хіба цим займаються, коли думають виїхати з країни?
Втім, через те, що сталося, плани можуть кардинально змінитися. Велі-Пекка, коли ми його запитуємо про події останніх тижнів, тільки похмурніє обличчям. Як істинний представник своєї нації, він не великий майстер говорити. Зате хороший майстер по дереву – кухонні меблі в будинку зроблені його руками. Те, що сталося, приголомшило його так, що він готовий відмовитися від фінського громадянства і прийняти російське, про що і зробив письмову заяву в російське посольство. Так втручання захисників дітей перевернуло життя звичайної родини з ніг на голову.
Труднощі перекладу
До самого останнього часу широка фінська громадськість і не відала, яка драма розігрується в Турку. «Як, ви кажете, прізвище цієї сім'ї? – перепитували нас і чиновники, і прості жителі. – Рантала? Ні, не чули».
Подібні сімейні історії у Фінляндії не рідкість. Є статистика: у 2009 році у Фінляндії забрали з родин близько 11 тис. дітей. Це величезна цифра для країни з 5-мільйонним населенням. Як працює конвеєр? Це стає зрозуміло при ближчому знайомстві з державною системою захисту дітей у Фінляндії.
«Соціальні працівники можуть прийняти рішення негайно вилучити дитину з сім'ї в разі підозр, що її здоров'ю та життю загрожує небезпека. В принципі, один ляпас навряд чи послужить приводом до вилучення. Як правило, має скластися цілий комплекс факторів», – пояснює головний спеціаліст у справах дітей міністерства соціальних справ і охорони здоров'я Фінляндії Лотта Сілвенноінен.
Однак у російських колах Фінляндії зміцнилося стійке переконання, що у чиновників подвійні стандарти і вони набагато прискіпливіші до змішаних сімей.
«Русофобія поширена в багатьох країнах, але у випадку з Інгою Рантала вона набула жорстокої форми, – каже Олексій Баженов, бізнесмен, який вже близько 10 років живе у Фінляндії. – У фінської жінки забирають дитину, тільки якщо вона наркоманка й алкоголічка. Місцеві жінки в принципі ставляться до виховання дітей як до домашньої роботи, яку потрібно щохвилини ділити навпіл. У мене дружина росіянка, у нас нещодавно народилася донька, і коли ми приходимо на плановий огляд дитини, нам окремо задають дивне питання: чи щасливі ви?»
«Можу сказати, що проблеми у іноземних або змішаних сімей однакові. На жаль, мій досвід роботи з людьми інших культур показує, що вони дуже легко виходять за рамки проблеми й повертають її іншою стороною. Вони кажуть: ви чіпаєте нашу сім'ю, тому що ми не фіни. Найпростіше так сказати, але цей шлях веде в глухий кут», – пояснює виконавчий директор фонду «Наші спільні діти» Туула Кумпумакі.
Ця організація вже понад 20 років працює з мультикультурними сім'ями. Найбільші національні групи зараз у Фінляндії: вихідці з колишнього СРСР, з Африки (раніше – з Сомалі, останнім часом – з Судану), курди, приїжджі з арабських країн. Зрозуміло, що міжнаціональні неузгодженості трапляються, але іншого роду: як виражати емоції, як виховувати дітей, що прийнято й не прийнято у фінському суспільстві.
Майже напевно труднощі виникають, коли мама не знає мови – а це цілком реально. Наприклад, можна спокійно жити в Гельсінкі лише у вузькому колі: знайти російськомовних лікаря й няню, робити покупки в російськомовних магазинах тощо. До речі, одне з припущень, чому соціальні служби у випадку з Рантала спрацювали одразу таким рішучим чином, – мовний бар'єр. Інга вільно володіє фінською мовою й зазначає, що в російській набагато ширший вибір для передачі нюансів. Погодьтеся, по-різному звучить «дати ляпаса» і «вдарити по голові». Можливо, й у випадку з Робертом фраза «мама шльопнула» фінською прозвучала надто грізно: «Мама вдарила». Ось фінська система й зреагувала.
Коли мама не знайома з навколишнім суспільством, у неї неминуче виникають страхи: вона боїться зайвий раз звернутися до офіційних органів – а раптом не продовжать вид на проживання або виникнуть інші неприємності. «Припустімо, у школі пропонують перевести дитину в молодшу групу, щоб у неї краще пішли справи з мовою. А мати одразу насторожується: може, моя дитина відстає в розвитку? Але ж часто можна обійтися невеликою корекцією, поки все не перетворилося на величезні проблеми, – каже Туула Кумпумакі. – Коли дитина підростає, мами теж турбуються: у неї є фінські друзі, а вона не знає, чи можна відпустити з ними гуляти. У неї немає свого досвіду, вона не знає, чого чекати.
Також побоювання виникають і щодо системи захисту дітей, прийнятої в Скандинавських країнах. Вона близька до європейської, але для приїжджих абсолютно незрозуміла. Справа в тому, що багато методів виховання дитини для Скандинавії просто неприпустимі. Наприклад, дріб'язкові за російськими мірками покарання – ляпаси та підзатильники – у Фінляндії категорично заборонені законом, причому вже понад 25 років. І не потрібна медична експертиза: достатньо слів дитини або свідчення інших людей, що її відшльопали. Росіянам таке зрозуміти важко, хоча й серед фінів часто виникає нерозуміння. Я сама належу до того покоління, яке шльопали. І, тим не менш, такою є норма закону».
Можна називати це як завгодно: «захист прав дітей» або «надмірна опіка». Так, багато фінів визнають, що система не ідеальна. Останнім часом повноваження соцслужб ставлять під сумнів, тому що вони втручаються в такий священний простір, як privacy: що хорошого, коли чиновники можуть будь-якої миті втрутитися в життя сім'ї?
Роберту в притулку точно було погано. Ще гірше було іншому хлопчику з сім'ї російських емігрантів, коли його, який не говорить фінською, забрали просто зі школи до притулку через синець і тримали там вісім місяців. Він сказав потім: «Було як у в'язниці». Стрес у нього такий великий, що з дитиною працюють психологи.
Треба домовлятися
15 березня злоключення сім'ї Рантала досягли апогею. Роберт втік. Його вперше відпустили з притулку до школи, і він, скориставшись цим, рвонув додому. Батьки одразу ж заявили: робіть що хочете, але сина ми не віддамо – він нам цього не пробачить...
Ситуація загострилася. З Москви до Турку вирушив уповноважений при президенті РФ з прав дитини Павло Астахов. Спочатку, як він зізнався «Підсумкам», розмовляти з фінськими чиновниками було складно: виявилося, наприклад, що за сім'єю Рантала вони стежили з 2006 року і зібрали на неї значне досьє (тато часом зловживав алкоголем, і в сім'ї траплялися скандали), потрясаючи яким, соціальні працівники стояли стіною – помилки не може бути, і своїх рішень ми змінювати не маємо наміру.
Але, як вважає Павло Астахов, своїми діями служби намагалися приховати власні недоробки. В історії з цією «міжнародною» родиною співробітники опустили основне – етап попередження, пропозицію попрацювати з сімейними психологами, безконфліктно врегулювати ситуацію. «Головною проблемою в цій справі стало те, що між соціальною службою та родиною не виникло довіри, – каже Павло Астахов. – Не було діалогу взагалі! Служби методично фіксували порушення, але нічого не робили. А потім вони не зрозуміли головного, що, сказавши російській жінці – ми відберемо дитину, вони загнали її в кут. Вона під танк готова кинутися! Наше завдання відвернути цей танк…»
Судячи з останніх зведень з фронтів, танк відвернути вдалося. Прийнято, за висловом Астахова, «план щасливого життя родини Рантала»: тренінги, спілкування з психологами тощо. Якщо родина почне його виконувати до 3 квітня, то Роберта залишать з батьками.
Цей випадок вартий окремої уваги хоча б тому, що саме зараз Павлу Астахову вдалося зрушити з місця цілий віз питань, вирішення яких допоможе врятувати сотні змішаних родин. «Справа в тому, що після розпаду СРСР наша країна ні з ким не підписала договорів про взаємодопомогу з цивільних та сімейних справ, – пояснює Павло Астахов. – Головне, без чого неможливо цивілізовано вирішувати сімейні спори, – без взаємного визнання судових рішень, які такі договори передбачають.
Наприклад, справа в Іспанії: кілька років тому подружжя розлучилося в Росії, завели нові сім'ї. І раптом в Іспанії подається позов про поділ майна, а аргумент – мовляв, розлучення було в Росії – до уваги не береться, страждає родина росіянина». Якщо такі договори будуть підписані з європейськими країнами, то, на думку дитячого омбудсмена, можна по-новому розгорнути справу Наталії Захарової, Ірини Бєлєнької та багатьох інших російських мам.
На даний час у питанні підписання таких договорів вдалося просунутися з Францією, останні зустрічі Астахова з міністром юстиції Фінляндії дають надію на те, що і з цією країною буде укладено подібну угоду.
…Семирічний Роберт Рантала після місячної відсутності нарешті опинився вдома, з цікавістю вивчає в Інтернеті публікації про себе. Він зовні спокійний, налагоджує разом з батьком іграшкову залізницю. І тільки вночі може прокинутися: «Мамо, ти тут? А тато тут?..» Він так боїться притулку, що вже ніколи нікому не скаже, що тато дав йому стусана… Машина, яка мала захистити дитину від агресії дорослих, навчила її зовсім іншого – бути вивертким і мовчати, навіть якщо вдома погано. Тому що в притулку ще гірше.