Час тегеранський
Двоє похмурих чоловіків в уніформі прискіпливо розглядають мій червоношкірий паспорт, а потім жестами пояснюють, що слід заплатити $50 за візу і чекати на лавочці. Очікування розтягується на три години, і до залу прильоту тегеранського аеропорту я входжу в гордій самотності. Оглядаюся, намагаючись розгледіти на привокзальній площі протитанкові їжаки та дула зеніток. Марно... Втім, пізніше з'ясувалося, що вибухи в цей день все ж гриміли. В районі Буширської АЕС збройні сили Ісламської Республіки Іран провели протиповітряні навчання, палячи в небо з усіх гармат, чим приголомшили російських будівельників та атомників.
А тим часом Тегеран ліниво прокидався - на 6 квітня випав вихідний день. Поступово вулиці заповнювалися автомобілями та мопедами. Переважають місцеві авто, зроблені за ліцензією: наприклад, «Прайд» - аналог корейської «Кіа» (коштує він тут $8 тис.). Про дорожній рух у Тегерані можна писати книги, щоправда, їх ніхто не надрукує через велику кількість нецензурної лексики. Особисто в мене склалося враження, що, якщо на всіх автомобілях вимкнути звуковий сигнал, місто замре в мертвому заторі. Хоча й без цього проблем вистачає - на 18 млн жителів і приїжджих іранської столиці припадає 8 млн автомобілів і приблизно стільки ж мопедів. Після три-чотиригодинного стояння на тегеранських перехрестях називати вітчизняні затори пробками вже навіть якось непристойно.
І ще одна обставина, яка мене вразила. У Тегерані каналізація така ж, якою була за часів Середньовіччя, - тобто відкритого типу. Вздовж центральної вулиці прокладені канави, куди ведуть стоки з житлових будинків. Чомусь майже кожен житель вважає своїм обов'язком кинути в цей мутний смердючий потік або порожній стаканчик від ворожої кока-коли, або папірець від суверенної шаурми.
Тегеранські авгієві стайні чинять одягнені в лахміття афганці. Щоправда, трапляються й одягнені в комбінезони співробітники муніципальних служб, які займаються роботою чистою - наприклад, поливають троянди - їх тут висаджено неймовірну кількість. Ще Грибоєдов у своїх дорожніх нотатках писав про те, як запахи нечистот у перській столиці змішуються із запахом троянд. Нічого не змінилося за віки...
Найповажніші люди на вулицях - це регулювальники. Вони філософськи споглядають на мотоциклістів, що носяться по тротуарах, і водіїв авто, які борються за сантиметри проїзної частини, іноді велично змахуючи жезлом. Час від часу вони поважно відходять до узбіччя і щедро прикрашають штрафними квитанціями машини, припарковані вздовж нього. Іранці дуже законослухняні, тому штрафи платять беззаперечно.
Шаріат-фешн
Як відомо, всі без винятку жінки в Ірані носять хустки. Особливо релігійні - чорні, а всі інші - різнокольорові, але не дуже яскраві. Звертаєш увагу на те, що в багатьох молодих іранок на обличчях марлеві пов'язки або перенісся заклеєне пластиром. Виявилося, це данина моді - більшість дівчат категорично незадоволені формою свого «перського» носа, а тому роблять пластичні операції. Задоволення коштує $2 тис. Носи та носики при цьому стають підозріло європейськими.
Прогулянки вулицями утвердили мене в думці, що Тегеран далеко вже не той оплот Середньовіччя, про який так люблять писати журналісти. Більшість міської молоді виглядає точно так само, як їхні однолітки з Лондона чи Нью-Йорка: модні ірокези, доглянуті «еспаньйолки», пірсинг, підкачані плечі та рвані дольчегаббанівські джинси. Надвечір на вулицях з'являються і дівчата. Ті ж шаріатські хустки, але виключно від «Шанель», «Етро» та «Гуччі», модні в цьому сезоні бабкоподібні окуляри, стильні джинси та найпросунутіші «мобіли». Багато з них - на дорогих машинах, лихо лавірують у потоці, несамовито сигналячи. Всі кафе та ресторани в місті закриваються рівно о десятій вечора. І епіцентр нічного життя переноситься до величезного торговельного центру «Голестан», що на вулиці Іран-Шираз. Тут все у спалахах неону та рекламних щитах, а тінейджери ходять, обійнявши один одного за талії, а то й нижче. Тут своєрідний острівець свободи звичаїв, хоча особливо розв'язних можуть осмикнути охоронці або прогулюючі тут же літні матрони. Якщо ж справа відбувається в місті, то поліцейський може оштрафувати дівчину в надто сміливій сукні на суму $60 - для Ірану це великі гроші. Але молодь придумала такий трюк: хлопці та дівчата приїжджають на вулицю Іран-Шираз на своїх машинах, паркуються навпроти один одного і тусуються через відчинені вікна, іноді навіть тримаючись за руки. З точки зору шаріату все невинно - кожен знаходиться у своїй машині.
Ще одна абсолютно закрита тема нічного життя - приватні міні-клуби, відкриті в основному в підвалах, щоб не було чути музики. Про всяк випадок, якщо нагряне патруль вартових ісламської революції, на вечірках крутять лише східні мотиви, зміксовані місцевими діджеями у стилі «єврохаус».
Що стосується ще однієї прикмети будь-якого мегаполісу - кварталу червоних ліхтарів, то, як розповідають обізнані люди, у Тегерані функціонує близько десяти тисяч публічних будинків. Жриця любові на ніч з пляшкою віскі та крихітними апартаментами на додачу коштує $500. Для порівняння: стільки коштує новий мопед іранського виробництва. Тож є з чого вибирати... Правда, в іноземця практично немає шансів на ніч з «дівчиною-мопедом». Весь цей бізнес знаходиться в надглибокому підпіллі, так само як і торгівля алкоголем та наркотою. І якщо не вийти на «правильних» людей, всі ці сумнівні задоволення залишаться недоступними, причому ні за які гроші: кара за звідництво та наркоторгівлю тут жорстока - у кращому випадку довічно в зіндан. А в гіршому - побиття камінням. Втім, про смерть столичні жителі не люблять говорити - Тегеран місто веселе...
Під прапором веселого кролика
Повітря свободи, яке все виразніше відчувається в смороді тегеранських вулиць, віє і з боку торговельного центру в кінці вулиці Валіаср. Там я з подивом виявив... магазин елітної жіночої білизни з логотипом всесвітньо відомого плейбойського кролика. На фоні повітряних трусиків та комбінацій дивно виглядали брутальні шиповані нашийники, шкіряні кайдани та батоги-багатохвістки. Не вірячи своїм очам, я зайшов у магазинчик і на порозі зустрів його власника - респектабельного молодого чоловіка, який представився Хусейном. За його словами, це єдиний магазин у Тегерані, тому торгівля йде дуже жваво. Бізнесмен похвалився, що з початку року він продав шістдесят комплектів еротичної білизни для садомазо: «Залишилося тільки два по $15. Скоро знову доведеться їхати за товаром до Франції». На питання, як це все узгоджується з шаріатом, він лише знизав плечима: мовляв, у Корані про нашийники нічого поганого не сказано, а Всевишній благоволить торгуючим...
Раніше Хусейн торгував трикотажем та парфумерією, однак два роки тому дружина попросила його привезти з Парижа жіночу нижню білизну. Вирушивши за покупками на Єлисейські Поля, Хусейн вирішив придбати ще кілька комплектів негліже на продаж. Подруги дружини миттєво розкупили товар, і Хусейн вирішив ризикнути: «Проблеми, звісно, були. Приходили інспекції і з найближчої мечеті, і з поліції, але поки все нормально. Усі перевіряючі приходять вранці, до цього часу у мене виставлені довгі спідниці та цнотливі кофтинки або взагалі висить табличка «Закрито». А після полудня я відкриваю магазин і чекаю на клієнток. Багато жінок соромляться міряти білизну, тому я щільно закриваю штори і двері, а потім сам видаляюся, залишивши покупницю наодинці з помічницею. Клієнти у мене переважно постійні, приходить багато дипломатів, молодих красивих жінок-іранок. Іноді заходять чоловіки, але вони зазвичай дуже соромляться». До речі, у вітринах сусідніх магазинів удосталь виставлені короткі коктейльні сукні яскраво-червоного та золотого кольорів, модні окуляри та сумочки. Бізнес процвітає...
Поклоніння атому
Тегеран з його хмарочосами, урядовими офісами, ринками та крамницями не входить до числа цілей, по яких американці збираються завдати свого «удару відплати». Інша річ місто Натанз, де розташований один з найсекретніших об'єктів Ірану - центр зі збагачення урану.
Їдемо на північ. Кілометрів за тридцять від Тегерана ліворуч від траси в кущах причаївся російський танк Т-80. Він розмальований у колір «буря в пустелі» і тримає під прицілом усю дорогу. Далі місто Кум - найбільший релігійний центр Ірану. Головна визначна пам'ятка - величезна шиїтська мечеть, яку фотографувати категорично заборонено.
Один з об'єктів зі збагачення урану ми побачили зовсім несподівано. Мирний пейзаж з овечими стадами та селами раптом змінився бетонними дотами та спрямованими в небо стволами зенітних батарей. Водій-іранець з благоговінням промовив лише одне слово: «Атом!» Зупинятися на цій ділянці дороги заборонено - іранські спецслужби напоготові. А тому подивитися на той самий «атом» мені вдалося на швидкості понад 120 кілометрів на годину. Все було схоже на поставлений на прискорене перемотування відеофільм. Самого об'єкта не видно - він захований у сопках, на вершинах яких красується кулеметні гнізда та зенітно-ракетні батареї.
У самому Натанзі виразно відчувається наближення війни - дуже багато людей у військовій формі. Центральна вулиця закінчується зовсім несподівано - вона просто впирається в гору, вершину якої вінчає мечеть, що підпирає блакитне весняне небо. «Американці нападуть?» - запитую у нашого провідника. «Іншалла!» («На все воля Аллаха!») - знизує він плечима. Загрозу війни тут сприймають філософськи, як неминучість, послану згори. Втім, воювати мало хто хоче. Мабуть, саме тому іранці так активно цікавляться політикою - до другої години дня свіжих газет у кіосках вже майже немає, а телевізори в домах городян працюють чи не цілодобово. Два місцевих телеканали повідомляють новини та крутять такі улюблені серцем місцевих кумів шаріатські телесеріали. Ще один канал - виключно релігійний. Тут звучать сури Корану, що перемежовуються з сумними перськими наспівами. Ще одна прикмета часу - Інтернет. Свій сайт, виявляється, є і в президента Ірану. Щоправда, увійти в Мережу можна тільки в готелях або державних установах. Трафік пильно відстежують спецслужби.
Місця знати треба
Будь-який росіянин, який потрапив до Ірану у службовій необхідності (туристів тут практично немає), одразу ж вирушає на вулицю Фірдоусі, де по один бік торгують сріблом, а по інший - шкірою. На «шкіряній» стороні чи не всі говорять російською, безпомилково впізнаючи наших людей у натовпі перехожих.
- Заходьте, - запрошує нас продавець чистою російською і представляється: - Микола з Воронежа. Приїхав сюди десять років тому і залишився. Ось якраз і чай закипів. Тільки перед вами заходили росіяни, приїхали з якоюсь комісією на атомні об'єкти, накупили по кілька курток, плащів і сумок. Так що тепер можна й почаювати...
На вулиці Фірдоусі міняють валюту. Є офіційні обмінні пункти, а є просто вуличні міняйли, які бродять по вулиці з пачками грошей у руках. За $100 вам дадуть майже мільйон місцевих ріалів - це товстезна пачка засмальцьованих рваних банкнот.
У крамничках, що торгують сріблом та дешевим антикваріатом, можна зустріти і «привіти» з Батьківщини - від вищих радянських орденів до знака «Мати-героїня». У книгарні побачив твори Володимира Жириновського і товстий, пожовклий від часу том «Узбецька РСР» російською мовою.
...Іран - дивовижна країна, де кожен бачить те, що хоче побачити. Впевнені в тому, що тут пролягає «вісь зла», виявлять автоматників на вулицях (вони, правда, охороняють банки, але виглядають як патрулі), жінок, закутаних до очей, антисанітарію та культ особи Ахмадінежада. Ті ж, хто шукає східну екзотику, побачать ажурні мечеті, мінарети, палаци та альтанки, наче з казок Шахерезади. Комусь сподобаються прекрасні іранки та місцеві солодощі. А хтось здивується нерозмінності ста американських доларів. Три дні я намагався витратити банкноту з обличчям ненависного іранцям американського президента, роз'їжджаючи містом на таксі та вечеряючи в пристойних ресторанах. Не вийшло...