ДЖОН (ІВАН) КОЦЮБА (КАНАДА)
У своїх канадських паперах Джон, принаймні, не без умислу щось наплутав. Він, наприклад, написав про те, що народився в 1910 році то в Березані, то в Бережанах. Березаней в Україні, між іншим, – три, плюс Бережан пара. І в жодному з цих населених пунктів письмових свідчень про факт народження Івана Коцюби немає. Не народжувала такого бережано-березаньська земля. А раз незрозуміло, хто, де й за яких обставин його народив, то й з пошуком спадкоємців нестиковка виходить. Численні однофамільці та березаньські старі-аксакали перетрусили всю свою пам'ять, але не вивудили звідти й крихітного спогаду про знатного земляка. Немає Джона, та наче й не було. Джона-то й справді більше немає, але капіталець лишився, і немалий. І в чому б там не провинився Джон перед Фемідою, хай би спадкоємець не погордував прийняти родичеве золотце. Австралійці Джона пробачили й судитися не будуть.
ЙОСИП ХАВАЛКО (КАНАДА)
Так, Йосип Хавалко поїхав до Канади, а хто б на його місці не поїхав? Що за втіха жити в країні, де ціле село може зникнути безслідно, з усіма мешканцями – наче в повітрі розчинилося... Уявляєте: народилися ви в Житомирі, наприклад, пожили там і поїхали. Повертаєтеся, – а від Житомира каменя на камені не лишилося, і всіх ваших знайомих житомирян як корова язиком злизала. А саме така прикра доля спіткала «малу батьківщину» Йосипа Хавалка. Село Велика Вишенька Львівської області Яворівського району, де в 1916 році народився наш герой, було зруйноване в процесі будівництва Яворівського полігону. Будували полігон довго: почали в 1939, а закінчили тільки в 50-ті роки, після війни. Коли саме військові прибрали до рук беззахисну Вишеньку, тепер уже встановити неможливо, і жодної вказівки на те, куди були вивезені мирні поселяни, в архівах не збереглося.
І це сумно, оскільки за таких обставин немає жодної можливості відшукати й осчастливити сімейний клан Хавалків. А там є кому бути щасливим! Батьки Йосипа Кондрат Хавалко та мати Магда Хавалко зовсім не були мізантропами, дітей любили, і народили, крім Йосипа, ще двох синів – Павла та Дем'яна, і дочку Параску. Навряд чи, звичайно, самі йосипові брати й сестра виявилися довгожителями, але ж напевно в них народилися діти, внуки, правнуки... Їх і шукаємо. Те, що Хавалки – не вигадка юристів, відомо достеменно: знайшлися дуже далекі родичі Йосипа, які навіть листувалися з ним після війни, але не мають права на спадщину. На жаль.
ОЛЕНА КУЛЕВИЧ (НІМЕЧЧИНА)
Схоже, у померлої в Німеччині Олени Кулевич у житті не було нічого, крім переконань, дати народження та грошей. За переконаннями вона була римо-католичка та відлюдниця. Народилася в 1920 році. Померла, коли вже завели мову про дати, зовсім недавно – у 1997 році, а невитрачених грошей залишила невідомо кому не скажемо скільки, але багато. Далі – суцільні інтриги та невідомість.
Наприклад, невідомо, де народилася Олена Кулевич. За її власною версією, перші промені сонця у своєму житті вона побачила десь у Ростоках. Ростоків в Україні ні багато ні мало – 5 штук, але архіваріуси всіх п'яти населених пунктів в один голос твердять, що кого-кого, а Олену Кулевич їхня благодатна земля не народжувала. Хто були батьки Олени та як їх звали на ім'я та по батькові, теж незрозуміло: принаймні, вона сама про це ніде не написала. Мабуть, найбільше на світі Олена Кулевич хотіла, щоб її залишили в спокої: після того, як під час війни її підлітком вивезли до Німеччини, додому, до старих родичів, повертатися не наважилася, а нових так і не завела. Ні заміж не вийшла, ні дитини не народила. За 77 років свого життя Олена так і не вирішила, кому саме вона заповідає нажитий чесною працею капітал, тому тепер гроші дістануться тому, хто зуміє довести, що він Олені – не чужа людина, хоч і поважав її право на усамітнення.
ЄВГЕН КУНІСЬКИЙ (США)
Кончина Євгена Куніського викликала великий ажіотаж серед зацікавлених осіб. Ще б: така спадщина і ні-ко-го, хто міг би на цю спадщину претендувати. Ні братів у покійного не було, ні сестер, ні дружини, ні дітей. У місті Нью-Йорку, де він помер, взагалі, кажуть, демографічна ситуація не дуже, всі якось самі по собі. А далекі родичі Євгена, які живуть у Штатах, але жодного права на спадщину не мають, доводили юристам, що в самотнього родича не те що дружини, а навіть дядька рідного не було. Лукавлять: дядько був, і дядькові-то діти та внуки могли б з користю для себе вжити євгенієві капітали. А історія з дядьком така.
Мама майбутнього американця, Валентина Шепелєва, народилася в 1902 році в славному пухирчастими огірочками місті Ніжині, що під Черніговом. Відповідний запис у ніжинських архівах є, і там же записано, що був у мами Валентини рідний брат, який також народився в Чернігові. Як склалася його доля, невідомо. Він міг померти маленьким або неодруженим, з цих поважних причин не залишивши потомства. А міг стати й засновником роду Шепелів, яким, з огляду на економічну ситуацію в ніжинському та суміжних з ним повітах, зайвий цент тепер не завадив би.
Другу групу претендентів на спадщину становлять родичі батька Євгена. Сам батько, Петро Лукич Коніський, народився в 1895 році й до наших днів напевно не дожив. Але де шукати його рідню, ніхто так прямо не скаже. Петро Лукич і сам народився, і сина Женю в 1928 році народив у якомусь незрозумілому місці, яке дорослий Женя згодом називав «Біла». Докладніше в нього в Нью-Йорку ніхто не розпитував: для тамтешніх снобів за «Великим Яблуком» землі немає. А тепер виходить, що батько й син Коніські могли народитися з однаковим успіхом у половині регіонів колишнього СРСР: у якомусь із численних смт Біла, у Росії в Армавірі, у Білорусі, у Білій Церкві, що під Києвом.
Страшно подумати, але за такого розкладу є тільки один спосіб дізнатися правду: опитати всіх, хто лишився в Україні Коніських і перевірити їхні версії. Сьогодні знайшлося ні багато ні мало – десять претендентів-Коніських, і в кожного – досить цікаве з точки зору літератури, але не вселяюче юристам довіри пояснення того, чому спадкоємцем має стати саме він. Конкурс на найправдивішу історію про родовід Євгена Коніського триває.
ЛЮБА ЛЕВЕНБЕРГ (КАНАДА)
Ох, і підвела Люба Левенберг Укрінюрколегію! Коли Люба померла, не залишивши заповіту, стали юристи шукати, кому б вручити її гроші. Про Любу знали, що вона народилася в Польщі в 1918 році. Ентузіазму це знання нікому не додавало, тому що такий запис трапляється в третині всіх спадкових справ і означає, що людина з однаковим успіхом могла народитися і в Польщі, і в одній із п'яти західних областей України. Боялися емігранти нашкодити тим, хто лишився на іншому континенті «під совітами» родичам, тому розповідали про себе та свою сім'ю небагато.
Але, з горем навпіл з'ясували, що в дівоцтві Люба мала прізвище Сивак. Популярне прізвище. Довелося юристам опитати понад 300 Сиваків із Західної України, і, уявіть собі, у кожного п'ятого в сім'ї була Люба приблизно 1918 року народження! Схвильовані перспективою отримання спадщини Сиваки писали до Києва гори листів, на які юристи навіть не встигали відповідати. Тим часом юрист у Канаді намагався дізнатися про Любу більше і з'ясував, по-перше, що десять років вона собі вкоротила, що народилася Люба в 1907 році, насправді в Польщі, у Шехостово, і дівоче прізвище її було не Сивак, а Шивер. А тепер уявіть, що це ви пояснюєте кожному з трьохсот схвильованих недовірливих Сиваків, що їхня Люба – це не їхня Люба!
Між тим, за національністю Люба Шивер була єврейка, і дуже може бути, як і багато її одноплемінників, втекла з близькими під час другої світової війни з Польщі до України і вже звідти – до Канади. Якщо так, то дуже може статися, що родичі в Україні в Люби все-таки є. Їх і шукають.
«Заграниця» №4, 1999 р.