АБРАХАМ ПОЛЛАК (ІЗРАЇЛЬ)
Абрахам Поллак дітей якось не завів, а чужим віддавати гроші шкода було. Так і помер сам по собі, без розпоряджень. І що тепер? Тепер шукаємо рідню. В Ізраїлі вважалося, що Абрахам родом із Києва, але ніхто вже цього не доведе. Архіви за той період збереглися, але немає в них такого імені – Абрахам Поллак.
Відомо про Абрахама, що батька його звали Наумом Поллаком. Про Наума Поллака знаємо, що був він людиною темпераментною, бо сина Абрахама зачав уже через 18 років після сина Менешека. Навряд чи Менешек пережив Абрахама, але, може, хоч рід свій, будучи старшим і досвідченішим, зумів продовжити? У всякому разі, зараз будь-хто з тих, хто живе в Україні Поллаків, може претендувати на дещицю спадщини, якщо доведе, що Абрахам і Менешек припадають йому ріднею.
ЙОСИФ ХІЛЕРТ (ГІЛЕРТ)
Ощадливий німець Йосиф (з незрозуміло на яку літеру починаючим прізвищем) накопичив за своє чесне життя чималий статок. А толку? Ні дружини, ні дітей, ні сестер, ні братів... У Новій Волині, де Йосиф народився 1891 року, ніхто не пам'ятає ні його, ні його родичів. Жили там, кажуть, до війни етнічні німці, а куди поділися – незрозуміло. Чи то радянська влада їх у «північні санаторії» вивезла, чи то німці – додому, до Німеччини, чи то самі поїхали куди подалі... У всякому разі, зараз в Україні жодного Гілерта або Хілерта немає. Повний апокаліпсис.
Залишається нам ма-а-ленька ймовірність, що була в Йосифа сестра, яка вийшла заміж і змінила прізвище, а в сестри, наприклад, народилася дочка – або навіть дві, і теж змінили прізвища на милозвучні слов'янські. А може, пам'ятає хто дідуся Хілерта-Гілерта, а, дівчата? Пропадуть же гроші...
ЙОЗЕФ БАЛЬЦЕР
Тільки не кажіть, що ви гралися з Йозефом Бальцером у дитинстві в одній пісочниці. Батько Йозефа Юліус, 1876 року народження, спочатку передислокував своє прізвище з Мукачева до Штатів і тільки там обзавівся потомством. Мати, полька за місцем народження, може, й проти переїзду була, але потім погодилася: все-таки в Америці життя ніби надійніше, треба про онуків думати, про їхнє благополуччя, а не про щастя батьківщини. Тим часом онуків не сталося. Ну не зміг Йозеф Бальцер нікого народити, хоч і умови хороші, і медицина на висоті. Пропало прізвище! І не тільки в Штатах, а й в Україні жодного Бальцера ніяк не знайдуть, щоб вручити йому Йозефові «сейвінгс». Може, мор який на Бальцерів стався?
МАРІЯ (МЕРІ) СЛАДКОВА (СОЛОДОВНІКОВА)
Спадкоємців Мері шукають по всьому колишньому Союзу, а що робити? Мері, по-нашому – Марія, 1923 року народження, уродженка США, померла минулого року без заповіту, останньою з родини Солодовнікових, у якій були ще тато Петро, мама Стелла (Естель), і дітки Ольга та Костянтин.
Батько родини, Карінта Петро Солодовніков (в Америці, чи що, його так почали на іспанський лад писати – Карінта Петро?), народився 1889 року. 15 лютого 1911 року Петру Солодовнікову-Каритці, «козаку-іноземцю», було видано паспорт з печаткою для безперешкодного виїзду за кордон. Взяв він під руку дружину Естель, у дівоцтві Кобелевську, і у віці 30 років відбув за кордон.
Куди він відбув – відомо точно, де ж іще можна стільки заробити, а ось звідки виїжджали Солодовнікови – неясно. Є версія, що по далеких краях вони засумували, живучи на Брянщині, в селі під назвою чи то Цурупіно, чи то Цуріпово, Мглинського повіту. Для козака Петра, слід розуміти, було що Цурупіно, що Цуріпово – одне болото, а в адвокатів тепер проблема: де рідню шукати? Адже знадобляться рідні грошенята: що в Цурупіно, що в Цуріпово з 1911 року життя набагато кращим не стало...
ОЛЕКСАНДРА (БАРБАРА) КАМІНСЬКА
У розумних людей завжди важкий характер. Хто не вірить – нехай прочитає про Олександру Камінську.
Олександра, громадянка США з 1996 і покійниця з 1998 року, народилася, як вона повідомляла своїм американським знайомим, 5 травня 1917 року в Польщі, в Бжезалі (очевидно, це Березань біля Львова). Батько її – Адольф Йозеф Камінський, син Михайла Камінського та Павліни Ольшевської (Ожевської). Мати – Анеля Броновскі, була дочкою Яна Броновскі та Барбари Хочел (Вочел). В Олександри був ще брат, людина з нещасливою долею: він покінчив життя самогубством після того, як дізнався про смерть дружини та дітей у концтаборі. Олександра в Америці заміж не вийшла, дітей не народжувала, тож доводиться шукати двоюрідних спадкоємців, а зробити це не так просто.
Річ у тім, що коли Олександра Камінська приїхала до Америки починати нове життя, вона вирішила на десять років помолодшати. Судячи з того, що особисте життя в неї не склалося, обдурити перебірливих американських чоловіків їй не вдалося. А от юристи були в скруті, поки не виявили у Львівському університеті, де місіс Камінська викладала, її автобіографію та свідоцтво про шлюб з якимсь Іваницьким, з яким вона, не вжившись, невдовзі розійшлася. Так ось, в автобіографії Олександра власноруч пише, що народилася 1907 року, а наступного року її батько, залізничник за професією, уже помер. Школу Олександра закінчила в Ряшеві (Польща), потім вчила німецьку та французьку мови спочатку в Краківському університеті, а з 1925 по 1930 рік у Львівському, який і закінчила з дипломом магістра філології. У 1927-34 роках вона викладала в школі в Ряшеві, потім – у Тернополі, в Стрию, була головним бухгалтером у Воєнбуді міста Львова. «При німцях» служила контористкою, потім повернулася до педагогіки: працювала директором школи в передмісті Львова – Винниках. Проживала директор у Львові по вулиці Лісній, будинок 16. З 1945 по 1946 рік Олександра Камінська викладала німецьку у Львівському університеті, звідки вибула у зв'язку з переїздом до Польщі з хорошою характеристикою. Ну, ми-то знаємо, куди вона їхала...
Олександра добре говорила французькою та німецькою, і була, судячи з усього, жінкою честолюбною. А розповідаємо ми про неї так докладно тому, що честолюбна жінка, швидше за все, збрехала американцям не тільки про дату свого народження, але й ще про деякі обставини. Наприклад, не знайшлося жодних документальних свідчень про одруження її батьків, так само як і про смерть батька. Плутанина, що виникла через це, дуже заважає пошуку спадкоємців і віддаляє урочистий момент їхнього возз'єднання з заощадженнями американської тітки.
«Заграниця» №4, 1999 р.