Звісно, мене можуть дорікнути в надмірному цинізмі й практицизмі, мовляв, така постановка питання передбачає використання шлюбного партнера не як об'єкта кохання, а лише як «бездушний засіб пересування» в цивілізованіші та багатші країни. Залишу поки за бортом цих нотаток подібні докори і спробую узагальнено відповісти на побутові запитання, які виникають у тисяч наших земляків будь-якої статі, що мають нормальну сексуальну орієнтацію й збираються пов'язати своє життя з іноземцем (іноземкою), але не мають достовірної інформації про складнощі - без цього будь-яка сім'я на планеті поки що не обходиться.
Кого обрати?
Буваючи в Україні, я часто чув, що шлюбні уподобання все частіше віддаються давно живучим за кордоном колишнім громадянам СРСР. Мовляв, і менталітет ближчий, і в одному середовищі росли-виховувались, і поговорити спільною мовою можна. Але й тут виникають проблеми. Наприклад, така: а чи дасть шлюб зі «своїм» у Німеччині всі ті права, які були б, одружись я (вийди заміж) з корінною німкенею (за корінного німця), чи не поміняю я шило на мило - наші емігранти явно бідніші й безправніші, ніж вони. Чи не краще український підприємець або просто заможна людина?
Слів нема, свій, та ще й багатий і завидний жених - ідеальне вирішення матримоніальних проблем для будь-якої жительки України. Біда в тому, що всім нашим красуням таких ідеальних хлопців явно бракує... І тоді тягне за обрій. Або просто хочеться вирватися зі своїх жмеринок, від нестерпних свинцевих мерзот життя в регіонах, де перебої з опаленням, електрикою та зарплатою. І тоді перед шукачами щастя в Західній Європі постають хвилюючі проблеми. А в російську рулетку (розрахунок на наше горезвісне авось) не всім грати охота...
Звісно, не всі емігранти-вихідці з колишнього СРСР заробляють як Андрій Шевченко чи брати Кличко. Швидше, навпаки. У середньому дохід місцевих женихів і наречених дещо вищий порівняно з їхніми ровесниками-емігрантами. Але! В іншому слід мати на увазі наступне. З України та СНД переселяються на постійне проживання до Німеччини лише за двома основними (окрім шлюбної) лініями. Перший потік - це німці України та інших країн колишнього СРСР. Ця категорія переселенців практично в перший же рік отримує громадянство Німеччини. Друга категорія (масовіша для України) - ті, хто іммігрував за єврейською лінією. Хоча євреї й вважаються у ФРН біженцями, фактично вони мають ті самі права, що й німці з колишнього Союзу. Це означає, що їхні дружини і чоловіки, хоча й не одразу, але зможуть отримувати такі самі громадянські права: на соціальне забезпечення, житло, навчання тощо. Іншими словами, ви нічого в цьому разі не втрачаєте, віддаючи перевагу «своєму»...
Інерція розпаду
Статистика показує, що левова частка змішаних шлюбів, де німецька половина - місцева, а не, так би мовити, «експортована» з України чи інших країн ближнього зарубіжжя, швидко розпадається. Саме такі змішані шлюби є найбільш проблемними. Роз'єднує, на жаль, те, що з'єднало, - несхожість. Кілька прикладів моїх знайомих українок, які не витримали шлюбних уз із німцем, при всьому різноманітті деталей мають багато спільного. Такий шлюб починається, як правило, з ненав'язливих інвестицій німецького чоловіка в «нашу» дружину. Він оплачує їй мовні курси і навіть навчання професії.
Мій сусід Ганс, власник невеликого магазину побутової електроніки, мав плани на майбутнє своєї красуні - лікарки-терапевтки з Чернівців Юлії М. Однією з умов, яку він ставив своїй ненаглядній, була простою і по-людськи зрозумілою: спочатку стань на ноги (мова, професія), а потім народжуй мені дитину. Щомісяця Ганс субсидував її. На навчання з сімейного бюджету виділяв понад 500 євро. Природно, на кишенькові й побічні витрати він давав Юлії лише 100 євро. Дав їй 1.500 євро на отримання водійських прав. Але при цьому ощадний Ганс любив облік і контроль - щотижня перевіряв чеки з магазинів.
Подібні перевірки викликали бурю обурення в Юлі. Дівчина приходила до моєї дружини заплакана й проклинала той день, коли зв'язалася з цим «пришелепкуватим інопланетянином» і «німецьким жлобом». Глибоко нещасна й скривджена, Юля тим не менш не змигнувши оком попросила свого Ганса дати їй 1.000 євро для поїздки до Чернівців, щоб провідати батьків. Отримала ввічливу відмову. Ганс натякнув, що вона й сама могла б підзаробити таку суму, доглядаючи, скажімо, як медсестра, за літніми людьми. Юля ще більше розлютилася й почала... красти гроші в Ганса, коли він приходив напідпитку. Зібраних сум вистачало для зняття депресії у вигляді двох-трьох поїздок на рік в Україну.
Мрією Ганса було взяти кредит у банку й відкрити праксис (свій медкабінет), де Юля могла б добре заробляти як терапевт. (Для інформації: лікарі в Німеччині рідко отримують менше 5 тисяч євро на руки.) І тут Юля зробила те, чого так побоювався Ганс: вона приховала від нього вагітність. Повідомила, коли аборт уже робити було не можна. Рік вони не розмовляли, потім розлучилися. Тепер Ганс щомісяця платить аліменти до виповнення дитині 23 років. І ця допомога за рішенням суду для Юлі як матері-одиначки та її доньки становить 2.000 євро. Навіщо їй працювати?
Питання: хто ж був правий, а хто ні? І чи такий уже поганий був цей Ганс, який отримав по повній програмі за свою доброту?! Німецькі любителі лише приємного в шлюбі не одразу розуміють, що в наших кицьок часом сталеві кігтики.
У зарубіжні рабині?
Заради справедливості треба сказати, що деякі німецькі чоловіки теж користуються ситуацією. Я чув про одного такого Альфреда В. Він обожнює дівчат з України, але в любовному запалі не забуває, шельма, що після двох років шлюбу розлучитися зі своєю зазнобою буде вельми накладно (див. вищенаведений приклад з Гансом). І тому, не чекаючи, поки іноземна дружинка подолає передбачений законом тимчасовий бар'єр (до того використавши її як домробітницю і секс-машину), біжить в управління у справах іноземців і слізно просить негайно розлучити його з аферисткою, якій глибоко байдуже на нього, їй, мовляв, негідниці, головне зачепитися в Німеччині. Звичайно, такому «страждальцю» вірять куди більше, ніж черговій прийшлій Зині, яка не може зв'язати й двох слів по-німецьки.
Якщо навіть не брати такі граничні приклади, коли кожен із шлюбних партнерів лише прагне використати іншого, інтеграція для будь-якої нашої співвітчизниці там, у Європах, ой як важка! Кар'єру, гонор, достойне становище в суспільстві та низку інших атрибутів минулого життя, що тішать душу, зазвичай доводиться забути. Різниця в мисленні позначається на всьому: на звичках, на стосунках з батьками, приятелями, на приватному, професійному житті.
Бажання жителів Заходу укласти шлюбний договір не завжди прийнятне для нашої людини. А в цьому, між іншим, більше плюсів, ніж ви думаєте! Головне - з перекладачем з'ясувати кожну деталь.
Особливо складно, коли подружжя у своїх країнах були на різних щаблях соціальної драбини. Наприклад, я знаю одну киянку, колишню продавчиню-лоточницю, яка стверджувала років п'ять тому, що її німець, великий менеджер фірми, просто знахідка. Тепер Лена К. більш обережна в лестивих оцінках чоловіка. Багатство, затишок, достаток її вже майже не тішать, вона дедалі частіше скаржиться на «дику нудьгу», оскільки у неї з Кирстеном практично немає точок дотику поза ліжком...
Пастки для простачки
Вражає велика кількість служб знайомств в Україні, що пропонують знайти багатого чоловіка на Заході. Просто рябить в очах від таких зазивних обіцянок. Від них «серце мліє» у якоїсь нашої провінціалочки, що розчарувалася в хамстві й грубості свого Васька. І на зло йому... Ну, далі за загальною схемою.
Поспішаю лише застерегти шукачок щастя в чужих краях, що тут повно ярів... Не забувайте, що для свахи головне - прибуток, гроші, а не ваша доля. А серед женихів - це має насторожити - повно невдах. За їхніми власними словами, вони багато сил витратили на кар'єру і не знайшли собі підходящих дружин. Ясно, що їхні достоїнства німкені проігнорували. І ось ці хлопці з чисто німецькою ретельністю, зазнавши фіаско в рідних краях, узялися шукати дружин простіших та поступливіших, не таких перебірливих і вибагливих.
Останнім часом деякими великими службами знайомств практикуються поїздки в Україну німецьких женихів групами. Так от, одна така група з дев'ятьох німців умудрилася познайомитися з 600 дівчатами за тиждень. Я промовчу про кількість інтимних зв'язків «для перевірки майбутньої дружини в ліжку». Із цим теж усе було гаразд. Потім німці запросили своїх обраниць до Німеччини за так званими «візами нареченої», коли жінка має протягом 90 діб або вступити в шлюб, або покинути ФРН.
І ще. Не треба забувати, що на шлюб з іноземкою найчастіше піде німець-скнара, шарлатан, сімейний деспот. Однак є й щасливі винятки. Головне - психологічна гнучкість, уміння прийти до компромісу, взаємна повага, почуття гумору і, звичайно ж, взаємний потяг, а ще краще - справжнє кохання... Найгірше, якщо на шлюб з іноземцем штовхає елементарна невлаштованість, економічні негаразди та невпевненість у завтрашньому дні, трагедії в особистому житті. Такі мотиви рідко призводять до вдалого шлюбу за кордоном. Прикидатися все життя складно. Та й чи потрібне таке життя? А ось на це питання нехай кожен шукач сімейного щастя на чужині відповість для себе сам.
_