Навчаючись за кордоном, діти отримують не лише цінні знання, а й корисний досвід
Чесно кажучи, мені, колишній школярці 90-х років, таке й на думку не могло спасти. Додаткові заняття – це так, але для розгильдяїв, які готові будь-який шкільний урок проміняти на дитячі іграшки, а мій хлопець зовсім не ледар, а дуже навіть кмітливий, зовсім не відстаючий, а, можна сказати, успішний у навчанні школяр. Дурно в лоб питати мого сина, де тут собака зарита, але й без цього через якихось п'ять днів я, шляхом складних умовиводів зрозуміла, що син мій не просто кмітливий хлопець, а й чудово знаючий, чого він хоче.
А хотів він, судячи з усього, поїхати за кордон. Оскільки подорож у вигляді туриста його не порадувала (влітку всією сім'єю їздили до Туреччини), він вирішив здійснити вояж без набридливих батьків. А зробити це виявилося цілком можливо, якщо вирушити туди на навчання. Вже не знаю як, але він прозондував це питання в школі та з'ясував, що старшокласників дійсно відправляють на навчання за кордон, а точніше – до Англії, строком на один рік. Для цього потрібна оплата дороги батьками, прийнятне знання англійської, закордонний паспорт і, найголовніше, бажання поїхати.
Почав він, судячи з усього, з англійської, взявши одразу бика за роги і не сподіваючись на модні самовчителі – адже є прекрасний спосіб «підтягнути» мову за допомогою шкільного викладача. Відразу стали зрозумілі незрозумілі мені раніше розмови про отримання закордонних паспортів, подорожі на літаках дітей без супроводу батьків та інші розпитування.
Через тиждень вся наша сім'я була в курсі того, що син збирається поїхати на навчання до Англії. Відкинувши вбік особисті переживання та хвилювання, ми вирішили, що раз уже дитина сама захотіла і навіть дуже просунулася у вирішенні цього завдання, йому потрібно, принаймні, не заважати. Тато взяв на себе матеріальну сторону, а я – тяганину з документами. Решта – англійська, переговори зі шкільним керівництвом та роздуми щодо перебування в далекій Англії, – син взяв у свої руки. Цьому ми за старою радянською звичкою спочатку намагалися чинити опір, адже зі шкільним керівництвом спілкуватися завжди було справою батьків, але потім, вирішивши, що раз уже улюбленими іграшками для хлопчиків у нашого сина вже давно стали шахи, online-бридж та іноземні форуми в Інтернеті, краще просто не заважати.
Дивлячись на свою дитину, невтомно зайняту англійською, яка розповідає про англійських школярів, з якими він уже познайомився на форумі і тепер збирається зустрітися особисто, ми з одного боку раділи майбутній поїздці. А з іншого – з усіх сил намагалися задавити в собі почуття тривоги, страху та невпевненості. На щастя, наша дитина була далека від цих відчуттів і в призначений термін ми провели його в аеропорту разом із ще п'ятьма такими ж мандрівниками, які весело залишають рідне місто та країну.
Наостанок шкільне керівництво порадувало нас з чоловіком та батьків інших дітей, які їдуть у закордонну подорож, що через рік наші діти неодмінно повернуться, причому з відмінним знанням англійської мови та безцінним досвідом перебування в невідомій країні з незнайомими людьми. А ще через півроку ми матимемо задоволення приймати у себе англійських школярів, які так само прагнуть до нас у країну погостювати, як і наші хлопці зараз – до Англії.