Сказати, що відкладений попит на турецькі квадратні метри виявився величезним і за ними негайно вишикувалася довжелезна черга, було б сильним перебільшенням. Деякі з наших співвітчизників, звісно, уже встигли обзавестися власним будиночком на якомусь із узбереж Туреччини, але лік вітчизняним володінням тут поки йде на одиниці. Причин тому кілька.
По-перше, дозвільному закону лише півроку від народження, а показові перші підсумки можна буде підбивати хоча б через рік після початку його дії. По-друге, наші люди завжди досить повільно запрягають, зате потім їдуть так швидко, що й не доженеш. У Лондоні, наприклад, вихідці з СНД теж з'явилися далеко не серед перших претендентів на нерухомість, зате тепер скупили стільки житла в елітних районах Mayfair, Knightsbridge, Belgravia, що отримали у місцевих рієлторів прізвисько «нові араби». По-третє, на вітчизняному ринку нерухомості небачену активність розвинули Іспанія, Греція, Кіпр, Чехія, Болгарія, тож Туреччині зараз доводиться виступати в непростій ролі наздоганяючої. Навіть незважаючи на свою туристичну популярність, що вже майже перевершує межі розумного: цього року Туреччина очікує приїзду близько 1,5 млн. туристів з СНД.
Втім, точно в такій же ролі наздоганяючих виступають на турецькому ринку і мешканці СНД, де вже яскраво позначили свою присутність німці, британці, голландці, ірландці, скандинави, ізраїльтяни і навіть трохи американці з канадцями. За різними оцінками, зараз нерухомість на турецькій Рив'єрі мають від 7.000 до 8.000 громадян ЄС, і загалом Туреччина за популярністю посідає у західних європейців 8-е місце, лише трохи програючи Греції та Португалії.
Що приваблює в Туреччину європейців, зрозуміти не складно – те саме, що й нас. Серед головних турецьких переваг – м'який середземноморський клімат, що гарантує щонайменше 300 сонячних днів на рік, розумна транспортна доступність (з Європи до Туреччини щонайбільше 3,5 години льоту, та й проблеми з квитками рідко виникають навіть улітку, у розпал туристичного сезону), полегшений візовий режим в'їзду, наявність у прибережних районах розвиненої інфраструктури, майбутній вступ до ЄС з усіма наслідками (ось і для Туреччини настав час використати рекламний слоган, до недавніх пір активно експлуатований забудовниками та рієлторами Чехії, Словаччини, Мальти, Кіпру). І, звісно ж, ціни, які деякі аналітики ринку порівнюють із цінами Мальорки 20-річної давності.
У приморських районах Туреччини нижня цінова планка щодо квартир встановлена на позначці приблизно 30 тис. євро (одразу треба зазначити, що національною грошовою одиницею країни є турецька ліра, але ринок нерухомості надає перевагу позначати ціни в євро, а не в більш звичних нам доларах). Двокімнатні апартаменти в Белеку (з вітальнею, балконом, ванною кімнатою, кухонними меблями) виставлені на продаж за ціною 40 тис. євро, триспальні апартаменти в Анталії (площею 125 кв. м) – за ціною 31 тис. євро. Але можна ще більше заощадити і придбати однокімнатну квартирку в житловому комплексі в центрі Кемера (10 кв. м кімната плюс 10 кв. м балкон, поруч – пляж) лише за 17 тис. євро. Зайве говорити, що ні в Іспанії, ні на Кіпрі, ні тим більше в Греції чи Португалії про подібні суми мова просто не йде.
Шанувальники великих розмірів та ексклюзивних форм, безумовно, знайдуть собі і щось набагато фешенебельніше – якщо готові будуть розлучитися з 300-400 тис. євро. Турецькі таунхауси площею від 120 квадратів оцінюються в 55-65 тис. євро і вище. Окремі будинки тягнуть уже мінімум на 75 тис., ну а у вілл цінової межі, як відомо, взагалі не існує – тут і суми в кілька мільйонів євро можуть виглядати цілком реальними.
Звісно, у міру того, як буде наближатися термін вступу Туреччини до ЄС, цінова планка почне підніматися – щоб зрозуміти, наскільки швидким може бути цей рух, достатньо подивитися на ситуацію в Чехії, а ще краще – у Болгарії. Та й взагалі, на даний момент світовий ринок нерухомості перебуває на піднесенні, і стабільне зростання цін спостерігається в багатьох країнах. Тож турецька нерухомість є ще й надійним варіантом капіталовкладень, що дозволяє не лише зберегти, а й примножити заощадження.
Як уже було сказано, перед нашими співвітчизниками можливість придбання квартир і будинків у Туреччині відкрилася зовсім нещодавно. І багато хто, навіть із числа тих, хто не єдиного разу відпочивав на турецькій Рив'єрі, просто не знають, з чого почати, як вести справи, до яких фінансових і часових витрат готуватися тощо. Насправді боятися нічого – процедура купівлі турецької нерухомості у приватну власність проста і абсолютно прозора.
Почати, природно, доведеться з підбору відповідного вам об'єкта. До речі, тут стане в пригоді європейський досвід: багато європейців традиційно використовують для цього час відпустки – їдуть у Туреччину відпочивати, а заразом придивляють собі нерухомість і навіть укладають попередній контракт на купівлю. Хоча можна, звісно, всю операцію провести, і не покидаючи батьківщини – за допомогою Інтернет-сайтів і наявних у фірм-посередників каталогів. При цьому, звертаючи пильну увагу не лише на архітектуру, розмір і, відповідно, ціну самого об'єкта, а й на регіон, у якому він знаходиться.
Рієлтори всього світу зазначають: наші співвітчизники – клієнти вередливі. Якщо, наприклад, у тій же Болгарії німці, британці та скандинави охоче скуповують нерухомість у радіусі 10-15-ти і навіть 20 км від моря, то для наших співвітчизників і 1-2 км – уже багато. Їм подавай будинки, розташовані чи не біля кромки прибою, та так, щоб на однаковій відстані знаходилися море, банк і театр. Таке в Туреччині можливо далеко не скрізь.
Скажімо, цілодобово бурхливий Мармарис або престижний Белек забудовані досить щільно, вільні ділянки на першій береговій лінії там з'являються рідко і, як правило, віддаються під будівництво не котеджних селищ або багатоквартирних будинків, а нових готелів, що приносять країні величезний прибуток. У цих районах якщо й реально знайти житло, то трохи далі від води.
Зате у більш протяжній і рівнинній Аланії земля ще залишилася. Тут ведеться дуже активно будівництво котеджів, і не виключено, що частина ділянок віддаватиметься під зведення котеджів та апартаментів. Менш обжиті нашими людьми курорти Егейського моря – Бодрум і Кушадаси – розташовані в гористій місцевості. Тут усе відчайдушно нагадує Грецію, та й не дивно – до грецького острова Кос на поромі можна дістатися всього за пару годин. Але скеляста берегова лінія, порізана численними бухточками та заливчиками, диктує будівельному ринку свої правила гри, тож особливо розраховувати на граничну близькість моря не варто. Швидше за все, від води до власного будинку доведеться підніматися вгору.
Вибір регіону – це ще й частково вибір сусідів. Наприклад, престижний курортний район Фетхіє, також розташований на Егейському узбережжі, біля підніжжя гори Мендос – традиційний притулок голландців та англійців. Німці, теж за традицією, часто віддають перевагу Аланії: як серед постояльців тутешніх готелів, так і серед власників цієї нерухомості громадян Німеччини – переважна більшість.
Нашим співвітчизникам же варто звернути особливу увагу на Анталію. Це місто з його розвиненою інфраструктурою, приємним кліматом і неприхованою зацікавленістю в дружбі з нашою країною – чудовий варіант. Хоча наших громадян зараз у Туреччині так багато, що ви не будете почуватися самотньо, куди б не приїхали – на Середземне, Егейське, Чорне або навіть внутрішнє, Мармурове море.
Після того, як конкретний об'єкт обрано, настає пора бюрократичних процедур. Одразу треба зауважити, що, згідно із законом, ухваленим у Туреччині ще в 1934 році, право набувати у власність землю мають лише громадяни тих країн, які у свою чергу дозволяють купувати свою землю громадянам Туреччини. Мешканці Росії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, України, Молдови, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану до таких не належать, тому позбавлені можливості набувати незабудовані земельні ділянки, але мають право брати їх в оренду на 49 або 99 років. Громадяни Вірменії як фізичні особи на даний момент взагалі не можуть купувати нерухомість у Туреччині.
Зате громадяни Естонії, Латвії та Литви, з огляду на нинішнє геополітичне становище цих країн, можуть без обмежень набувати як саму нерухомість, так і землю – так само, як і громадяни практично всіх держав Західної Європи. І ще один важливий момент: кредити під заставу нерухомості видаються турецькими банками лише громадянам Туреччини – нерезидентам подібна послуга не надається.
Оформлення угоди включає перевірку та візування в Генштабі ЗС Туреччини (військові мають переконатися, що об'єкт, який продається, не має стратегічного призначення) та отримання резолюції з Головного Кадастрового управління, яке знаходиться в Анкарі. Щойно обидві ці організації дадуть свій позитивний висновок, передача прав власності реєструється в місцевому Кадастровому управлінні. Зазвичай усі перевірки тривають 8-10 тижнів, але сама реєстрація – лише один день. Після завершення всіх процедур покупець отримує на руки тапу – документ, що посвідчує право власності, і справу можна вважати зробленою.
Втім, усе вищесказане стосується набувачів нерухомості, які виступають як фізичні особи. Однак є можливість купити квадратні метри і як юридична особа. Реєстрація фірми в Туреччині зазвичай займає п'ять-сім днів, після чого буквально протягом одного-двох оформлюються права власності на нерухомість, при цьому жодних обмежень щодо об'єктів немає. Однак реєстрація фірми, ведення бізнесу, так само як і серйозні економічні інвестиції – серйозна тема, що заслуговує на окрему розмову, яку ми залишимо на наступний раз.
Звісно, процес купівлі нерухомості потребує певних витрат. На сьогодні податок на купівлю-продаж становить 3% від заявленої вартості об'єкта. Інші витрати, пов'язані з оформленням прав на нерухомість (переклад і нотаріальне засвідчення паспорта, різні внески), зазвичай не перевищують $200. Щорічний податок на нерухомість у Туреччині надзвичайно малий – для житлового фонду він становить лише 0,4% від заявленої ринкової вартості об'єкта. Причому податок може бути сплачений двома рівними внесками: перший – у березні та квітні, другий – у листопаді. Покупці новобудов протягом перших п'яти років користуються певними пільгами і платять ще менше. Також у країні встановлено податок на сміття – його суму визначають органи місцевої адміністрації залежно від типу будівлі та її розташування. На сьогодні сума не перевищує приблизно $40 на рік.
Що ж стосується комунальних послуг, то й тут витрати невеликі. Скажімо, якщо житло знаходиться в багатоквартирному будинку, то домоуправління раз на рік на загальних зборах мешканців затверджує суму щомісячних внесків – з цих грошей оплачуються послуги консьєржки, прибирання будівлі, ремонт інженерних систем, прибирання та благоустрій прилеглої території, а також паливо – у тому випадку, якщо в будинку є центральне опалення. У середньому в Анталії, наприклад, суми виплат коливаються від $15 до $50 на місяць. Крім того, окремо доведеться платити за електроенергію ($0,13 за кіловат, включаючи податки) та воду ($1,8 за кубометр, включаючи податки).
До того моменту, як наш співвітчизник став власником турецької нерухомості, його становище в країні нічим не відрізняється від становища будь-якого туриста – звичайна віза, яку можна оформити за $20 в аеропорту, дає йому право перебувати в Туреччині протягом двох місяців. Однак одразу після оформлення угоди та отримання тари все різко змінюється – тут громадянин СНД має право отримати піврічну туристичну мультивізу (що дає право на три місяці перебування), довгострокову річну візу, а потім і вид на проживання. І, можливо, таким чином поповнити когорту іноземців, які оселилися в Туреччині ще 15-20 років тому і навіть не помишляють про зміну адреси.