Втім, як зазначає оглядач журналу «Новий іноземець», зовсім нещодавно наше перше кохання не до кінця відповідало нам взаємністю. Воно було раде бачити нас - але тільки в гостях, не більше того: до жовтня 2003 року ми не могли купувати тут нерухомість. Тобто все одно купували - але збоченим способом, прикриваючись хто фіктивним шлюбом, хто підставною особою турецького підданства. А тепер купувати, дарувати, успадковувати та здійснювати інші угоди з нерухомістю в Туреччині може будь-хто з нас. Що стосується землі - то її покупка, як і раніше, залишається привілеєм юридичних осіб, але перетворитися на юрособу в Туреччині просто і швидко. Один-два дні, пара тисяч доларів - і ви власник турецької фірми.
Треба сказати, що інші іноземці у справі купівлі турецької нерухомості нас сильно випередили - німцям, англійцям, голландцям чи норвежцям це було можна, і вони це робили. У результаті Фетхіє, наприклад, став цілком англійським містом - і за населенням, і за способом життя; для одних фетхійських британців інші фетхійські британці повідкривали ресторани й магазини, в яких усе відбувається англійською мовою, тож пенсіонери та інші постійно живущі тут англійці почуваються як удома. Тільки краще - бо в Туреччині тепліше, ніж в Англії.
А вітчизняний наступ на турецькі курорти тільки починається. Правда, у Стамбулі осіло багато наших - за бізнесом потрібно наглядати, а приємніше це робити з власного будинку, а не з готелю. Що стосується Аланії, Анталії, Кемера чи Бодрума - то ці курорти, звичні як місце для проведення одних-двох літніх тижнів, ми тільки починаємо розглядати як місце для інвестицій у нерухомість. А між іншим, прибуток від цих інвестицій зараз - від 80 до 100% відсотків на рік.
Туреччина дуже хоче в ЄС. Можливо, з нашого боку це й недобре, але нам зовсім не хочеться, щоб Туреччину прийняли в ЄС. Тому що тоді нам доведеться забути про землю, що коштує від €30 до €100 за квадратний метр, і про вілли, де повністю оздоблений метр коштує від €1.000 до €1.800... І про те, що вілла класу супер-люкс, за яку в Іспанії доводиться платити близько півтора мільйона євро, на турецькому узбережжі коштує всього 350 тис. А просто вілла на узбережжі поки що коштує 100-120 тис. З оздобленням, на яке існує п'ятирічна гарантія. І набита всім кухонним обладнанням та меблями. І з санвузлами, в яких є все, що потрібно. Ось так.
Втім, стільки все це коштує поки що - ціни на нерухомість у Туреччині зростають на 20-25% на рік, і немає жодної причини для того, щоб вони раптом перестали це робити. І якщо зараз найдорожчий метр землі коштує близько €100, то ще рік тому щось дорожче за 60 було для узбережжя просто екзотикою.
Навіть скромний покупець, той, який придбав десь на Анатолійському узбережжі квартиру чи будиночок для самого себе, але не живе там цілий рік - і той може отримувати відсотків 15 прибутку виключно від здачі своєї власності в оренду. Втім, порівняно з 80-ма чи 100% прибутку інвестора, це виглядає досить скромно.
Для інвестора Туреччина старається особливо. Отже, інвестор купує певну ділянку під забудову - а муніципальні служби абсолютно безкоштовно підводять до цієї ділянки те, що ділянці потрібно, тобто будують під'їзні дороги, проводять воду, газ, електрику. Будують турки швидко - готові будинки з'являться вже місяців через 8-10. Втім, до цього етапу нічиїх будинків на ділянці, як правило, вже не залишається - майже все розкуповується ще на стадії будівництва.
У сейсмічному плані узбережжя далеко не так небезпечне, як Стамбул - і все ж відлуння землетрусів може дійти і сюди. Тому за сейсмостійкістю споруджуваних будинків стежить спеціальна комісія, яка спостерігає практично за кожним заливанням бетону. І якщо щось не так - забудовник не отримає документів, необхідних для продажу будинків, і всі його труди підуть прахом.
Загалом, наші люди потягнулися на південь, до Туреччини - і жити, і давати жити іншим. Тобто, будувати готелі. Будівництво готелю займає близько року. Метр умовного готелю коштує близько €350. Усі витрати окупаються максимум через п'ять-шість років, а потім починаються суцільні доходи, тобто найприємніша частина бізнесу.
Втім, найвигідніше зараз заняття в Туреччині - це, як не смішно, будівництво магазинів та супермаркетів. Здавалося б, уся Туреччина - один суцільний магазин, де шуби чергуються з майками, рахат-лукумом та ювеліркою. Однак серед усього цього пишноти рішуче бракує простих супермаркетів з молоком, хлібом та сиром.
Фахівці стверджують: Туреччина зараз нагадує Москву часів 1996-97 років. За цінами нагадує - у сенсі порядку в Туреччині все суворіше: тут закони зворотної сили не мають. До того ж тутешнє право не передбачає жодних підстав, що дозволяють відібрати у покупця те, за що він заплатив. І якщо у нас можна розірвати угоду через те, що при її укладенні були порушені права неповнолітнього або забули про частку родича, який перебуває в місцях не настільки віддалених, - то в Туреччині такого статися не може. Справді, оформлена при свідках угода вічна й непорушна, і це вселяє оптимізм.
Володіння турецькою нерухомістю приємне ще й тим, що тут вас не мучать при отриманні посвідки на проживання. Вона набувається не автоматично, але майже автоматично - €350, пара місяців, і потім протягом п'яти років ви можете безтурботно перебувати на території країни. А потім? Потім можна продовжити посвідку на проживання, а можна й просити громадянство - за наявності власності отримати його в цій країні не так складно.
Поки що турецьке громадянство у пересуваннях світом допомагає не краще за вітчизняне. Але, нагадую, країна прагне до ЄС, і колись вона там усе-таки опиниться. А що таке загальноєвропейський паспорт, нікому пояснювати не потрібно.
Туреччина - країна, в якій є все. Чотири моря, гори, вкриті лісами та гірськолижними трасами. Старовини - грецьких старожитностей тут більше, ніж у власне Греції, тож у сенсі що подивитися Туреччина - одна з найбагатших країн світу. До того ж ця частково європейська країна ще не до кінця зіпсована західною цивілізацією - звичаї тут не такі суворі, як в решті ісламського світу, але й не такі легковажні, як у Європі.
Тут є прекрасні школи з викладанням англійською мовою. Тут цілком задовільна медицина - не безкоштовна, зате хороша. На узбережжі чудова екологія - недарма в Бодрумі відпочивають і живуть дуже заможні люди з усього світу. Тобто вони, фінансово спроможні вибирати будь-які куточки світу, всьому віддають перевагу турецькому Бодруму. Тут вони причалюють свої яхти...
Тож нам зовсім ні до чого, щоб Туреччина стала однією з шенгенських країн. Тому що ціни теж стануть шенгенськими. Втім, тому, хто вже зрозумів, що до чого, шенгенські ціни не страшні. А що йому - він уже купив у Туреччині те, що хотів, і тепер може з почуттям глибокого задоволення спостерігати за тим, як його власність день у день дорожчає. Думаю, що це має бути надзвичайно приємно.
З усієї Туреччини особливе місце в нашому серці займає Анталія - для більшості з нас вона стала першою в житті закордоном, побаченою власними очима. І облаштовуватися тут ми почали вже тоді, коли робити це нам було ще не можна: задовго до зняття заборони на продаж нерухомості нашим співгромадянам наші співгромадяни цю заборону вміло обходили. І в результаті зараз, за неперевіреними даними, нашим співвітчизникам в Анталії належить близько п'яти тисяч різноманітних об'єктів нерухомості - тобто порівняно з тими ж німцями чи англійцями, які встигли заснувати тут цілі національні поселення, це не так багато. Але для представників держави, чиї громадяни отримали право на купівлю нерухомості лише близько півтора року тому - це дуже непоганий результат.
Туреччина взагалі, а Анталія зокрема переживають зараз економічне піднесення. Тобто в усіх спад - а в них піднесення. Інфляція зменшується, курс ліри став стабільним, інвестиційний клімат - привабливим. До того ж турки намагаються зробити його ще привабливішим - інвестору обіцяють різні пільги (на кшталт автоматичного виду на проживання). І інвестор пішов косяком. На жаль, здебільшого європейський - ми, як народ полоханий, поки що обережнічаємо. Але, схоже, даремно - за словами рієлторів, усі ризики тут застраховані та зведені до мінімуму, а інвестиції настільки короткі, що часу почати нервувати просто немає. Багатоповерховий будинок в Анталії будують за 10-12 місяців, будинок малоповерховий буде готовий взагалі місяців за три, максимум п'ять... За час будівництва об'єкт дорожчає мінімум на 30-40%, а прибуток у 100% річних тут вважається нормальним.
Так, в Анталії будівельний бум. Але він тут якийсь тихий - начебто будують багато, але не дуже помітно. У сезон масове будівництво в курортній зоні заборонене; немає тут і підйомних кранів - щоб не псували краєвид. Будують тихо, швидко та якісно - майбутнього інвестора не має хвилювати гідроізоляція будинку чи проблеми з дахом. Схоже, дедалі більше наших громадян стало це цінувати.
Інший тутешній плюс: Анталія - це місто з півмільйонним населенням. У сенсі, місцевим, турецьким населенням, яке в сезон збільшується в рази. Але, будучи справжнім містом, Анталія жива і взимку - усе відкрито, усе працює, життя кипить, тож за бажання тут можна жити постійно. Є навіть російська школа з російськими вчителями та російською ж програмою навчання, але з доданою парою іноземних мов - тож сім'ю в Анталії можна залишати на весь рік. Більше того - при цій школі є пансіон, де в разі потреби дитину можна залишити на стільки днів, на скільки це потрібно.
Усе гаразд тут і з медициною - кожен вільний обрати для себе відповідну страхову програму в страхових товариствах, багато з яких існують із початку минулого століття. Безпека - все-таки в Туреччині дуже сильні армія та поліція, тож нічною Анталією цілком може гуляти навіть самотня блондинка. Звісно, їй услід будуть озиратися та цокати язиком - але не більше того.
Третій плюс Анталії - тут є аеропорт. Тому батькам родин, які живуть тут, неважко прилітати на вихідні: три години в літаку - і ти вже вдома. Не на кожну дачу з нинішніми заторами вдасться доїхати так швидко.
Отже, що ми здебільшого купуємо в Анталії? По-перше, різне житло, причому в цьому питанні ми оригінальні. За статистикою, іноземці у 70% випадків купують тут квартири, а решта 30% віддають перевагу віллам або таун-хаусам. А з наших співвітчизників квартири купують не більше 50%, а решта живуть у власних будинках. Після європейських та вітчизняних цін вілли в Анталії здаються просто безкоштовними - будинок за п'ятсот метрів від моря може коштувати €80-100 тис. А трикімнатна квартира в курортній зоні поки пропонується за €30-40 тис.
Але не однією житловою нерухомістю живі в Анталії наші співвітчизники - вони тут ще й роблять справи. Наші співгромадяни стають турецькими бізнесменами - ми купуємо тут магазини, ресторани, нічні клуби, фітнес-центри та концертні зали. На те, як ідуть справи, чомусь ніхто не скаржиться.
Вільної землі в курортній зоні, яка цікавить усіх, не так уже й багато. Однак в Анталії з цим усе-таки простіше - адже, скажімо, у Кемері сотка зараз менше €50 тис. уже не коштує, а в Анталії землю ще можна знайти тисяч за 20-25. Однак у найпривабливіших місцях її продають уже за 50, а то й 70 тис. І це при тому, що трохи далі, наприклад в Аланії, ще трапляються сотки, що коштують лише €6 тис. Нічого собі «лише». Ось тому гігантські сади при турецьких віллах трапляються нечасто.
Те, що ми називаємо елітною нерухомістю (тут її так називати чомусь не прийнято), за рік подорожчало на 100%. Втім, тут елітним можна назвати практично все - за останні три роки якість будівництва просто стрибнула вперед. Покращилися технології та архітектура, тож будинки стали справді красивими. До того ж тут не буває такого, щоб покупець придбав порожню коробку, а потім сам зводив би в ній стіни та прокладав проводку - в Анталії все продається повністю оздобленим, із сантехнікою та кухонним обладнанням, тож у новобудову достатньо завезти меблі, повісити штори і все, можна жити.
Як живе вже близько п'яти тисяч росіян. І як будуть жити ще тисячі - є відомості про те, що наші промислові гіганти мають намір будувати в Анталії свої котеджні селища. Схоже, ми стаємо дружелюбнішими - раніше при купівлі нерухомості однією з головних вимог називали: «Щоб жодного росіянина на відстані кілометра!» А тепер ми, як якісь англійці чи німці, готові жити поруч із співвітчизниками, і це тішить.