Камамбер з Вісконсина
В Америці заклики бойкотувати французькі товари поширює рух Veto la France. У його чорному списку десятки французьких фірм, зокрема Air France, Michelin, Club Med, Bic. Відпочинок на Лазурному Березі пропонується замінити екскурсією французьким кварталом Нового Орлеана або відвідуванням французького готелю в Лас-Вегасі, на крайній випадок вирушити в кулінарний круїз сироварнями штату Вісконсин. «Ми щодня отримуємо листи та дзвінки з погрозами бойкоту, - зізнається Фаб’єн де Бребісьон з компанії Michelin, - але поки не зафіксували особливого зниження продажів». Аналогічні події відбуваються і навколо таких популярних французьких марок, як Danone та Evian. Факт антифранцузької кампанії визнає і голова відомого виробника алкогольних напоїв Pernod-Ricard SA Патрік Рікар. Але, на його думку, серйозних наслідків не буде: більшість брендів позиціоновано як американські, шотландські та австралійські.
Французи та німці в боргу не залишаються. Кока-кола разом із каліфорнійськими винами зникла з меню багатьох ресторанів у «старій» Європі. Пацифісти закликають бойкотувати McDonald’s. До чорного списку європейської громадської організації «Споживачі проти війни» потрапив і американський нафтовий гігант Exxon Mobil. Через свою дочірню компанію Esso France SA він володіє у Франції 815 АЗС. Поки що в Exxon зберігають спокій. Бензин французи, як і раніше, заливають справно і до конкурентів особливо не перебігають. Принаймні, помітного падіння продажів не зафіксовано.
Хоча за формою сам бойкот нічого, окрім посмішки, викликати не може, ціна питання не така вже й мала: обсяг торгівлі між США та Францією сьогодні становить $56 мільярдів. Один лише контракт між американським оборонним відомством і французькою компанією Sodexho тягне майже на мільярд доларів. Французи постачають армії США продуктові набори швидкого приготування. Після початку бойових дій і різкої антиамериканської реакції президента Франції Жака Ширака 60 конгресменів-республіканців зажадали від адміністрації Буша негайно припинити всі стосунки з Sodexho.
Шанси французів втратити довгостроковий підряд дуже великі - Америка, як то кажуть, пішла на принцип. Причому у США вже не зважають на те, що багато французьких компаній не просто ввозять готову продукцію на американський ринок, а безпосередньо виробляють її в Америці, забезпечуючи роботою десятки тисяч людей. Наприклад, Bic взагалі є спільною франко-американською компанією, у якої через війну вже виникли проблеми зі збутом одноразових лез і кулькових ручок на Близькому Сході, де їх сприймають як продукцію з-за океану. Що стосується Michelin, то компанія діє на ринку США через свою дочірню фірму Goodrich, у якій зайняті 25 тисяч американців. За такою ж схемою будується і діяльність McDonald’s у Франції. Піар-кампанія гіганта швидкого харчування наголошує на тому, що його мережа використовує виключно місцеве м’ясо, яловичина скуповується у фермерів, даючи при цьому роботу 38 тисячам французів.
Плач експортерів
Розрахунок американських розробників плану «Шок і трепет» був простий: нищівний удар по режиму Саддама демонструє всьому світу могутність наддержави і відновлює довіру до її економіки та фінансової системи. «Америка зможе розраховувати на приплив іноземного капіталу лише тоді, коли люди в інших країнах переконаються, що США є символом економічної могутності та геополітичної надійності. З одного боку, війна зміцнює антиамериканські настрої, з іншого - посилює престиж США, а отже, і становище нашої країни на міжнародних фінансових ринках, включаючи попит на наші цінні папери», - запевняє Едвард Луттвак з Вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень.
Щоправда, варто було ходу війни відхилитися від первісного блискавичного сценарію, як почулися й голоси скептиків. Не всі навіть в Америці переконані, що існує прямий зв’язок між військовою могутністю та економікою. «Сфера економіки функціонує за іншими законами, відмінними від законів війни та геополітики, - застерігає професор Гарвардського університету Джозеф Ней. - В економіці існує тісна взаємозалежність, іншими словами, паритет між різними блоками. Тобто Америка не може обійтися без решти світу, і навпаки».
Американський експорт забезпечує 10% ВВП країни, від нього залежать мільйони робочих місць. Але для того, щоб продавати товари та послуги, необхідно мати прихильно налаштованих покупців. Сьогодні складається ситуація, коли такі бренди, як Coca Cola чи Nike, можуть серйозно постраждати, якщо споживачі в Азії, Латинській Америці та Європі сприйматимуть США як свавільну та егоїстичну імперію.
На перший погляд здається, що війна в Іраку мало позначиться на американській економіці. Завдяки колосальному потенціалу США цілком можуть дозволити собі і гармати, і масло. Адже оборонний бюджет, який здається непідйомним, єдиної у світі наддержави - майже $400 мільярдів - становить лише 3,5% ВВП країни. Витрати на саму війну ще менші - від 70 до 80 мільярдів.
Дійсно, Америка - економічний гігант. Хоча її населення становить лише 5% світового, на країну припадає майже третина світового виробництва. Переважна більшість зі 100 провідних корпорацій планети має свої штаб-квартири на території США, а левова частка інвестиційних банків розташувалася на Волл-стріт. Жодна інша нація світу не постачає на глобальний ринок стільки фільмів, телесеріалів і музичних творів, крім того, в Америці реєструється найбільше патентів. США практично контролюють Інтернет і мають монополію на підготовку топ-менеджерів: саме в Америці розташовані провідні бізнес-школи.
Донори Америки
Втім, детальний аналіз ситуації дає дещо іншу картину. Стан справ в американській економіці далекий від ідеалу: дефіцит торговельного балансу за останній рік збільшився на 28%. Іншими словами, перевищення імпорту над експортом становило півтрильйона доларів. Покривається цей дисбаланс традиційним американським способом - за рахунок продажу решті світу корпоративних акцій та державних цінних паперів. Тобто економічний колос, як і раніше, живе в борг, а в ролі кредитора виступає решта світу. У період президентства іншого «яструба» - Рональда Рейгана - подібна практика закінчилася в жовтні 1987 року обвалом курсу долара та крахом фондового ринку. Схожа загроза існує й сьогодні. «Зараз у міжнародних інвесторів не так багато грошей, та й ті вже вкладені в американські акції», - попереджає Кетрін Манн з Інституту міжнародної економіки. Іншими словами, вільних коштів у світі сьогодні не так багато, і те, що вони, як за добрих старих часів, будуть справно надходити до Америки, факт далеко не очевидний.
Іншим фактором, який незмінно допомагав американській економіці і існування якого сьогодні теж може опинитися під загрозою, є імміграція. Приплив робочої сили з інших країн дозволяв американському суспільству зберігати феноменальну динаміку. Британський щотижневик «Економіст» навіть опублікував прогноз, згідно з яким до середини нинішнього століття американське суспільство мало помолодшати порівняно з європейським на 15 років - з усіма витікаючими звідси сприятливими наслідками для економіки та соціальної сфери. Але сьогодні виникає питання: а чи збережуться на нинішньому рівні імміграційні потоки, якщо США втратять свою привабливість у третьому світі? Після подій 11 вересня іммігранти з мусульманських країн зазнають у США безпрецедентної дискримінації, а в деяких випадках навіть примусово висилаються. «Я побоююся, що в майбутньому терміни розгляду заявок на отримання вида на проживання в США збільшаться втричі», - говорить Алан Гудман, який очолює Інститут міжнародної освіти, який присуджує іноземцям престижні стипендії імені Фулбрайта.
Нарешті, американські компанії, що оперують за кордоном, залежать від прихильного ставлення до них місцевих урядів. Наприклад, будь-яке злиття потребує схвалення з боку Євросоюзу, а корпорація Microsoft має пояснюватися за випадки недобросовісної конкуренції не лише перед американськими, а й європейськими властями. Неповороткість європейської бюрократії стала притчею во язицех, але яких масштабів може набути тяганина з ліцензіями та дозволами, якщо в неї втрутиться політичний фактор? Навряд чи європейці спокійно спостерігатимуть за тим, як їхні фірми зазнають дискримінації та бойкоту в США. Авіакомпанії США потребують аеродромного обслуговування, кіностудії - захисту авторських прав, а фермери - спеціальних дозволів на право продажу генетично модифікованих продуктів. «Нинішня манера ділити світ на друзів і ворогів може надто дорого обійтися Америці», - застерігає нью-йоркський економіст Джефф Мадрік.
Питання в тому, як далеко здатна зайти Америка. «У США лунає чимало голосів із вимогою ігнорувати міжнародні інститути, і багато з тих, хто вимагає особливого американського шляху, або входять до адміністрації Буша, або близькі до неї», - говорить професор Лестер Туроу з Массачусетського технологічного інституту.
Сьогодні репутація США у світі серйозно підірвана. І чим більше страшних картин загибелі та страждань мирних іракців демонструватимуть «Аль-Джазіра» та європейські телекомпанії, тим глибшим стане розчарування в нинішній Америці. Тому взаємний бойкот товарів - це лише верхівка айсберга, за ним можуть послідувати куди більш глибинні та масштабні конфлікти.
Стівен Роч, головний економіст інвестиційного банку Morgan Stanley, вважає, що війна породила «найглибший після 1945 року геополітичний розрив». На його думку, сьогодні під загрозою опинився сам процес глобалізації. Багато економістів вважають, що політичні рішення тепер домінуватимуть над економічною доцільністю. У результаті перед світом замаячила загроза взаємного ізоляціонізму, відокремлення національних ринків та краху міжнародного поділу праці, вибудуваного з такою працею. Якщо будуть зведені національні перепони для імпортерів, зростуть ризики. А будь-яке збільшення ризиків виражається в грошах - піднімаються ставки за банківськими кредитами і відповідно ціни. Відсидітися і не потрапити під ланцюгову реакцію ринків не вдасться нікому. Адже зростання цін на готову продукцію неминуче призводить до скорочення попиту та зниження обсягів виробництва. Отже, виробникам знадобиться менше сировини - металів, енергії.
Одним із найскладніших питань залишається майбутній курс арабських країн. Де те місце, яке після закінчення війни вони посядуть у світовій економіці? Багато експертів не виключають, що близькосхідний регіон цілком може дистанціюватися від США та зблизитися з Німеччиною і Францією. На думку Фолькера Нієнгауса з Рурського університету (Бохум, ФРН), в арабському світі вже відкрито обговорюється можливість переведення розрахунків за нафтовий експорт з доларів на євро, а також скорочення частки американської валюти в золотовалютних резервах центральних банків. «Звичайно, драматизувати ситуацію не варто: сукупний ВВП ряду арабських країн можна порівняти з ВВП Іспанії, але якщо вектор справді зміниться, певного дисбалансу на світових фінансових ринках уникнути не вдасться», - вважає німецький експерт. Будь-яка втеча в бік євро - це удар по долару, з не менш серйозними наслідками для Старого Світу. Адже європейцям, особливо німцям і французам як експортуючим націям, вкрай невигідне зміцнення єдиної континентальної валюти: їхні товари дорожчають і стають менш конкурентоспроможними на світових ринках.
Поки прогнози невтішні. Той самий Стівен Роч закликає американців до стриманих оцінок, а експерти вашингтонського Інституту економічної політики в кращому випадку допускають для США помірне зростання, але без створення нових робочих місць. Отже, ще один рік рецесії та застою?