Торговельні та пасажирські судна нині практично беззахисні перед піратами
Автор дослідження «Тактика і техніка піратів» Бенерсон Літтл зазначає, що пірати «класичної епохи» процвітали так довго тому, що змогли створити децентралізовану систему управління, здатну проводити складні військові операції. Вони об'єднували людей найрізноманітнішого походження, професій і класів, об'єднаних однією метою. Завдяки цьому пірати могли довгий час успішно протистояти об'єднаним силам багатьох держав.
Літтл називає ряд фундаментальних причин програшу піратів романтичного віку. Зокрема, розміри та швидкість торговельних суден значно зросли, і пірати стали програвати погоні за ними. Через бурхливий розвиток колоніальних імперій суттєво зросла їхня військова присутність у піратських районах та кількість патрульних суден. В результаті цього піратський промисел став більш ризикованим заняттям, і, головне, пірати втратили безпечні бази. Розвиток колоній призвів до зростання чисельності населення і, водночас, до посилення владного контролю. В результаті пірати втратили можливість успішно ховатися у важкодоступних місцях, збувати здобич і рекрутувати новобранців. Крім того, якщо спочатку країни світу мирилися з присутністю піратів і навіть іноді використовували їх у своїх інтересах, то поступово піратство стало сприйматися як абсолютне зло. Без можливостей співпраці з владою пірати втратили тил і були знищені.
Джон Барнетт у книзі «Небезпечні води: сучасне піратство та терор у відкритому морі» підкреслює, що сучасні пірати також з'явилися як один із результатів еволюції людства. Розвиток технологій дозволив їм отримати у своє розпорядження швидкохідні катери, потужну зброю та засоби зв'язку, що зробило можливим зменшення чисельності екіпажів. Внаслідок краху колоніальних імперій та появи великої кількості територій, якими ніхто не керує, пірати отримали у своє розпорядження людські ресурси, бази, берегову інфраструктуру, можливості придбання зброї та техніки тощо. Крім того, змінився і склад піратів. Якщо в минулому переважну більшість екіпажів становили зовсім молоді люди, часто підлітки, а піратський вік був дуже нетривалим (оцінка Девіда Кордінглі, «Під чорним прапором: романтика та реалії життя серед піратів»), то нині це чоловіки в розквіті сил, які іноді роблять розбійницьку кар'єру протягом десятиліть. Пірати не діють поодинці: здебільшого вони входять до складу кримінальних (іноді терористичних) синдикатів та напіввійськових угруповань, що забезпечують їм прикриття.
У XXI столітті пірати опинилися в ідеальному становищі, оскільки на відміну від минулих століть, торговельні та пасажирські судна нині практично беззахисні. Їхні екіпажі не мають зброї, в кращому випадку пістолет є у капітана. Зменшилися й екіпажі: якщо в 1950-ті роки середньостатистичним танкером керувала команда з 40-50 осіб, то нині – з 15-20. Розроблено технології, які дозволяють відбивати напади піратів за допомогою нелетальної зброї, однак подібні інновації дуже дорогі, і на них не йде більшість судновласників. Іноді команди намагаються відбивати напади за допомогою водометів, але ризик дуже великий – пірати часто відповідають на це вогнем з кулеметів та гранатометів. Багато судновласників особливо інструктують капітанів, рекомендуючи їм не чинити опору піратам – в іншому випадку піратський абордаж може закінчитися загибеллю всіх членів екіпажу та знищенням корабля.
Паралельно з цим зменшувалися сили, покликані протидіяти піратству. У світі не існує сил, що спеціалізуються на вирішенні цього завдання. Військові флоти мають інше завдання – вони відповідають за оборону держави і можуть бути залучені до дій проти піратів лише у виняткових випадках. Тим не менш, показово, що новий сплеск активності піратів був відзначений у середині 1990-х років. Однією з причин цього називається закінчення Холодної війни. Радянські військові кораблі, які курсували в Атлантиці, Тихому та Індійському океанах самою своєю присутністю відлякуючи потенційних морських грабіжників, повернулися на бази. У свою чергу, присутність колишніх противників радянських ВМФ – флотів США, Великобританії та інших країн значно зменшилася. Наприклад, в Індійському океані у 1998 році знаходилося вдвічі менше військових кораблів США, ніж у 1991 році.
Багато держав, які формально контролюють ситуацію у своїх територіальних водах, не в змозі це робити. Живим прикладом є Сомалі, у якого повністю відсутній військово-морський флот. Тому у водах Сомалі пірати можуть почувати себе в повній безпеці.
У будь-якому разі, боротьба з піратами для сучасних військових моряків – завдання надзвичайно складне, насамперед у політичному плані. Військові не навчені проводити подібні операції. Крім того, завжди високий ризик помилки: легко можна сплутати мирний рибальський човен з піратським судном і обстріляти його. Політичні наслідки цього можуть бути вкрай неприємними. Ще складніше проводити операції зі звільнення захоплених піратами кораблів.
Читайте також матеріал на тему: РОЗКВІТ ПІРАТСЬКОГО ПРОМИСЛУ<\/a><\/strong><\/p>
За матеріалами Washington ProFile.<\/strong><\/p>