Туристичні путівники по Китаю про багато що замовчують
Гастрономічні традиції Китаю – одні з найдавніших і найбагатших у світі. Місцева кухня – така ж знакова пам'ятка країни, як і, наприклад, теракотова армія імператора Цінь Шихуанді. Меню від провінції до провінції сильно відрізняється. Так, якщо в Сіані подають їжу, приготовлену на свинячому жирі, то в Сичуані мандрівникові необхідно запастися терпінням і... великою кількістю води. Ця провінція славиться дуже гострою кухнею, і перець чилі, перемішаний з вареним огірком, – характерний обід типового сичуанця.
Китайці – незрозумілий європейцям народ. Наприклад, у нічних клубах Сіаню найпопулярнішою стравою вважається ізюм. Так-так, звичайний ізюм – китайці вживають його як закуску до пива.
Китайський суп – окрема історія. Адже китайці не знають, що таке суп у звичному для нас вигляді. Вони з'їдають «вміст» (овочі, локшину, м'ясо), а бульйон залишають або випивають після. Тому потрапивши в Росію, вони не розуміють, що такого в цьому борщі та окрошці. Несмачно ж!
А ще в Китаї практично не п'ють кави (воно й зрозуміло, адже є чай) та молоко, не їдять шоколад і сир. Взагалі, молочні продукти до недавнього часу були в Піднебесній великим дефіцитом, а тому зараз у покоління 60-70-річних дуже погані та криві зуби. З початком економічного зростання ситуація покращилася, і тепер молодь прагне споживати багато кальцію. Цілком нормально в будь-який час доби зустріти на вулиці студентів, які п'ють соєве молоко (дуже несмачне, до речі) прямо з прозорих пакетиків, проткнутих соломинкою.
Китайці їдять усе, що рухається. Таргани, гусениці, жуки, ростки та пагони, а ще тисячі найменувань «страв», від опису та способу приготування яких у нормального європейця одразу заболить шлунок і зникне бажання взагалі щось пробувати. Насправді все не так страшно. Головне правило іноземця – не питати, з чого і як приготована страва (все одно буде незрозуміло), а просити меню з картинками (якщо немає англійською). Далі вибирайте страву, яка сподобалася, «методом тику». А якщо не пощастило, і принесли курячу голову або копчені свинячі ноги – просто налягайте на рис. Це завжди безпрограшний варіант.
Ще одне незмінне правило – у Китаї не прийняті чайові. А тому не варто залишати гроші разом із рахунком – у провінційних містечках офіціанти досі біжать за клієнтом півкварталу, щоб віддати «забуті» юані!
Хоча Пекін приймав Олімпійські Ігри 2008 року, досі в Китаї більшість жителів майже не говорять англійською. А тому, подорожуючи самостійно, треба розраховувати тільки на себе та свої здібності орієнтуватися за навігатором або картою. Швидше за все, іноземцю не розкажуть, «як пройти до бібліотеки» та «на якій зупинці виходити». А потрапити в готель можна, тільки показавши водієві таксі візитку з адресою готелю. При цьому хитрі таксисти напевно спробують повезти нічого не розуміючого чужинця найдовшою дорогою, щоб отримати більше грошей.
Але навіть якщо ви зустрінете китайця, який щиро захоче вам допомогти, радіти рано. Місцеві жителі нерідко самі погано орієнтуються або не знають, як пишуться назви фруктів на ринку. Наприклад, в історичних кварталах Пекіна (так званих хутунах, побудованих у вигляді лабіринту) китайці блукають не менше іноземців.
Те, що китайці плюють, кашляють, сякаються, харкають на вулиці та в транспорті (у поїздах і таксі навіть є спеціальні таблички, що забороняють подібні дії), добре відомо. Цим уже нікого не здивуєш. Але є вельми дивні та незвичні для наших туристів особливості національного характеру.
Китайці вважають свою країну центром світу – у китайській мові сама назва держави перекладається як «Серединна земля» («чжун го»). Ще б пак – у стародавньому Китаї з півночі простягалися безкраї степи, на заході – найвищі гірські вершини, на півдні – непрохідні болота, на сході – океан. Китайці дійсно відчували себе в центрі світу! А тому ставлення до себе та до іноземців відповідне.
Китайці завжди собі на умі, а до туристів ставляться поблажливо і навіть з деякою зневагою. Свої інтереси понад усе. Якщо спілкуються з іноземцем, то, найчастіше, щоб хизуватися та «демонструвати» знайомого своїм друзям або заради безкоштовної мовної практики. При цьому в провінційних містах досі трапляється масове фотографування з іноземцями на вулицях, особливо з високими блондинами. Ніби для найбільш густонаселеної країни світу іноземні туристи досі дивина. До речі, всіх іноземців жителі Піднебесної трохи іронічно називають «лао вай» (дослівно «старий-іноземець») – цим вони в жодному разі не хочуть нікого образити, просто демонструють свою перевагу над іншими націями.
Дітей у Китаї з самого народження балують, ні в чому їм не відмовляють, потурають усім бажанням. Дитина може скандалити, кричати та бігати, де хоче. Ще б пак, вона – справжній скарб, адже правило «Одна сім'я – одна дитина» ніхто не відміняв. Завести другу та третю дитину, звичайно, можна, але якщо сім'я бідна, то дитина не отримає жодних прав і стане тягарем для сім'ї. Якщо ж сім'я багата, то за другу дитину доведеться заплатити високий податок. Тому громадський транспорт обклеєний рекламою клінік, де роблять аборти.
До речі, про оголошення. На острові Хайнань, наприклад, можна зібрати цілу галерею смішних та абсурдних вивісок. На курорті багато туристів з Росії, і місцеві дублюють назви закладів та меню в ресторанах «російською». Тому вислови на кшталт «волосатого масажу» або загадкового «я кавун» тут не рідкість.
Найкрутіші місця для побачень китайської молоді – інтернет-кафе та «Макдональдс». В інтернет-кафе парочки чатяться – тобто влаштовують якесь «віртуальне побачення» по QQ (китайська ICQ). А «Макдональдс» у Піднебесній вважається фешенебельним іноземним рестораном.
До речі, соціальні мережі в Китаї офіційно не працюють. Тому подорож до цієї країни — чудовий спосіб відпочити від лайків та чекінів.