Багато наших співвітчизників дивляться на закордонну нерухомість як на «запасний аеродром»
ОСОБИСТИЙ ДОСВІД
І поїхали ми в апартаменти, «Пафос Гарденс» називаються. Свого пляжу в них немає, ходили на міський або їздили околицями, але зате – три кімнати, кухня, два туалети, ванна, душ, пральна машина, праска, посудомийна машина. Готувала дружина сама. Продукти, звісно, дорожчі, ніж, наприклад, в Іспанії. З одного боку вона, звичайно, намучилася, – щодня думати, чим нас годувати. А з іншого, свій дім – це, звичайно, зовсім особлива справа. Самі собі господарі, всі два тижні, що ми там провели, нікого не бачили, крім сусідів. З одного боку ніби бельгійці якісь жили: мама-тато, бабуся-дідусь, хлопець років чотирнадцяти і молодший брат, роки три, мабуть, а з іншого – фіни: піджарий тато в окулярах і товстий син, який весь час грав у м'ячик.
Вилітали з дому – холод, бруд, сльота, щодня когось убивають... І всі розуміють, що повертатися – туди ж. А тут, у Пафосі – синє небо, тепло, все цвіте. Спали на відкритому балконі, у вікно всяка квітуча зелень лізе. Білизну на даху сушили, все таке свіже. Вранці встанеш – пташки співають, по вулиці автобус повільно їде – дітей до школи збирає (це жовтень був). А тут ще покоївка-кіпріотка в кімнату постукала – прибирати. Моя Катя їй каже, wait, мовляв, for a minute, а покоївка так радісно: Are you from Britain? Катя від задоволення тільки що не почервоніла, хоча їй і в магазинах, і на ринку всі: Madame, madame...
– Ну гаразд, все, – каже моя Катя. – Ти хотів гроші в нерухомість вкласти? Вкладай. Мені подобаються ті біленькі будиночки, повз які ми на ринок їздимо!
Мені, загалом, вони теж подобалися. А ще мені подобалися 330 сонячних днів на рік, хороша екологія, близькість до Європи та Азії, можливість виїзду в будь-яку країну світу.
Повернувшись додому, я пішов у фірму, яка торгувала нерухомістю на Кіпрі. Мене запитали відразу і без обиняків: а навіщо вам це треба? Ну, як же – тепло, сонечко, і потім треба ж гроші кудись вкласти...
– То-то. Врахуйте, що на Кіпрі заборонений гральний бізнес, торгівля наркотиками, зброєю, а також проституція...
І ми з менеджером стали думати, де купувати. Вибрали Пафос. Колишня столиця острова. Свій аеропорт. Чисте море, найзеленіша частина острова. Саме там зосереджені всі бананові плантації, взимку тепло, влітку – не надто жарко. Взагалі – не місто, а музей під відкритим небом, його навіть внесли до якогось списку ЮНЕСКО.
Корал-Бей – місце, де будують собі палаци різні дуже багаті люди. Ну, а ми так – всього лише будиночок в районі Грецької школи.
Ще до початку переговорів з фірмою я добре знав, що я – зі своїми намірами купити будинок на цьому острові – за їхнім, кіпрським, законодавством не просто покупець, а те ж саме, що інвестор, оскільки збираюся ввезти в їхню країну валюту.
Іноземець на Кіпрі може придбати у власність квартиру, будинок та іншу нерухомість на території, що не перевищує 2.675 квадратних метрів – 26 соток по-нашому. Процедура входження у володіння нехитра. Тебе реєструють у земельному реєстрі та видають документ про право власності. Всі гроші одразу вносити не обов'язково. Можна взяти кредит, сплатити 30 відсотків – і ти вже домовласник.
Є два Кіпри: один для туристів, і зовсім інший – для тих, хто там живе. Найдурніше купувати будинок у туристичній зоні – там все в два-три рази дорожче. Помідори біля моря коштують 60 центів, а в центрі міста, на ринку, їх можна купити за 20. До кризи життя на Кіпрі було втричі дешевше, ніж у нас. Зараз ціни аналогічні, правда, якість вища.
Всі наші хочуть будиночок біля моря. Але це помилка. Там жарко і волого. Біля моря має сенс мати дачку, а жити треба там, де вище. Престижні райони якраз там. Ціни на нерухомість біля моря і ближче до гір майже однакові, але в горах кращий клімат, тихіше і життя дешевше.
Оскільки я вирішив купити окремо стоячу будівлю (віллу), та ще з басейном, то її мені будували на замовлення. Я чекав 9 місяців. Секонд-хенд я не хотів. А нового – де ще ніхто не жив – вільного житла на Кіпрі немає, будівельним фірмам невигідно будувати просто так, не знаючи напевно, що це хтось купить.
Крім того, одним клієнтам подобається круглий басейн при квадратному будинку, іншим – трикутний будинок при квадратному басейні. У кожного свій смак. Відразу – готову – можна купити лише квартиру.
Свій двоповерховий будиночок у 6 хвилинах ходьби від центру Пафоса з басейном і внутрішнім двориком я купив минулої зими. Зараз поки в мене тимчасовий вид на проживання. Через три роки буду подавати на постійний. А через п'ять років можна подавати на кіпрське громадянство, тільки я поки не знаю, навіщо мені це треба.
Отримавши тимчасовий вид на проживання, я придбав статус visitor, тобто, по суті – статус гостя. А по відношенню до гостя прийнято проявляти гостинність. На Кіпрі гість, відповідно до свого статусу, звільняється від податків на прибуток, отриманий внаслідок того, що він на Кіпрі має якісь капіталовкладення. Це приємно, що Кіпр, на відміну від інших держав, не намагається, як липку, обдерти тих, хто до них приїхав. Кладеш гроші в банк, а всі відсотки – твої.
Приємно і те, що зовнішні рахунки (тобто рахунки іноземців, вони ж – зовнішні інвестори) в кіпрських банках знаходяться під захистом держави. Якщо завтра острів піде під воду, ви все одно свої гроші отримаєте.
Я в принципі збираюся зберігати цей свій статус надовго, можливо, назавжди. А який мені сенс ставати громадянином, якщо мені тоді доведеться платити всі податки? До того ж цього громадянства треба ще добиватися, просити місцеву владу, заручатися поручительством чотирьох кіпріотів, ну і так далі. Навіщо мені ці проблеми?
На Кіпрі наших багато, але як такої діаспори поки що немає. Тому до нас ставлення хороше. Однак ми з дружиною – а також з тещею – намагаємося ніби асимілюватися. Першими привітно вітаємося з сусідами (в основному греки, є англійці, німці, бельгійці). Дружина почала вчити грецьку і вранці щебече з консьєржкою.
Але найкраще вписалася теща. Вона – ну точно як у себе вдома – виходить вранці до сміттєвоза і вступає в жваву розмову з його водієм.
На Кіпрі зараз працює кілька десятків тисяч вихідців з території колишнього Союзу та зі Східної Європи. Але це не ті, хто купує там нерухомість. А тих, хто купує, можна розділити на три групи.
Перша – це ті, хто поїхав з Росії, Казахстану, України, Польщі назавжди. У них багато грошей. Їм подобається, що на Кіпрі спокійно і що багато шкіл, де дітей навчають англійською мовою і при цьому дешевше, ніж в Англії. При посольстві Росії на Кіпрі є російська школа. А якщо віддати дитину до звичайної міської школи, де все грецькою, то це взагалі безкоштовно.
Друга група – найчисленніша – це ті, хто готує для себе запасний аеродром. Люди бізнесу та політики. Вони працюють у себе на батьківщині, але за дітей у них душа не спокійна. Ось вони і вивозять дружин, дітей та бабусь на острів Афродіти. Ті живуть там з ранньої весни до пізньої осені, а тати прилітають до них на вихідні.
Третя група – ті, хто робить на цьому бізнес. Вони будують або купують на Кіпрі вілли з тим, щоб здавати їх в оренду. За місцевими законами це не заборонено – хоча, звісно, особливо й не заохочується. Нікому з іноземців жодних перешкод не чинять, перш за все, тому, що зараз на Кіпрі туристичний та будівельний бум – і це дуже добре, особливо якщо врахувати, що в сусідніх країнах – весь час то трясе, то терористів судять... Хто ж в таких умовах буде гальмувати приплив капіталу і відмовлятися від інвестицій?
Нерухомість на Кіпрі цікавить, звісно, не тільки наших. Дуже багато будинків і квартир у англійців. Але там інша схема. Вони переїжджають на острів, вже коли виходять на пенсію. Але не купують будинок, а беруть його в довгострокову оренду. Це дешевше і теж дає право на вид на проживання. Хоча їх, англійців, цей вид, звісно, навряд чи може цікавити…