Тимор і його команда
Мартті Ахтісаарі має багатий досвід розвалу екс-Югославії. Саме він після бомбардувань НАТО вмовив белградську владу визнати де-факто незалежність Косово, а також видати міжнародному суду в Гаазі Слободана Мілошевича. І ось тепер Ахтісаарі з'явився як посередник з урегулювання статусу Косово з прицілом на його незалежність. До речі, навесні наступного року відбудеться і референдум про остаточне відділення від Сербії Чорногорії. Тож процес формалізації періоду європейської роздробленості пішов.
У випадку з Косово офіційне визнання краю незалежною державою є лише проміжним етапом. У перспективі йдеться про утворення Великої Албанії. Не випадково прапор і гімн суверенного Косово, представлені днями президентом автономії Ібрагімом Руговою, ідентичні албанським. Однак більшість потенційних наднових європейців, погоджуючись вступити до Європейського Союзу, не збираються приєднуватися до жодних національних держав, оскільки представляють окремі нації.
Найцікавіше ж те, що «цивілізований» сепаратизм цілком вписується у філософію ООН і міжнародне право. Про пріоритет права націй на самовизначення йдеться, наприклад, у декларації ООН «Про принципи міжнародного права» від 1970 року. Їй вторять й інші важливі світові документи.
«У міжнародному праві існує точка зору, згідно з якою між принципами територіальної цілісності та правом націй на самовизначення немає жодної суперечності, - сказав відомий французький юрист Бернар Дессе. - Принцип територіальної цілісності спрямований проти спроб однієї держави змінити в односторонньому порядку на свою користь кордони з іншою державою. Тоді як внутрішні конфлікти, зокрема й протистояння «центру» і «сепаратистів», жодним чином не підпадають під дію принципу територіальної цілісності. Виходить, що право націй на самовизначення є пріоритетним. Держава, яка ставить це під сумнів, не може належати до демократичної сім'ї народів».
Втім, одне діло - папір, а зовсім інше - жива практика. Але й тут видимих суперечностей немає. Більше того: створено прецеденти. Нещодавно 191-ю державою - членом ООН став Східний Тимор. Колишня португальська колонія, окупована в 1975 році Індонезією, а з 1999 року під контролем ООН, протягом чверті століття вела боротьбу за незалежність. І, втративши в боях із громіздким сусідом чи не чверть свого населення, усе-таки перемогла. Так само міжнародною спільнотою було визнано незалежність Еритреї від Ефіопії. І нічого, світ не перевернувся.
Виникає природне питання: чому така сама метаморфоза не може статися й з іншими країнами та народами? Багатонаціональні держави здатні протиставити цьому зовсім не розмірковування про «непорушність кордонів». Насправді забезпечити цю саму непорушність можна лише силою або переконанням сепаратистів, а частіше - поєднанням того й іншого. Північна Ірландія та Чечня тому яскраві приклади. У Чечні, наприклад, після двох військових кампаній відбувся референдум, де переважна більшість висловилася за збереження республіки у складі Росії. Усе. Питання, принаймні з точки зору міжнародного права, закрите.
Якби баски всієї землі...
Інша річ - слабкі пострадянські держави. Їхні сепаратисти мають усі шанси добитися суверенітету. Та й великим країнам - членам ЄС важко протистояти деяким своїм провінціям, які вимагають незалежності, при цьому заявляючи про готовність залишитися у складі Європейського Союзу. Адже юридично якісь баски чи корсиканці з усіх боків праві, а норми демократії єдині для всіх. Головне ж - єдина Європа в будь-якому разі залишається єдиною, зі спільною валютою, парламентом та іншими органами влади, скільки б держав її не становили.
А тому актуальним є питання: хто наступний? Уже сьогодні, окрім Косово, у черзі за незалежністю стоїть чимало європейських регіонів. У результаті на карті континенту в майбутньому (і не такому вже й віддаленому) можуть з'явитися такі суб'єкти «європейської федерації».
Паданія
Так називається - за назвою річки По (латинською - Падус) - економічно розвинена область на півночі Італії. Політичну боротьбу за незалежність цього регіону веде Ліга Півночі. Лідером північан є Умберто Боссі, який був міністром в уряді Італії з питань державних реформ. До речі, план цих реформ, який найближчим часом виноситься на загальнонаціональний референдум, передбачає широку автономію регіонів, і передусім Паданії. Це програма-мінімум. На словах же справа вже дійшла до проголошення незалежної республіки Паданія, «демаркації» паданських «кордонів», виборів власного «парламенту»...
Каталонія
Найнаселеніша національна область Іспанії ухвалила днями новий автономний статут, який практично в кожній статті суперечить іспанській конституції. У першій же з них каталонці визначені як самостійна нація. Автономне законодавство ставиться вище за національне. Сільське господарство, правосуддя, освіта, міграційна політика визначені як ексклюзивна компетенція Барселони. А стаття 176 говорить, що на Каталонію не поширюються договори центрального уряду з іншими іспанськими регіонами. Глава Каталонії Паскуаль Марагаль заявив, що його «щедрість щодо Іспанії досягла межі»: автономія відтепер збирається повністю розпоряджатися зібраними на її території податками. Офіційною мовою має стати каталанська. Ці реформи підтримуються 70% жителів регіону. Новий статус, правда, має затвердити іспанський парламент. Ні в кого - ні в Мадриді, ні в Барселоні - немає сумнівів, що в такому вигляді статут у центрі не пройде. І що тоді?
Еускаді
Населення Країни басків (Еускаді - місцевою мовою) вважається найдавнішим, ще доіндоєвропейським народом Західної Європи. Якби баски всієї землі об'єдналися, їх було б 1,25 млн осіб. Окрім Іспанії ці аборигени нашого континенту живуть у Франції та країнах Латинської Америки. Народ, що подарував людству такий елемент одягу, як берет, вирізняється волелюбністю та войовничістю. У сьогоднішній Іспанії Країна басків користується широким самоврядуванням. Створено власний парламент, сформовано поліцейські підрозділи, місцева влада збирає податки, визначено пріоритети в галузі освіти, видається література еускарою - мовою басків. Після чотирьох десятиліть збройного протистояння баскська сепаратистська організація ЕТА запропонувала на початку цього року іспанській владі розпочати політичний діалог щодо ще більшої автономії аж до відділення.
Корсика
Французька влада до 1982 року відмовлялася визнавати існування в країні інших націй. Виняток робився лише для басків, які розглядалися як «прикордонне населення». Ця політика призвела до того, що на початку 80-х років сепаратистські настрої настільки посилилися, що на Корсиці та в Бретані були створені бойові організації. Загриміли вибухи. Тоді Корсиці було надано обмежену автономію - в галузі освіти, культури... Але воєнізовані організації на батьківщині Наполеона все одно продовжували створюватися. За рік скоювалося до 300 терактів. 21 липня 2000 року французький уряд «капітулював» перед Фронтом національного визволення Корсики і надав острову широку автономію. Сьогодні ця дотаційна провінція Франції, жителі якої вважають себе не французами, а прямими нащадками етрусків, користується значними привілеями, зокрема в податковій сфері. Однак сепаратисти, як і раніше, поводяться зухвало, вони знають: час працює на них.
Фландрія і Валлонія
Розкол Бельгії за національною та мовною ознакою - на валлонів-франкофонів і германомовних фламандців - був закладений ще під час революції 1830 року, яка ліквідувала залежність від нідерландської корони. Після втрати Бельгією колоній фламандська проблема перетворилася на хронічну, усі спроби створити єдину «бельгійську націю» виявилися марними. На відміну від французьких та іспанських сепаратистів фламандські націоналісти бомб не підривають. Але не секрет, що регіон навколо Антверпена, головного міста Фландрії, орієнтується значною мірою на сусідні Нідерланди, аніж на столичний Брюссель. Те саме, втім, дедалі більше відчутно і в Ліллі, столиці французької Фландрії, де за останні роки підняли голову фламандські націоналісти. Не виключено, що колись уздовж усього північно-західного узбережжя - від Булоні мало не до Бремена - буде створено нову державу під давньою назвою Фландрія.
Дністровська Русь
Придністровська молдавська республіка (ПМР) розташована на території Молдавської АРСР, що існувала в сталінську епоху та входила до складу Української РСР. Невизнана республіка була проголошена 1990 року в результаті референдуму, викликаного політикою приєднання до Румунії тодішнього уряду Молдови. На території ПМР визнано три державні мови: молдовська (з російською графікою), російська та українська. Грошовою одиницею є рубль Придністровського банку. Існує в Придністров'ї і своя армія в 4.500 осіб. Промислово розвинена ПМР не проти об'єднання з аграрною Молдовою, але за абсолютно рівних прав і за рівного представництва в парламенті. Кишинів же виступає за так звану асиметричну федерацію, яка існувала в історії лише один раз - у Чехословаччині - і благополучно розпалася, щойно впала Берлінська стіна. Герб ПМР до болю нагадує герби радянських «республік-сестер»: тут і колосся, і серп з молотом, і червона зірка...
Абхазія
Протягом майже двох століть ця країна була класичною автономією. Ще 1810 року її приєднали до Росії. За радянських часів Абхазія була автономною республікою Грузії. Коли ж після розпаду СРСР автономія захотіла вийти зі складу Грузії та знову приєднатися до Росії, почалася війна, яка закінчилася для Тбілісі катастрофою. 1995 року Абхазія проголосила себе незалежною державою. Валютою невизнаної республіки, де більша частина населення має також і російський паспорт, є рубль. 1999 року в Абхазії було проведено референдум, на якому народ підтвердив своє прагнення до незалежності.
Арцах
Сонячний ліс - так вірмени називають Нагірний Карабах. Країна утворилася в результаті переможної для вірмен війни: карабаська армія не лише вибила азербайджанців з Арцаха, а й зайняла сім районів власне Азербайджану. Гроші - вірменський драм, що ходить нарівні з місцевим драмом. Усім жителям Арцаха Вірменія надала своє громадянство. Мало хто знає, що останній проект карабаського врегулювання - план Пола Гоббла, запропонований адміністрацією США, - відкрито визнає незалежність Нагірного Карабаху. За ним, натомість відмови від Карабаху та Лачинського коридору, що зв'язує Арцах з Вірменією, Азербайджан отримує Мегринський район для сполучення з Нахічеванню. А для запобігання утворенню тюркського «санітарного кордону» навколо Вірменії до неї відходить частина території азербайджанської Нахічевані, що межує з Іраном. Яка вже тут непорушність кордонів!
Американський проект, щоправда, поки не влаштовує ані вірменських політиків, які не сприймають обміну одних вірменських територій на інші, ані азербайджанських керівників, яких таким чином змушують визнати незворотність відокремлення Арцаха. Тож Карабах нарівні з Косово та Чорногорією входить до першої трійки претендентів на звання наднових європейських держав. Однак американська дипломатія не раз підтверджувала, що вміє досягати поставленої мети. Їм для здобуття повної незалежності залишилося буквально півкроку. Далі ж процес народження «наднових» у Європі піде уторованою колією.