Туга за ландшафтами швейцарської Юри змусила художників Адріана Цінга та Антона Графа одного разу закохатися в крихкі Ельбські пісковики, і Цінг написав картину «Саксонська Швейцарія», яка, як кажуть, започаткувала ходу «швейцарій» планетою
«Сибірська Швейцарія», «Африканська», «Казахстанська» або найрізноманітніші «Малі Швейцарії» – як зазначає Deutsche Welle, їхня кількість по всьому світу наближається до двох сотень, тобто приблизно дорівнює кількості держав, що входять до ООН. Цілком можна було б уже створити щось на кшталт Організації Об'єднаних Швейцарій, але, як відомо, сама оригінальна Швейцарія особливого прагнення до членства в міжнародних політичних структурах і стратегічних союзах не виявляє. Навіть до ООН вступила лише 2002 року – після довгих дискусій про власний постійний нейтралітет, традиції якого сягають ще Віденського конгресу 1815 року.
Звісно, нейтралітет, ймовірно, мав і має свій позитивний вплив на готовність жителів іноземних держав називати рідні ландшафти на честь цієї маленької та гордої країни. Однак перші «Швейцарії» увійшли в мовний обіг ще в часи, коли швейцарців можна було зустріти на полях найрізноманітніших європейських воєн – аж до битви на Березині в армії Наполеона.
Гористі краси – страшна сила, а численні знатні, багаті та творчі відвідувачі цієї країни (останні – особливо) за пару століть зробили свій посильний внесок у формування затишного та романтичного іміджу Швейцарії – в особистих розповідях, книгах, картинах, музичних творах. Якби Швейцарії не існувало, її слід було б вигадати, щоб було з чим порівнювати.
Авторськими та іншими правами це порівняння не захищене, хоча автори достеменно відомі. Перша закордонна «Швейцарія» своєю появою завдячує не іноземцям, а двом швейцарцям – художникам Адріану Цінгу (Adrian Zingg) та Антону Графу (Anton Graff). У другій половині XVIII століття їх запросили до Дрездена – викладати в щойно створеній з волі тодішнього саксонського курфюрста Академії образотворчих мистецтв.
В околицях міста особливий захват Цінга та Графа викликали Ельбські Пісковикові гори (Elbsandsteingebirge), що нагадали їм рідні ландшафти Швейцарської Юри. Ностальгія взяла своє. Невдовзі одна з написаних тут картин Цінга отримала назву «Саксонської Швейцарії» (Sächsische Schweiz). Початок переможної ходи «Швейцарій» планетою було покладено.
Адріан Цінг вважається основоположником нової дрезденської школи ландшафтного живопису. Антон Граф – видатний портретист свого часу. Його пензлю належать, зокрема, хрестоматійні портрети прусського короля Фрідріха Великого та письменника Фрідріха Шиллера, а 1796 року на замовлення Катерини II він виготовив копії низки полотен Дрезденської картинної галереї для Ермітажу.
До пейзажу Граф звернувся в пізній період своєї творчості, суттєво вплинувши на Каспара Давида Фрідріха – автора найвідомішої картини з видом «Саксонської Швейцарії» – «Мандрівника над морем туману», одного зі знакових творів живопису всієї епохи Романтизму.
Саме в цей період німці якраз почали виявляти особливий інтерес до Швейцарії. Причини можна зрозуміти на прикладі драми Фрідріха Шиллера «Вільгельм Телль», в основу якої лягла швейцарська легенда. Вона найкращим чином відображала їхні власні пошуки національної ідентичності, а також прагнення жителів розрізнених німецьких держав до єдності, свободи та незалежності.
Яскравим і барвистим підтвердженням уваги німців до Швейцарії в цей період є унікальна колекція старих вітражів із швейцарських замків та храмів, зібрана князем Фрідріхом Францом фон Ангальт-Дессау. Зараз вона зберігається в Готичному будинку Верліцького парку – пам'ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Князь був одним із видатних представників епохи Просвітництва в Німеччині, мрійником і прогресивним правителем. В історію він увійшов як творець Паркового королівства Дессау-Верліц із найстарішими німецькими будівлями в стилі класицизму.
Швейцарці зараз заздрістю знемагають, коли бачать у німецькому музеї свої вітражі, зібрані цим німецьким князем. За його дорученням спеціальний агент-антиквар подорожував Швейцарією. Багато вітражів було врятовано з руйнованих будівель або викуплено перед їхньою перебудовою чи ремонтом, а також потребували реставрації. Більшість придбань з волі князя потім вставляли у вікна його приватної резиденції – Готичного будинку, де вони знаходяться й донині, справляючи приголомшливе враження не лише на гостей з альпійських країв.
На багатьох із них окрім сцен легенди про Вільгельма Телля зображено Клятву Рютлі – національний міф Швейцарії, що розповідає про те, як перші три кантони пообіцяли один одному допомогу та підтримку в XIII або одному з наступних Середньовіч. Щодо дати цієї події досі точаться суперечки, як і щодо самого факту.
Не дивно, що в наші дні об'єднана Німеччина є абсолютним чемпіоном світу за кількістю «Швейцарій» на своїй території. За строгими підрахунками, на її неофіційно-туристичній карті можна виявити 74 ландшафти зі швейцарськими слідами в назвах. За більш щедрого та менш прискіпливого підходу – близько сотні.
Окрім «Саксонської Швейцарії» найбільшою відомістю користується Fränkische Schweiz – «Франконська Швейцарія», що знаходиться в трикутнику між Бамбергом, Нюрнбергом та Байройтом. Обидва регіони багаті не лише природними красотами та чудовими ландшафтами, а й архітектурно-історичними пам'ятками.
У країнах колишнього Союзу «Швейцарій» менше, ніж у Німеччині, але деякі з них мають давнє коріння. Наприклад, у Латвії є цілий курорт – «Ліфляндська Швейцарія», що отримала європейську відомість на початку минулого століття та виникла навколо маєтку тодішнього віце-губернатора князя Миколи Кропоткіна.
Невелика «Швейцарія» ще в 1903 році з'явилася в Нижньому Новгороді – парк, розбитий місцевими вчителями та гімназистами. За свою історію він встиг побувати Парком імені Ленінського комсомолу, але зараз знову носить свою споконвічну альпійсько-романтичну назву. В Алтайському краї навколо Телецького озера розкинулася «Сибірська Швейцарія».
У Сполучених Штатах теж досить багато своїх «Швейцарій», але більшість із них своїми назвами, в першу чергу, завдячує переселенцям із цієї країни. Наприклад, Switzerland County в штаті Індіана. Найдальша від оригіналу «Швейцарія» – Нова Зеландія, прозвана «Швейцарією Тихого океану».