Незважаючи на регулярні статті в пресі про нестачу житла, громадяни Швейцарії, тим не менш, не відчувають себе особливо обмеженими. У дуже багатьох є не одна квартира, і навіть не дві. Дебати, які розгорнулися в країні у зв'язку з так званими «другими квартирами», а точніше, об'єктами житлової нерухомості, побудованими з інвестиційною метою в популярних туристичних регіонах, показали, наскільки цей феномен поширений зараз у Швейцарії.
Правда, одними лише «другими квартирами» він не вичерпується. Як показали результати дослідження, проведеного вченими Вищої технічної школи Цюриха (ETH Wohnforum), Університету м. Базель та Університету кантону Люцерн (Hochschule Luzern), наразі у Швейцарії 28% громадян живуть одразу за кількома адресами, ще 20% як мінімум використовували такий формат у минулому хоча б один раз, а цілих 9% опитаних мають чотири і більше адрес по всій країні.
«Виглядає дивовижно, однак така реальність. Я, наприклад, особисто знаю одну молоду жінку, у якої квартира в Базелі, тому що там вона здобуває середню спеціальну освіту, але при цьому вона регулярно живе в різних куточках країни у своїх матері, батька та бойфренда», – говорить соціолог Седрік Дюшен-Лакруа, один з авторів згаданого дослідження.
Тим не менше, цей вчений не приховує свого здивування, тому що такого ступеня поширення феномену «багатоадресного» проживання він спочатку не очікував. «Власники «других квартир», побудованих у туристичних регіонах з метою або особистого відпочинку, або, що трапляється найчастіше, для здачі їх в оренду високий туристичний сезон, становлять лише 8% опитаних. Ми очікували, з урахуванням усіх можливих форматів організації проживання, що людей з безліччю адрес у країні буде не більше 15%. А їх виявилося майже 30%».
То чому ж майже чверть швейцарців дозволяють собі жити не в одній квартирі, а одразу в кількох? Чи це не розкіш, а необхідність? Як показує вже згадане дослідження, 68% опитаних заявили, що додаткова площа потрібна їм для проведення вільного часу та відпочинку. Професійні мотиви вказали лише 15% респондентів.
І все-таки, як це не парадоксально, «вільний час» зовсім не є вирішальним мотивом для прийняття рішення про оренду або покупку додаткової площі. Як вважає Седрік Дюшен-Лакруа, вся справа тут у тому, яким чином було побудовано опитування та на підставі якої методики проведено дослідження.
Оскільки респонденти могли називати кілька причин, то вийшов ефект акумулювання одних причин і розпорошення інших: «відпочинок», як правило, називали всі опитані, але якщо подивитися по окремих регіонах, то там, на більш низькому рівні узагальнення, проявляються зовсім інші пріоритети. І якщо поглянути на ситуацію трохи інакше, то одразу ж чітко проявляться причини.
Візьмемо таку категорію, як вік. Виявляється, що найбільша кількість осіб, які живуть у кількох місцях одночасно, зустрічається серед людей від 15 до 24 років. Тобто це громадяни в найактивнішому віці, які займаються освітою, створенням сім'ї. Це люди, які тільки починають шукати своє місце в цьому житті, а тому й міняти місце проживання, або розподіляти свої життєві. А отже, і житлові пріоритети по всій країні, не чіпляючись до одного місця, їм доводиться набагато частіше.
Цей висновок опосередковано підтверджується і тим фактом, що, наприклад, люди, які живуть на кілька будинків серед неодружених (36,5%) і розлучених (34,4%) зустрічаються набагато частіше, ніж серед тих, хто перебуває у шлюбі (22%). Досягнення в боротьбі за гендерну рівноправність, коли права опіки можуть в рівних частках належати обом сторонам, які раніше перебували у шлюбі, також веде до того, що діти починають жити на два будинки, а то й на чотири, якщо врахувати ще старше покоління бабусь і дідусів.
Тим самим феномен множинності місць проживання чітко відображає не стільки прагнення швейцарців до гедонізму або наживи, скільки якісний переворот у способі життя, який супроводжується зростанням ступеня диверсифікації життєвих проєктів та мобільності людей. Цей феномен існував у Швейцарії й раніше, але не з таким розмахом, каже Седрік Дюшен-Лакруа.
Змінився і характер цієї «мультилокальності», – наприклад, в альпійських регіонах, де у селян були зимові квартири в долині та літні приміщення в горах. Сьогодні в результаті структурних змін економіки Альп така мобільність зникла, але їй на зміну прийшла інша, багато в чому пов'язана з переглядом підходів до розуміння того, що називається «традиційна сім'я».
Прагнучи отримати інформацію з перших рук, ми познайомилися та поговорили з однією швейцарською подружньою парою. Прекрасна половина родини мешкає в Цюриху в окремій квартирі, тоді як чоловік із дворічною донькою постійно проживає в Невшателі. «Для моєї дружини не знайшлося тут роботи за професією, а тому вона вимушена залишитися в Цюриху», – каже батько родини П'єр-Франсуа Бессон.
Плюс тут полягає в можливості підтримувати постійний зв'язок між двома мовними регіонами країни, що допомагає «не зачерствіти мізками» і завжди залишатися «на висоті вимог сучасності». Крім того, каже П'єр-Франсуа, родина дружини теж живе в Цюриху, і таким чином у нас є тверді життєві підстави як у «німецькій» частині країни, так і у «французькій», а це дуже допомагає в повсякденному житті, не кажучи вже про те, що такі можливості вельми розширюють особисті горизонти.
Звісно, негатив у такій ситуації теж присутній. «Витрати у нас виходять вищі, ніж зазвичай. Більше доводиться витрачати сил і часу на врегулювання бюрократичних проблем і вимог. Наприклад, моя дружина повинна податковій інспекції в Цюриху щороку заново пояснювати, що основним місцем нашого проживання є Невшатель, і податки ми платимо теж там. Є тут і повсякденні проблеми, наприклад, потрібно стежити, щоб обидві квартири були оснащені всім необхідним, дитячим одягом, наприклад».
Масове поширення «мультилокального» формату життя стало для швейцарських вчених-соціологів цікавим об'єктом вивчення. І в першу чергу ними задається питання, наскільки етично допустимою є поведінка майже чверті населення країни, яка дозволяє собі мати по кілька квартир, і це при тому, що в багатьох регіонах країни панує явний дефіцит доступного житла, а вартість його оренди в Швейцарії щороку повільно, але впевнено повзе вгору?
Звісно, можна стверджувати, що той, хто, працюючи в іншому місті, знімає там ще й квартиру, займає «зайве» місце і ускладнює іншим пошук житла. Але, з іншого боку, ця людина не займає «зайвого» місця у вагоні поїзда, вона не стає причиною додаткової емісії парникових газів і не забиває і без того перевантажені автомагістралі країни», – підкреслює Седрік Дюшен-Лакруа.
Що ж у підсумку? У вільній країні в умовах вільного ринку кожен може, якщо у нього є достатньо коштів, і якщо його до цього примушує життєва необхідність, мати кілька квартир. До питання дефіциту житла дана ситуація прямого відношення, швидше за все, не має.
Олів'є ПОШАР.
Переклад Людмили Клот.