Швейцарія - одна з найзакритіших для іноземного покупця країн. Без виду на проживання на більшій частині її території вам нічого не продадуть навіть за дуже великі гроші. На іноземців влада дозволяє переоформлювати не більше 1.400 об'єктів щорічно, та й то з безліччю застережень та умовностей. Зрозуміти швейцарців можна: Цюрих щорічно визнається найкращим містом світу за якістю життя, Женева на другому місці, а Берн на дев'ятому (дані Mercer HR). І якби не законодавчі бар'єри, жити та інвестувати тут захотіли б занадто багато.
Однак утримаємося від узагальнень. Поняття «швейцарський ринок нерухомості» як такого не існує. Країна ця надто різноманітна: тут чотири мовні регіони, 26 кантонів та 2.900 муніципалітетів. Вони відрізняються не лише пейзажем, рівнем економічного розвитку та процедурою, за якою проходить оцінка квартири, але й юридичною практикою, що стосується питань власності. Які загальні обмеження? По-перше, згідно із законом Lex Koller, що регулює продаж нерухомості іноземцям на всій території країни, зарубіжна сім'я може купити один об'єкт житловою площею до 200 кв. м і не більше 10 соток землі. По-друге, якщо ви не громадянин однієї з країн ЄС і не працюєте в Швейцарії, то, як фізична особа, можете претендувати в основному на спеціально вказані владою курортні зони.
Далі починаються відмінності. Для кожного з кантонів федеральна влада встановлює квоти межі продажів: одним більше, іншим менше. Але влада кантону вільна цими квотами взагалі не користуватися, що, власне, у багатьох місцях і відбувається. В основному продажі «заморожують» німецькомовні кантони. Вважається, що франкомовні кантони країни в цілому більш лояльні до іноземного покупця, ніж прикордонні з Австрією та Німеччиною. Від місцевих адміністрацій залежать й інші важливі для іноземного покупця речі: розмір податків, види дозволеного до продажу житла, можливість вилучати з власності дохід і, головне, межі курортних територій.
За статистикою Credit Swiss, зараз у середньому по країні кантони використовують не більше 70% виділених їм квот. Та й цей результат забезпечується в основному за рахунок територій-передовиків - кантонів Вале, Во та Тічино. Останні вважаються найлояльнішими до іноземців і, на щастя, саме там розташовані популярні літні курорти Монтре та Веве, а також альпійські гірськолижні центри Верб'є та Кран-Монтана. Чудові можливості для відпочинку та великий попит з боку інтернаціональної аудиторії диктують і рівень цін. Вартість квадратного метра у вдало розташованих апартаментах у Верб'є може сягати €11 тис. Втім, у невеликих містечках у Валезанських Альпах реально знайти і вдвічі дешевше.
Зараз Швейцарія, яка тривалий час ізолювала себе від решти Європи, поступово починає змінювати політику в галузі продажу житла. Європейська преса повідомляє, що найлояльніші до іноземців кантони лобіюють внесення змін до Lex Koller, аж до його повного скасування та зрівняння іноземців у правах з громадянами Швейцарії до 2015 року. За оцінками Credit Swiss, потенційний попит на «другий дім» у Швейцарії з боку громадян інших держав становить близько 10 тис. одиниць житла на рік. Тож через десять років, можливо, стане реальністю покупка квартири і в Женеві.
Ціни на житло у Швейцарії зростають більш ніж помірно: на 4-5% на рік у середньому по країні. Вони взагалі не надто змінилися з 1980-х років. Але це не зупиняє охочих вкласти тут гроші, оскільки з міркою «купи-продай» до Швейцарії не підходили ніколи. Для ризикованих операцій є інші ринки, а в цю країну приїжджають зафіксувати отриманий прибуток. Якщо говорити про приватну особу - це означає купити шале або апартаменти. Можна частину року здавати їх туристам, отримуючи свої 5-7% річних (якщо дозволить місцеве законодавство).
Нематеріальні вигоди від вкладення грошей у Швейцарії банальні: надійність, безпека, престиж, можливість проводити час в одному з найкрасивіших місць світу тощо. Потрібно відзначити, що за фактом придбання нерухомості вид на проживання у Швейцарії не видають, і для його отримання потрібно докласти додаткових зусиль. Власник може розраховувати на річну багаторазову візу з правом перебування в країні протягом 90 днів на рік, а за показанням здоров'я - до 120 днів.
Продаючи іноземцю будинок на своєму курорті, кантони прагнуть стимулювати туризм. Тому здавати житло часто можна лише у короткострокову оренду, зазвичай через керуючу житловим комплексом компанію-менеджера. З цієї ж причини влада може стягувати податок з доходів від оренди, навіть якщо житло весь рік пустує (суму розрахують з потенційної орендної плати). Втім, як зазначає «Дайджест нерухомості», у порівнянні з іншими країнами, податки для домовласника у Швейцарії зовсім не обтяжливі - сукупні щорічні збори рідко перевищують 1-1,3%.