Як зазначає журнал «STOP in Finland», сьогодні багатонаціональність Суомі – констатація факту. І туристи не проти: випити ранкову каву в сімейній німецькій пекарні, повечеряти в тайському ресторанчику, купити додому не лише звичної копченої риби та шоколаду, а й марокканських прянощів. Насолодитися однією країною і, як сувенір, отримати цілий світ у мініатюрі.
СТО РОКІВ тому подібне вже відбувалося. На початку XX століття, коли Фінляндія все ще входила до складу Великої Російської імперії, кількість іноземних підданих, які проживали в Гельсінгфорсі, по відношенню до місцевого населення була такою ж значною, як і в XXI столітті. І так само впадало в очі. У своїх спогадах Вяйне Таннер, видатний політичний діяч Фінляндії, не без суму зазначав, що на рубежі століть «фінська присутність у столиці ніде не відчувалася». Свою удачу на столичних торі і кату шукали швейцарські сировари, норвезькі промисловці, єврейські крамарі, італійські морозивники, татарські торговці килимами, російські промисловці.
Недивно, що вже тоді п'ята частина шлюбів укладалася між подружжям, які говорили різними мовами! Більше того, Таннер додавав, що «фіни жили як іммігранти у своїй країні». І якщо це й було літературним перебільшенням, то лише частково: дійсно, на вулицях і площах повсюдно звучала іноземна мова, і навіть у торгових залах «Стокманна» до місцевих жителів за звичкою все ще зверталися шведською мовою.
Саме тоді й виник знаменитий сленг Гельсінкі (Stadin slangi), сучасний варіант якого досі можна почути в столичних трамваях і на ринкових площах. Сленг – своєрідний історико-лінгвістичний пам'ятник, сленгом говорять і молодь, і поважні бабусі, пишаючись тим, що їх не розуміють «приїжджі» з Турку, Оулу чи Котки. Він, як тісто, замішаний на шведській, фінській та німецькій з вкрапленнями англійської, італійської (donna – «дівчина») і, звісно, російської (voda, mesto, snaijata від «знать», safka, або «їжа», від слова «завтрак»).
Останнє цілком передбачувано, адже на початок XX століття в Гельсінгфорсі міцно оселилися нащадки купецьких династій із звучними прізвищами Sinebrychoff, Wavulin, Koroleff, Kisileff, Kavaleff, чиновники канцелярії, військовослужбовці з сім'ями, православні священнослужителі, наближені імператорського двору… І це не рахуючи романтично налаштованої творчої інтелігенції Срібного віку, яка періодично приїжджала з Петербурга до Фінляндії, щоб віддаватися «мріям про часи минулі», і дачників Карельського перешийка, чий дачний сезон у північних сусідів міг тривати роками.
Але після здобуття незалежності в 1917 році відсоток іноземців у столиці, та й по всій країні, поступово зменшувався. Настільки, що в 70-х роках минулого століття Фінляндія досягла піку етнічної однорідності населення.
ВТІМ, відомо, що історія не боїться повторень. І в 90-х роках XX століття у Фінляндії знову сталося щось безпрецедентне: кількість іноземців, які прибули до країни, вперше перевищила кількість фінів, які її покинули. Причин для таких несподіваних змін було кілька: закон про репатріацію інгерманландських фінів президента Мауно Койвісто, згідно з яким на історичну батьківщину повернулися не менше 30 тисяч осіб, військовий конфлікт у Сомалі, внаслідок якого Фінляндія прийняла першу групу біженців, і вступ країни до ЄС. Сьогодні, навіть незважаючи на те, що порівняно з Німеччиною, Швейцарією чи навіть Швецією міграція до Фінляндії ще відносно нове явище, її «мононаціональність» залишилася в минулому.
З країни, звідки на початку XX століття самі фіни їхали до США, Канади та Австралії, Фінляндія перетворилася на державу, куди прагнуть, тобто державою добровільної міграції. Наприкінці 2011 року кількість іноземних громадян у Фінляндії становила 262 130 осіб, або 4,9% від загального населення. Десятку найчисельніших груп очолили колишні союзні республіки (50 457); Естонія (29 404), Швеція (29 186), Росія (8 889) та Сомалі (8,767). За ними слідують Ірак, Китай, Таїланд, колишня Югославія та Німеччина. Російська мова, відповідно, становить найбільшу групу іноземних мов – нею говорить кожен п'ятий з усіх іноземців, які проживають у Фінляндії.
Щоб уникнути надмірної ідеалізації, варто сказати, що усвідомлення (і прийняття) того факту, що за кілька десятиліть лісова-озерна Фінляндія раптом стала інтернаціональною, виявилося не найпростішим завданням. Чого й слід було очікувати. Досі на питання про кількість населення більшість жителів за звичкою відповість: 5 мільйонів. Хоча ця кругла цифра давно залишилася в 90-х роках: до 2013 року населення зросло на 400 000 – цифра для Фінляндії дуже значна.
Читайте продовження статті:
ІНОЗЕМЦІ В ГЕЛЬСІНКІ