Де легше прожити обтяженому потомством бідняку: в Америці, Канаді, Франції, Британії чи Японії? Бі-бі-сі розповідає, як соціальна система США виглядає в порівнянні з іншими багатими країнами?
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ
До 1996 року штати виділяли фінансування, але категорії людей, які мають право на виплати, і взагалі статті витрат визначав федеральний уряд. «Більша частина грошей йшла на прямі грошові доплати неповним сім'ям, – пояснює старший науковий співробітник Центру вироблення пріоритетів бюджетної політики Ліз Шот. – Потім штати отримали більшу свободу вирішувати, на що витрачати кошти. Зросли витрати на різні програми професійного навчання, захисту та розвитку дітей, а також підтримку усиновлювачів».
Загалом обсяг коштів, що виділяються, з урахуванням інфляції, знаходиться приблизно на рівні 1996 року. У 2015 році на прямі виплати йшло в середньому 25% загальної суми, хоча політика розподілу фондів досить сильно відрізняється від штату до штату.
З метою обмеження соціального утриманства закон 1996 року посилив вимоги до штатів щодо кількості працюючих отримувачів «велфера». У разі порушення на штат накладається штраф, що на практиці веде до скорочення числа отримувачів допомоги. «Різниця між штатами в рівні соціальної підтримки надзвичайно велика», – зазначає Ліз Шот.
Найбільш типовий отримувач «велфера» – батько-одинак з двома дітьми. У найбільш «скупому» штаті, Міссісіпі, він наразі отримує 153 долари на місяць, у найбільш «щедрому», Алясці, 642 долари. Середня цифра по країні становить 418 доларів. Отримувати «велфер» можна загалом не більше п'яти років протягом життя.
У США є й інші види допомоги малозабезпеченим – продовольчі купони, медична програма «Медикейд» та виплати інвалідам. За останні 20 років кількість отримувачів «велфера» знизилася, а продовольчих купонів, навпаки, зросло.
КАНАДА
Канадська система була створена приблизно в той самий час, що й американська, і, з деякими відмінностями, будується на тих самих принципах. Провінції мають широку свободу дій. Працездатні отримувачі допомоги зобов'язані активно шукати роботу. Різниця полягає у відсутності часового обмеження на отримання допомоги і в тому, що в деяких випадках на неї можуть претендувати й бездітні.
Виплати, як і в США, не дотягують до офіційного рівня бідності, але все ж дещо вищі. Так, у провінції Онтаріо одинокий батько з однією дитиною отримує 941 канадський (724 американських) долар на місяць. В інвалідів виплати вищі.
«Загалом, в обох північноамериканських державах політика спрямована не стільки на скорочення бідності, скільки на скорочення числа отримувачів допомоги, але в США ситуація все ж гірша», – стверджує професор університету провінції Саскачеван Деніел Беланд.
ФРАНЦІЯ
Ця країна славиться щедрими соціальними виплатами. Найближчим аналогом американського «велфера» є програма під назвою «Revenu de solidarité active» (RFA). Скористатися нею можуть особи старше 25 років, або старше 18 років, якщо виховують дитину самостійно, або раніше працювали і втратили роботу.
На відміну від США, наявність дітей не є обов'язковою умовою допомоги, але ті, у кого діти є, отримують більше. Якщо одинокий батько з двома дітьми не має інших джерел доходу і не претендує на інші види соціальної допомоги, йому будуть платити максимальну суму в 1069 євро на місяць.
Основна відмінність між США та Канадою, Францією, Британією та Японією полягає в тому, що в інших країнах існують різні допомоги сім'ям з дітьми незалежно від їхнього доходу. В Америці діють податкові пільги на дитину, але скористатися ними можна лише при остаточному розрахунку з державою після закінчення податкового року.
БРИТАНІЯ
У Сполученому Королівстві діють шість програм підтримки малозабезпечених, включаючи допомогу по безробіттю. Найближчим аналогом американського велфера є Програма підтримки індивідуальних доходів (Income Support for people), призначена для громадян віком від 16 до 65 років, які мають нульовий або низький дохід, заощадження, що не перевищують 16 тисяч фунтів, і працюють менше 16 годин на тиждень. При цьому можливе отримання також інших видів соціальної допомоги, якщо людина відповідає висунутим вимогам.
Одинокий батько з двома дітьми може розраховувати на 292 фунти (384 долари) на місяць.
ЯПОНІЯ
Аж до кінця 1990-х років кількість осіб, які звертаються до держави за допомогою, в Японії була мізерно малою, і зараз становить близько двох відсотків населення. Приблизно половина з них – одинокі громадяни старше 60 років, які не мають можливості знайти роботу. Розмір допомоги обчислюється за складною схемою, заснованою на різниці між реальним наявним доходом і мінімально необхідними витратами.
Особливістю японської системи соціальної допомоги є те, що на виплати не можуть претендувати особи, які мають працездатних близьких. Тут не лише традиції, а й цивільний кодекс країни зобов'язує піклуватися про родичів.