Глава кабінету був явно заінтригований тим шумом, що піднявся в пресі після сенсаційних одкровень архієпископа, і особисто зателефонував голові англіканської церкви. Вислухавши пояснення Вільямса, Браун похвалив архієпископа за «прямоту» і віддав належне «його відданості служінню суспільству», передає Бі-бі-сі з посиланням на представника прем'єра. Щоправда, про подробиці розмови високопоставлених осіб так і не повідомляється.
Історія з «шаріатом по-англійськи» почалася з інтерв'ю Роуена Вільямса на Бі-бі-сі, де бесіда плавно з'їхала на тему ісламського закону. Для Британії це питання досить актуальне, адже чисельність мусульман у країні постійно збільшується за рахунок притоку нових іммігрантів. Багато з них прибувають із регіонів, де суворий іслам – норма життя, а тому й мусульманський закон стоїть понад усе. У Британії, втім, і закони, і етикет, і мораль – свої, традиційні, які не мають нічого спільного зі східними звичаями. Втім, як правило, передбачається, що до чужого монастиря зі своїм уставом не ходять, тому ні про які мусульманські закони суспільство серйозно не замислювалося (та й, сказати по правді, навряд чи середньостатистичний британець схвалив би введення на острові сторонніх норм, чи то ісламських, буддистських чи шаманських). Але Роуен Вільямс вважав за своєчасне поговорити про те, що шаріат і в Британії має право на існування. І тим самим до неможливості обурив консервативні кола місцевого суспільства.
Насправді архієпископ зовсім не ратував за заміну традиційного британського законодавства нормами шаріату. Радше він говорив про те, що якщо релігійна громада вирішує якісь дрібні питання за своїми звичаями, то в цьому немає нічого жахливого і противитися цьому особливо не варто. Як приклад Вільямс наводив легально існуючі в Британії галахічні суди, що розглядають суперечки між віруючими євреями і як основний «кодекс» використовують талмуд. Він згадав і проблему абортів, до яких різні християнські конфесії ставляться не надто добре. З цього глава англіканської церкви зробив висновок, що загалом уже давно законодавство країни враховує деякі звичаї релігійних спільнот. Тож і в шаріаті нічого особливого немає.
Втім, Вільямс особливо обумовив, що «ніхто в здоровому глузді не хотів би бачити в нашій країні жорстокість, яку часом пов'язують із практикою застосування закону в деяких ісламських державах, – з надмірними покараннями та ставленням до жінок». «Навряд чи можна уявити, що ми коли-небудь дозволимо якимось спільнотам таку законодавчу систему, яка... не дає права користуватися правами, гарантованими громадянам загалом», – уточнив він. Тобто, на думку архієпископа, якщо й дозволяти шаріат, то такий, який вписуватиметься в західну систему прав і свобод.
Важко судити, чи зможе вписатися в ці вимоги ісламське релігійне право, яке в західної людини асоціюється з відрубуванням рук за крадіжку та побиванням камінням за зраду. Ще важче припускати, чи здатні сучасні британські послідовники пророка Мухаммеда погодитися на «шаріат по-британськи». Можливо, деякі радикали віддадуть перевагу, навпаки, отримавши палець, відкусити руку і піднятися на боротьбу з тотальною ісламізацією правових норм для британських мусульман.
Природно, що Вільямса почали одразу ж критикувати в найжорсткішій формі. Причому ця критика дійшла до публічних закликів представників консервативного крила церкви відправити ієрарха на спочинок. Згадали й реальні приклади дії шаріату з життя колишніх колоній. Наприклад, про Нігерію, де спроби застосувати закони шаріату не тільки до мусульман, але й до представників інших релігій призвели до серйозних проблем. Елісон Руофф, член англіканського синоду від Лондона, заявила, що архієпископ, звичайно, «вельми здібна людина, блискучий учений», але як глава християнської церкви він «на даний момент просто катастрофа».
Що там насправді думає Гордон Браун щодо шаріату в британському побуті – велике питання. Можливо, що загалом він згоден із головою англікан, не виключено, що він вважає, що при цьому Вільямс упустив добру нагоду промовчати. Однак поговорити з ієрархом прем'єру варто було, хотів він цього чи ні. Тому що коли на того одночасно накидаються газети, консервативна публіка та церковна опозиція, його варто підтримати. Востаннє архієпископа з кафедри в Кентербері виганяли ще в XIV столітті.