• Незважаючи на неоднозначне юридичне становище Північного Кіпру, нерухомість користується тут популярністю серед іноземців. Досить демократичні ціни на будинки та вілли, а також спрощена процедура отримання посвідки на проживання приваблюють сюди інвесторів з усього світу. А для серйозних клієнтів агентства нерухомості готові організувати оглядовий тур на Північний Кіпр вже найближчими вихідними.
Історія поділу Кіпру як гірка, так і буденна. 1974 року, одразу після військового перевороту в Греції, кілька турецьких дивізій з материка зайняли північну частину острова: як заявив турецький уряд, «для захисту турецького населення від можливих грабежів». Відтоді на Кіпрі існують дві республіки: багата, заселена греками Республіка Кіпр - визнана міжнародною спільнотою, бажана мета для тисяч туристів, а з деякого часу - ще й улюблений «дім для старих нових росіян» (безліч багатих російських нуворишів осіли тут, відійшовши від справ); і Республіка Північний Кіпр - бідний аграрний регіон, визнаний виключно Туреччиною і який живе здебільшого на турецькі подачки.
Багато разів Греція та Туреччина опинялися навіть на межі збройного конфлікту - два члени НАТО, які не поділили один-єдиний острів, наполягають на своїй правоті. Багаті жителі півдня Кіпру досі почуваються ображеними: зрештою, величезна кількість греків-кіпріотів просто втратили свої земельні володіння, свої вклади - вони були, як це люблять говорити революціонери та бандити, «експропрійовані» турецькими солдатами. Південний Кіпр, попри гігантські втрати, знайшов у собі сили вибратися із затяжної кризи та відновити похитнутий був добробут. Північний Кіпр, підданий усім мислимим торговельним і політичним ембарго, навпаки, ще більше збіднів. «Те, що греки не захотіли з нами об'єднуватися, можна було передбачити, - меланхолійно заявляє Аніл Ізік, репортер кіпро-турецької газети «Кібрис». - Невелика надія, звісно, існувала, але вона не справдилася».
Звісно, греків-кіпріотів цілком можна зрозуміти. Їх викинули з власних будинків 30 років тому, а тепер їм пропонується змиритися із втратою якщо не всього, то частини відібраного у них майна (подібні поступки передбачає план врегулювання, розроблений генсеком ООН Кофі Аннаном), і з тим, що плодами їхніх багаторічних праць мають тепер скористатися прийшлі з Туреччини «лімітники», які за допомогою лише одного референдуму бажають отримати доступ до всіх благ, які обіцяє вступ Кіпру до Євросоюзу.
Однак парадокс полягає в тому, що та сама міжнародна спільнота, яка 30 років стояла на боці греків, відмовилася підтримати позицію жителів Південного Кіпру. Насамперед європейські політики мало не в один голос почали докоряти своїм новим сусідам по європейському «дому»: вони, мовляв, зарозумілі, відмовляються прислухатися до голосу розуму на догоду почуттям... Минулого тижня майже одночасно надійшли заяви з Вашингтона та Брюсселя: як США, так і Євросоюз мають намір зняти ембарго з Північного Кіпру, спрямувати сюди доволі вражаючі інвестиційні потоки - загалом, дати туркам-кіпріотам усе те, що отримали свого часу їхні грецькі співвітчизники. Таким чином, керівники країн першого світу збираються розвинути економіку північан настільки, щоб південцям стало цікавіше об'єднатися.
Єврокомісар із питань розширення Гюнтер Верхуген обіцяє відкинутим туркам-кіпріотам воістину золотий дощ на втіху: «Навіть без визнання Північного Кіпру з ним можна працювати разом», - заявив він. Причому «працювати разом» означає для Верхугена низку цілком конкретних цифр: Північний Кіпр має отримати з європейської скарбнички для початку 259 млн. євро - на розвиток інфраструктури, комунікацій та інших благ цивілізації, без яких неможливо уявити сучасне життя. Одночасно Єврокомісія буквально змушує уряд Південного Кіпру полегшити проходження товарів через внутрішньокіпрський кордон - насамперед для того, щоб стимулювати експорт оливок і цитрусових з північної частини острова.
Показово, що ці дії знаходять беззастережну підтримку не лише європейських урядів, а й багатьох опозиційних політиків. «Ці кроки - правильні, - каже відомий німецький дипломат, член ХДС Ельмар Брок, - турки-кіпріоти не можуть бути покарані за те, що хочуть об'єднання». Схоже, що своїм «ні» об'єднанню острова греки-кіпріоти домоглися прямо протилежного очікуваному результату: весь світ кинувся допомагати невизнаним і відкинутим раніше туркам, та так, що вже, дивись, і до офіційного визнання недалеко. З усім тим, що такий крок несе - членством в ООН, легітимним урядом і... законним правом на анексовані колись території.
Є в цьому химерному розкладі ще одна вельми важлива деталь. Оскільки Республіка Північний Кіпр досі не визнана у світі, юридично 1 травня 2004 року до Євросоюзу вступив увесь Кіпр. Кордони острова стали зовнішніми кордонами ЄС. У договорі про вступ є параграф, який гласить: «У разі провалу референдуму про об'єднання правові норми ЄС поширюватимуться лише на південну частину Кіпру». Однак формально розташовані на півночі острова 30 тис. турецьких солдатів опиняються всередині ЄС. Відтепер «кіпрське питання», яке досі було основним каменем спотикання на шляху Туреччини до Євросоюзу, просто відсувається на другий план: у 2015 році йтиметься лише про те, чи готова Туреччина до вступу в європейську «сім'ю». Тобто де-факто Туреччина вже опинилася однією ногою в Європі, причому нога ця взута в солдатський чобіт.
Все це не може не засмучувати греків-кіпріотів. Те, проти чого вони голосували на референдумі, фактично здійснилося: землю вони назад не отримають, турецькі війська залишаться на острові, а Північ виявляється практично визнаною у світі. Саме тому не встиг Кіпр вступити до ЄС, як уряд країни потрясла потужна криза. Опозиція устами свого лідера Нікоса Анастасіадіса звинувачує його в «недемократичному і несправедливому» проведенні референдуму: прихильники негативного рішення, каже він, отримали 100 годин телеефіру для своєї пропаганди, тоді як його противники - лише 66 годин. Дружина президента Тассоса Пападопулоса звинувачується в таємному фінансуванні кампанії противників об'єднання острова, а біженці, які втратили надію повернутися на північ, вважають, що Пападопулос їх просто зрадив. Вони вже заснували громадянську ініціативу і мають намір подати на уряд до суду, причому захисником своїх інтересів обрали відомого адвоката Ахіллеса Деметріадеса. Останній відомий тим, що виграв процес, у рамках якого грекиня-кіпріотка Тітіна Лоїзідо отримала від уряду Туреччини 1,2 млн. євро: протягом 30 років вигнанка не мала можливості користуватися своєю земельною ділянкою на півночі Кіпру.